Блоги → Перегляд
Мітки УкраїнаПутінросійсько-українська війнаПутинВолодимир ПутінКремльМоскваРосіяКримДонбасRussiarussiaРосійська імперіяСРСРНаддніпрянщинаКацапстанкацапстанЗахідкацапиПетербургВ'ячеслав ЧорновілЧорновілдисидентиЛеонід КравчукКравчукЛеонід КучмаКучманеобільшовикинеокомуністиноменклатураВіктор ЮщенкоЮщенкоЄвропейський СоюзЄСНАТОСтепан БандераБандераОУНУПАВіктор ЯнуковичЯнуковичЯникМикола АзаровАзаровЮрій БойкоБойкоЮлія ТимошенкоТимошенконацизмфашизмнаціоналізмЄвромайданєвромайданПорошенкоЯценюкКличкоТягнибокПетро ПорошенкоАрсеній ЯценюкОлег ТягнибокВіталій КличкоКиївАТОЛНРДНРукраїнізаціяУкраїнізаціяленінопадЛенінпарад перемогипарадСлава УкраїніЗахідна УкраїнабандерівцізападенціхохлидемократіялібералізмРПЦмосковський патріархатКГБУПЦІван МазепаМазепаСимон ПетлюраПетлюраКиївська РусьРусьУкраїнська Православна ЦеркваДекомунізаціядекомунізаціяслов'янигеноцидпутіністиУкраїнська Держава

«Як дегенеративна та агресивна політика Путіна зробила з України суверенну державу, а з українців окрему націю»

Четвер, 18:51, 05.05.22

Рейтинг
14 0
Переглядів
808

0
0
У цій статті згадуються

 

«Як дегенеративна та агресивна політика Путіна зробила з України суверенну державу, а з українців окрему націю»

За останні вісім років, починаючи з лютого 2014-го року, а саме з моменту окупації Криму, Україна як держава змінилася. Вона справді почала ставати тією суверенною та окремою країною, а не як була раніше у міжнародній спільноті так званим «додатком» до росії. До 2014 року багато хто у тій же міжнародній спільноті не вважав Україну, як окрему державу, її часто називали «раша». І на це була історична причина, так як українські землі, перш за все Наддніпрянщина, сотнями років були у складі Москви та Петербурга. Тобто в часи Російської імперії та СРСР, Наддніпрянщина була частиною росії, не лише за територіальним принципом, а й за етнічним (так звані «малороси», яких кацапи вважали частиною свого народу), через це у багатьох країнах Заходу, Україну вважали частиною її північно-східного сусіда, або як «відданого союзника». Можна сказати, що з моменту проголошення України як незалежної держави (1991) і до 2014-го року, її влада зазвичай мала проросійську риторику. Нажаль у 1999 році було вбито відомого українського дисидента, який справді був тим справжнім українцем і який ставив перш за все інтереси української нації. І це був Вячеслав Чорновіл. По ідеї він мав би стати першим президентом України, але нажаль ним став «перефарбований» із ярого комуніста в так званого «латентного ліберала» - Леонід Кравчук. Який насправді був проросійської позиції та головне антиукраїнської. Ще недавні його заяви про український Донбас, свідчать про те хто він був таки насправді. Другий президент України - Леонід Кучма теж був проросійської позиції, і в країні відповідно панувала проросійська риторика. Тобто на початку 90-х відбувся поворотний момент в історії сучасної та незалежної України, коли українських дисидентів з проукраїнською позицією витіснили вчорашні представники радянської номенклатури (проти яких в радянські часи виступали ті ж дисиденти), які вважали, що росія та Україна це «братья». І головне що ці «неокомуністи»/«необільшовики» не пустили в Україну – українську діаспору із-за кордону. Тобто не дали їм ніякої політичної ініціативи. Хоча в останніх були великі плани щодо незалежної та вільної Української Держави.

Третій президент, а саме Віктор Ющенко був справді тим першим проукраїнським керманичом України. Саме при ньому чітко був обраний курс на Захід, а саме в Європейський Союз та НАТО. Саме він перший із президентів України посмертно присвоїв звання героя України – Степанові Бандері. І він проявив лояльне відношення до історичного питання ОУН і УПА. Як талановитий банкір, Ющенко знав на який напрям потрібно взяти курс Україні (на Захід). І він добре розумів, як можна із залученням іноземного капіталу підняти українську економіку. Так для прикладу близько 7-ми автоконцернів Західної Європи при Ющенкові мали свої виробництва в Україні. Ющенко хотів відкрити іноземному капіталу ворота в українську національну економіку. Здавалося, що Україна знайшла того справжнього українця-президента, який її вестиме правильним напрямком. Але проросійська  опозиція, а саме Віктор Янукович, Микола Азаров, Юрій Бойко та інші блокували курс України на Захід. Юлія Тимошенко, вчорашня союзниця Ющенка теж виступила проти нього. А уже за президентства Віктора Януковича, Україна знову повернула обличчя до Москви і Путіна. Проросійська риторика в черговий раз зазвучала. Історична та політична пропаганда зазначала, що росія та Україна – «братья». Що Україна типу «не може існувати без так званого старшого брата». Що шия України «міцно» обмотана російським газом. Що українці, білоруси та кацапи це «адін народ». Що є лише «адін рускій язик». При Януковичі велася антиукраїнська пропаганда, коли українську мову намагалися подати як «телячу» мову (може згадаєте мої шановні читачі той відомий конфлікт даішника з водієм, де «рускоязичний» міліціянт сказав україномовному водієві, що українська то «теляча»). Уряд Януковича засуджував постать Бандери, і взагалі всіх сучасних українських націоналістів в нацизмі та фашизмі.

Проте листопад 2013 року докорінно змінив політичну ситуацію в Україні. Відмова Януковича від євроінтеграції України породили Євромайдан, який у стилі доміно дав поштовх до наступних політичних подій, а саме до втечі Яника (Януковича) з країни, перемоги прозахідної опозиції (Порошенко, Яценюк, Тимошенко, Тягнибок, Кличко), агресії Путіна у вигляді окупації Криму, проголошення проросійських ЛНР та ДНР, початок АТО та війни на Донбасі. Агресія Путіна докорінно змінила Україну. При ній з’явилася прозахідна влада, а український народ побачив зовсім інше обличчя Путіна. Українці починали прозрівати від того, ким насправді була росія. Події на Донбасі змусили задуматися багатьох українців і переусвідомити свою історію. Відтепер бандерівське гасло, яке до війни 14-го було в більшості українців «фашистським», а саме – «Слава Україні» стало всеукраїнським. Його навіть почали викрикувати російськомовні українці, які донедавна чуючи це гасло кричали – «фашисти!». Червоно-чорний прапор Української Повстанської Армії (яку теж раніше вважали «фашистською») почали активно використовувати. 14 жовтня – день створення УПА, стало днем захисника України. При Порошенкові бандерівське минуле почало героїзуватися, при тому, що при владі в Україні євреї, з якими УПА мало неоднозначні стосунки. І цілком ненависні до євреїв були в ОУН, яке очолював славнозвісний Степан Бандера. Попри все, і його теж героїзували. В Україні також розпочався процес українізації, українська мова стала єдиною державною. Знання української стало головною вимогою для роботи в державних органах. Почали уводити україномовну квоту в теле- і радіоефірі. Так як до 2014 року, російськомовний контент на українському телебаченні явно переважав (до 70%). Почали знімати україномовні фільми та серіали (їхня кількість з кожним роком збільшувалася). Розпочалася декомунізація, а саме з «ленінопаду» (знищення пам’ятників Леніну). Багато міст перейменували, як наприклад Кіровоград на Кропивницький, також сіл, вулиць, проспектів, площ, парків. Україна почала боротися із своїм радянським минулим. Чого коштує перейменування міліції в поліцію.

Україна до 2014 року, і після – це дві різні України. От згадуючи своє дитинство та юність, я памятаю як на українському телебаченні переважав російськомовний контент. В політиці переважала риторика, що росія та Україна це «братья». Кожного 9 травня в Україні проводили паради в честь дня перемоги. І в ці дні завжди по телевізору крутили кацапські історичні художні фільми про «доблесних» кацапів, «тупих» німців і «продажних» бандерівців. Кожного року 14 жовтня у день створення УПА, на смолоскипному марші по вулицях Рівного (міста Західної України!) на вигуки «Слава Україні» можна було у відповідь почути від місцевих сєпарів (нащадків завезених із расєї) – «фашисти!». А 9 травня завжди, як і у всіх інших містах Західної України постійно були сутички націоналістів із місцевими сєпарами. А як я ненавидів 9 травня, бо кожного року, ближче до цієї дати, у школі мені часто згадували про моє німецьке «фашистське» походження. Тоді сказати комусь, що ти німецької національності, то ти автоматично себе підписував на клеймо «фашиста». З таким клеймом я був всі роки школи. Хоча ще крім «фашиста», я мав клички «нацик» і «нємчура». Але я ніколи не цурався своєї німецької крові, і того факту, що мої прадіди служили у Вермахті та СС. І що я належу, уже практично до вимерлого та штучного етносу під назвою «Волинські німці». Я завжди казав, як і мій дід, що кацапи то є орди диких племен угро-фінів, мордви і татар, що це унтерменші, які нічого спільного не мають із слов’янами. Звичайно мене за такі праві і ненависні погляди до українських так званих «братів» - кацапів, у ті часи (до 2014-го) завжди засуджували, що й підігрівало факт мого клейма «фашиста» і «нацика». Але 2014 рік все докорінно змінив. І ті хто раніше казав мені, що українці та «расіянє» то «братья», уже заткнулися. Як і зараз у 2022 році, коли кацапські варвари прийшли в черговий раз на українську землю, і влаштували на окупованих територіях геноцид українській нації, то ніхто мені із знайомих уже не згадує, що я «німецький недобиток».

Важко усвідомити те, що багатьом українцям, навіть на Західній Україні, щоб усвідомити хто такий насправді Путін і його кацапи, потрібно було заплатити своїми життями. Заплатити розбомбленими та пограбованими містами. Заплатити пережитими звірствами кацапів на своїй шкурі (катування та згвалтування). Проте, з другого боку, ти розумієш, що якби не агресія, окупація та звірства путінської армії починаючи з 2014-го року, то Україна не була би сьогодні такою, якою ми її тепер знаємо, а саме де вигукують «Слава Україні!», де вчать українську мову, яка є єдиною державною в країні, де на українському телебаченні - україномовні серіали та фільми це норма, а не екзотика, де вчиться українська історія, і головне, що до українців, починає доходити те, що вони окрема нація, яка має власну мову та державу. А не додаток до расєї! Проте тут нічому дивуватися, якщо триста років Наддніпрянська Україна була під кацапами, і яка сама ж за цей період «окацапилася» (як не крути, а там досі кацапська переважає українську мову). І стає зрозуміло якого дива там раніше кричали, що Україна і расєя, то «братья навеки». Будучи стільки часу з кацапами, наддніпрянські українці почали їх вважати кровними «братьями». І тому косо дивилися на западенців, які були під австрійцями та поляками, і скептично ставилися до їхньої ідеї про соборну Україну. А з середини 20 століття ці ідеї просто вважалися «фашизмом». Так і стали бандерівці – «фашистами». Але коли так званий «расєйский брат» у 2014-му пішов із сокирою на брата, якого звав «хохол», то наддніпрянці швидко згадали, що вони українці і козацького роду, а не «хохли», і що кацап їм не брат (як виявилося насправді!). Жаль тільки те, що цей спогад про свою українськість коштував багатьом новоусвідомленим українцям – життя!

P.S.

Україна із 1991-го по 2014-ий, і з 2014-го по сьогодні – це дві різні України. Перша Україна (1991-2014) була із явно вираженою проросійською риторикою. У якій в 90-ті роки відбувся переломний момент, коли представники проросійської та колишньої радянської номенклатури здобули повноцінну владу в Україні здолавши на своєму шляху українських дисидентів, як В’ячеслав Чорновіл, та не пустивши в країну представників української діаспори із Заходу (нажаль нині ці «необільшовики» і досі при владі в Україні, але які вдало вдають із себе переконаних лібералів). Ті дисиденти, які таки увірвалися у ВРУ, вони у ній складали меншість, тому нічого не могли протиставити переважаючим «необільшовикам» (колишнім представникам радянської номенклатури). Тому в Україні панувала ідеологія, що вона із росією це «братья». Що українці, білоруси та кацапи це «адін народ», і який має «адін язик» - «рускій». І що Київська Русь первинно увібрала в себе сучасні українські, білоруські та прикордонні території пн-зх та пд-зх росії, що в свою чергу кремлівськими ідеологами використовувалося як головна причина єдності трьох народів. Тому відповідно міжнародна спільнота зазвичай вважала ці три країни однією державою – «раша» (russia). Також слід згадати і про привілейоване становище кацапської, тобто російської РПЦ. Типу, що вона є «наслідником» православного Константинополя, який впав у 1453 році під навалами турків-османів. Той факт, що Київ першим прийняв православну віру від Константинополя у 988 році (рік хрещення Київської Русі), коли на теренах майбутньої «Маскви», нині так званої «колиски Русі» бігали дикунські племена мордви – це нікого не цікавило.

Більшість українців свято вірили, що РПЦ московського патріархату «головна» православна церква. А те що вона насправді евакуювалася із Криму у 1920 році з білогвардійцями та остаточно виїхала на Захід (нині в США!), де знаходиться до нині – це також нікого не цікавило. Як і сам факт відсутності православної церкви в Москві з 1920-го по 1943 рік, і факт створення КГБ нової церкви під час Другої Світової, яку нині звуть РПЦ московського патріархату. А будь-яка пропозиція створення окремої Української православної церкви автоматично вважалося - «розкольництвом». Так само більшість політиків в Україні вважали політичний та економічний союз з росією – «вічним». Тому будь-які спроби взяти курс на Захід (ЄС і НАТО) негайно подавляли. Через це Ющенко зазнав критики від проросійської опозиції, і відповідно втратив шанс на другий президентський строк. Хоча він єдиний із всіх президентів Незалежної України був тим справжнім українцем, а не кацапом чи євреєм. І єдиним хто справді розумівся в економіці і мав великий інтелект (був серед найкращих банкірів світу). В самому суспільстві, через провладних істориків (особливо в часи Януковича) засуджувалися такі сторичні постаті як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера. Їх вважали зрадниками, бо всі вони прагнули відколоти Україну від так званої «братньої» росії і знищити «єдність» Русі – так званим «штучним українським націоналізмом». Також їх вважали запроданцями, бо один продався шведам (Мазепа), другий полякам (Петлюра), третій німцям (Бандера). Хоча всі вони прагнули незалежної Української Держави, що при Януковичу практично стало синонімом українського фашизму і розкольництва.

Проте Україна постала зовсім іншою після 2014-го, вона перш за все змінилася ідеологічно. Вона почала ставати справді окремою державою. До так званого «фашистсько-бандерівського» минулого, Україна раптово повернулася, тепер воно стало сторінкою героїчної боротьби українців за свою державність. Уже Бандера, Петлюра, Мазепа та всі інші хто боролися за відокремлення України від росії, уже не були «зрадниками» українського народу. Українська влада та українці згадали, що Київ є офіційним правонаступником після Константинополя у православному світі. Нарешті постала окрема та незалежна від РПЦ московського патріархату – Українська Православна Церква. Та й взагалі уже давно потрібно було би заборонити цю «кгб-шну РПЦ», яку заснували у 1943 році з наказу Сталіна (справжня РПЦ покинула росію ще у 1920 році під час Громадянської війни, після того будь-яка релігія у СРСР була заборонена до 43-го, а ця первинна та емігрована РПЦ нині у США), і визнати її нелегітимною. Уже мало хто з українців кричить, що вони з кацапами «братья». Українське суспільство поступово почало усвідомлювати, що радянська влада теж була окупаційною для України, і яка чинила терор і геноцид стосовно української нації. Це все почало втілюватися у «Декомунізації», представники місцевої влади у своїх регіонах почали перейменовувати населені пункти, вулиці, площі, проспекти, ітд. Також почали зносити пам’ятники радянським діячам таким як Ленін.

Дане прозріння і усвідомлення необхідності у відмові від радянського і російського минулого дуже радує, бо це правильний крок. І головне, щоб до українців все більше доходило те, що кацапи, тобто росіяни – це нащадки угро-фінів, мордви, аланів, адигів, татар, монголоїдів, і цей народ взагалі немає ніякого відношення до слов’ян! Що це дикуни із Сходу, які як і частково їхні предки – монголи, прийшли знищувати слов’янську та європейську Україну, як колись Київську Русь. Але нажаль це прозріння для українців далося пролитою їхньою кровю. Це все сталося лише під час і після 2014-го, коли війна прийшла на Україну. Коли Путін окупував український Крим та почав гібридну («сєпарську») війну на Донбасі. Ціна цього прозріння - це тисячі, навіть можна уже сказати десятки тисяч вбитих українських мирних людей та солдат починаючи із 2014-го, та вбиті і закатовані українці, які зазнали геноциду уже під час теперішньої повномасштабної російсько-української війни 2022 року. Також слід відмітити, що із зволіканням щодо початку повномасштабної війни з 2014-го по 2022-й, за ці вісім років, путін по суті дав Україні час створити свою та справжню Українську армію, яка нині успішно чинить опір навалі його дикунського війська. До 2014-го в Україні по-факту армії не було. Її боєздатність, проросійське керівництво Януковича знищило, та зробило цілу мережу зрадників серед генералів і офіцерів вищого рангу (полковники, підполковники), які деребанили українську зброю наліво і направо. Чому путін в 2014-му не почав повномасштабної війни? На це є багато причин, а саме починаючи від очікування реакції Заходу на окупацію Криму і закінчуючи шантажем української влади, щоб малою кров’ю взяти Україну. Причину його зволікання ми дізнаємося лише через багато років, або після його усунення, коли почнуть розкривати таємниці. Хоча світова історія знає багато держав, які проходячи процес свого становлення, заплатили за це ціною величезної крові, чим нині платить Україна. І невідомо, ще скільки має вона заплатити за свою державність. Але українці уже не мають дороги назад, їм потрібно обирати – бути частиною когось, чи бути окремою вільною державою!

Коментарі

mart mart 20:28
+1
добра стаття, на жаль тепер люди тут у нас не реагують на навіть такий матеріал, але може щось зміниться.

я особисто маю такі свої думки по різних моментах.

Бандера робив фактично негативну роботу але, навіть і за його відсутності, бо сидів, якось це і трохи пішло на користь.

Ющенко дав нагороди,,бандерівцям,,, чим раптом зантагонізував Польщу. але все таки їм щось належалось як не як.
mart mart   20:36
+1

можна не верещати про Бандеру а роботу робити. ми близько ходили до німецьких наці спочатку, добре що якось відчепились від того базікання.

Порошенко ліпший від Зеленського був але були моменти що він щось там крутив і пам'ятаю як в Києві кричали йому рос мовні наші патріоти"пішов нахуй,,

є відео, я його тут показував.

є ще моменти але вистарчить.

нам би якось відклеїти славу про нашу похожість до нацистів гітлера, хоча вона така фальшива.

я б сказав , перестати зі смолоскипами, бо ніби по що це робити і тп.

не обов'язково приточувати Бандеру бо він помилявся, треба мати свою голову.
vova stasyuk   23:45
0

Бандера не помилявся. Просто так склалася геополітична ситуація в Європі у його час. Західна Україна в 20-ті та 30-ті була під Польщею, а Наддніпрянщина під СРСР. І ні поляки, і ні кацапи навіть в найгіршому сні не бачили суверенної України. А німцям, і особливо Гітлеру, потрібна була українська пшениця, і Україна як стратегічний плацдарм для наступу на Схід і Близький Схід, де була нафта і газ. Тому Рейх погодився на ідею соборної України. Хоча ця ідея в Німеччині була ще в другій половині 19 століття. Плюс до того німцям потрібний був надійний союзник проти поляків. А українці найкраще зі всіх підходили для цієї ролі. Бо на поляків вони мали уже не "зуб", а цілу "щелепу". Та й Бандера розумів, що у його боротьбі за Україну, як окрему державу потрібний міцний союзник. Німеччина якраз підійшла. Бо найкращий союзник той - з ким ти не маєш спільного кордону.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі