Блоги → Перегляд
Мітки РосіяМоскваКремльВолодимир ПутінПутінПутинРосійська ФедераціяРФімперіалізмРосійська імперіяімператорУкраїнаДонбасКримНАТОБілорусьДмитро МєдвєдєвМєдвєдєвЄвропейський СоюзЄСБорис ДжонсонБританіяєврозонаОлександр ЛукашенкоЛукашенкоБацькаБілоруський експресПольщаЛитваМатеуш МоравецькийМоравецькийСШАЄвропаКиївська РусьРусьКиївмонголо-татарська наваламонголо-татаритатариТемуджинЧингісханБатийІван Грознийугро-фінимордваМосковське царствоРусинирусинимосковитимоскаліТатарстанКазаньДалекий СхідКавказСлов'янислов'яниудмуртичувашібашкиричеченціЧечняПравослав'яІсламБуддизмАтеїзматеїзмросіянибілорусикацапиКацапстанПерша чеченська війнаДруга чеченська війнаЧеченська війнаРамзан КадировКадировКавказький еміратІсламська ДержаваСанкт-ПетербургПетербургХватит кормить МосквуЄкатеринбургСибірДалекосхідна республікаХабаровськВладивостокСергій ФургалФургалКитайПекінПіднебеснакитаїзаціякитайціЯкутіядоларюаньрубльМикола СатпаєвПримор'єКНРДальний ВостокРоссияСРСРкитайська окупаціяЖовта загрозажовта загроза

«Російський Апокаліпсис: Росія на межі краху»

Неділя, 19:05, 05.12.21

Рейтинг
64 0
Переглядів
1441

0
0
У цій статті згадуються

 

«Російський Апокаліпсис: Росія на межі краху»

На сьогоднішній день поняття імперіалізму знаходиться в тіні і вважається «перегорнутою сторінкою» нашої світової історії. На протязі всього 20 століття впали останні світові імперії, натомість частина з них стали королівствами, як Британія та Іспанія. Єдиною із цивілізованих і прогресивних країн, де зберігся ще титул імператора, є Японія. Вона називається Японською Державою та має конституційну монархію і парламент. Хоча посада імператора, не відповідає теперішній дійсності, і вона наближена до статусу європейських королів. Та й саме поняття королівства (князівства) нині є формальністю, хоча ними в Європі на даний момент вважаються Британія, Іспанія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Данія, Ліхтенштейн, Люксембург, Андорра, Монако, Норвегія. Статус короля чи князя, нині в Європі це також проста формальність і символізм. Поняття королівства та князівства уже відійшло в історію. Хоч нині офіційно не існує імперій, але по факту і формі вони таки є. Теперішніми так званими «світовими імперіями» є США, Китай та Росія. Для них властиві практично всі ознаки імперіалізму, лише без офіційних статусів імперій та наявності трону імператора. Ці країни намагаються на нашій планеті домінувати та ділити сфери впливу. Всім диктувати свої умови та навіювати власну політику, ідеологію, культуру та мову. І при необхідності увести свої війська «куди треба».

Найбільше свій імперіалізм сьогодні проявляє Росія, яка з 2014 року увірвалася на українську землю окупувавши Крим і Східний Донбас, погрожувала вторгненням у ряд прибалтійських країн членів НАТО та увела свої війська у Білорусь. Її керівник – Володимир Путін, який напевно бачить себе в ролі «імператора», особливо виходячи з того, як він з 2000 року практично без перерви був на чолі країни, якщо не рахувати той короткий період президенства (2008-2012) його «ляльки» Дмитра Мєдвєдєва. На даний момент Путін намагається розвалити Європейський Союз, і поки йому це вдається, так як його підопічний та чинний прем’єр-міністр Британії – Борис Джонсон, у 2019 році довів справу до кінця і на початку 2020 року Британія вийшла з єврозони («Мечта Путина о русской Европе» та «Розвалити Європейський Союз руками маргіналів» - https://politiko.ua/blogpost158688 ). Цього року Путін, через ще одну свою слугу – Олександра Лукашенка, який в Білорусі вважається президентом, створив так званий «білоруський експрес», де з країн Близького Сходу, бажаючих емігрувати в ЄС приймали в аеропорту Мінська та везли до кордону з Польщею і Литвою, де вони мали б перейти межу між країнами. Але це не вдалося. Польща та Литва стягнули свої війська до кордону із Росією, і втримали цю навалу емігрантів, які по задумам Путіна, увірвавшись в єврозону, мали б там дестабілізувати ситуацію.

Напередодні цих подій, на початку 2021 року, ще один слуга Путіна, а саме прем’єр-міністр Польщі – Матеуш Моравецький (має єврейське походження), намагався провести референдум в країні стосовно питання, щодо переваги права Європейського Союзу над національним польським. Моравецького і його поплічників не задовольняла така ситуація, де національне право було «пригноблене» міжнародним. На основі цього питання, пан Матеуш, намагався вивести Польщу із єврозони, тобто з ЄС. Проте більшість поляків виступило проти цього, так як вони хочуть користуватися всіма економічними перевагами та благами ЄС, але без прийому емігрантів. Для підсилення ефекту у свідомості поляків, Путін почав стягувати емігрантів з білоруського боку. По ідеї, Польщу, керівництво ЄС мало б засудити за те, що вони не хочуть приймати біженців. Але розуміючи ситуацію, що більшість поляків виступають проти цього, і що вони швидше вийдуть зі складу ЄС, аніж приймуть біженців, рішення прийняли інше. Для Європейського Союзу та США, втрачати Польщу, одну із найбільших країн Європи та яка має кордон з Росією (Калінінградська область) та Білоруссю, де знаходяться російські війська, було небажаним і не стратегічним кроком. Тому міжнародна спільнота почала засуджувати дії Лукашенка за бажання дестабілізувати ситуацію на східних кордонах ЄС. При тому більшість міжнародних політиків, розуміючи хто насправді почав даний спектакль, почали звертатися до Путіна, щоб обговорити дану ситуацію. А пан Моравецький відразу почав засуджувати дії Лукашенка і Путіна (все правильно, щоб не звинуватили в шпіонажі на користь Москви). Тому плани Путіна щодо Польщі, на даний момент провалюються.

Поки Путін воює на Заході і намагається розвалити Україну та Європейський Союз, він не бачить, як його Росія повторює долю попередніх імперій. І Путін забув, що наша цивілізація не знає ні однієї вічної імперії, якою він марить. Взагалі, найдовше у нашій історії проіснувала Візантійська імперія (395 – 1453). Вона прожила трохи більше тисячі років – 1058 років. І впала вона від навали османів-турків, які створили Османську імперію, та яка проіснувала 623 роки (1299-1922). А найбільшою імперію в історії стала Монгольська, яка простягалася від узбережжя Східного Китаю і до Центральної Європи. Але вона проіснувала півтора століття (1206-1368). Практично всі імперії впали від поширення національно-визвольного руху серед підкорених народів. Ні один імператор не навязав мови, культури, релігії своєї нації – підкореним. Хоча є один виняток, і це Римська імперія, її мова стала базою для сучасних мов західноєвропейських націй, її культура живе досі, а її елементи навіть сьогодні є невід’ємними частинами нашого життя, як і її наукові досягнення. Саме Римська імперія разом із Стародавньою Грецією заклали фундамент нашої Західної цивілізації. Більше ні одній імперії не вдавалося залишити такий по суті «вічний слід» після себе. Але й і Римська імперія була багатонаціональною і Костянтин Великий (перший римський імператор-християнин) намагався єврейським Християнством об’єднати підкорені народи, щоб протистояти варварам зі Сходу. Проте із цієї затії нічого не вийшло, і Римська імперія таки впала, що стало найбільшою трагедією нашої світової історії, бо саме вона заклала всі провідні сфери нашого теперішнього життя – від архітектури, інженерії і науки до права, медицини та культури із спортом.

Теперішня путінська Росія має подібну ситуацію, як і колишні імперії – багатонаціональне населення. По російському телебаченню, ми можемо побачити як путінські пропагандисти із екранів телевізорів, телефонів, планшетів та з моніторів комп’ютерів і ноутбуків кричать про «Единую Россию», і весь час її населення називають «россияне». Так от слід розібратися хто є під цим статусом «россиянина» в Росії. Якщо заглянути в енциклопедії, то там можна побачити, що росіяни це типу «східнословянський народ», який походить з часів Київської Русі. Хоча в момент зародження Русі, на території сучасної Росії, мешкало лише одне слов’янське плем’я – словенів на території теперішньої пн-зх Росії («Українці та росіяни ніколи не були однією нацією» - https://politiko.ua/blogpost158211 ). Лише з часом територія племен мордви була завойована Києвом, і згодом там постала славнозвісна Москва. Яка після монголо-татарської навали стала центром колишніх північних володінь Київської Русі, завдячуючи співпраці продажних місцевих князів із монголами, з якими вони потім ріднилися (їхні нащадки вступали у союзні шлюби). Навіть славетний цар Іван Грозний був нащадком Темуджина, якого історія зробила Чингісханом (Чингісхан – це назва титула, як імператор, король або князь) та хана Батия (Бату – це інша версія його імені). Так московити або москалі, стали нащадками мордви, сусідніх угро-фінських племен та монголо-татар.

Але так як Московське царство здобуло незалежність раніше, аніж русини, які проживали на території теперішньої Білорусі та України (русини – предки українців та білорусів) та які були прямими правонаступниками Київської Русі (це навіть визнавали в часи Великого князівства Литовського), москалі собі приписали історію Русі та самі себе проголосили її правонаступниками. З часів того ж Івана Грозного, московити рушили на схід та на південь від своїх володінь. Так з часом (і ще при Грозному) була взята татарська Казань та інші тюркські міста. Згодом перейшовши Урал (гори), москалі на рубежі 16 та 17 століття почали підкорювати землі диких монголоїдних племен, які нині називаються Далеким Сходом («Українці та росіяни ніколи не були однією нацією – 2» - https://politiko.ua/blogpost158224 ). В 19 столітті остаточно було підкорено Кавказ та його народи. Так підкорені росіянами стали більшістю в їхній, ще тодішній офіційній Російській імперії. Хоча російська влада до неросіян підселяла своїх колоністів, які на місцях «іщьо нє рускіх», насаджували власну мову та культуру. Татарським, тюркським, угро-фінським, кавказьким, монголоїдним народам уводили прізвища, які зазвичай мали корінь їхній національний, а от закінчення російське. Так і з’явилися такі прізвища як Дудаєв, Ахметов, Ібрагімов, Бердиєв, Кадиров (татаро-кавказькі), Откураєв, Тимуков, Іделгін, Сиранов, Хоютанов, Томусов, Арілахов (монголоїдні - якутські), Тухкін, Лангуєв, Ліпаєв, Лембоєв, Ребоєв, Ануков, Теппоєв (угро-фінські), Лопаєв, Худяков, Аржаєв, Вєчканов, Булаткін, Карабаєв, Єрошкін, Ісайкін (мордовські). Це звичайно не всі прізвища, і не всіх народів Росії, але для прикладу думаю достатньо.

Саме угро-фіни, удмурти, комі, мордва, алани, татари, якути, башкіри, дагестанці, кавказці та інші нині становлять більшість населення Росії, яке називають путінські пропагандисти «нащадками» та «правонаступниками» Київської Русі. Самі росіяни так звані «словяни», є наступниками Московського царства, яке утворилося на теренах мордви, а його князі та бояри родичалися із монголами. Та все ж таки, як би пропагандисти Путіна не чіпляли на всі народи Росії ярлик «русских», ті ж татари, кавказці та якути прагнуть незалежності. І таку державу та з таким населенням важко втримати, лише шляхом авторитаризму і тиранії. Так згідно офіційної статистики за 2015 рік, Росію населяє 142,423 млн осіб (10-те місце у світі). Росію населяє велика кількість народів європеоїдної і монголоїдної рас, найбільшими з яких виступають росіяни, угро-фіни, мордва, удмурти, татари, українці, башкири, чуваші й чеченці. Офіційна мова — російська. В окремих суб'єктах Федерації офіційними мовами вважаються також мови місцевих національних меншин, найпоширеніші з них — татарська і чеченська. Історично релігією титульної нації держави, росіян, слугувало православ'я. У той же час в багатонаціональній державі простежуються регіональні відмінності: на Кавказі переважає Іслам, як і на Середньому Поволжі й Південному Уралі, в Сибіру поряд з Православ'ям важливим є також Іслам (Західний Сибір) і Буддизм (Східний Сибір), місцеві вірування, шаманство. Історичним наслідком державної ідеології Атеїзму в СРСР є більшою мірою декларативність відношення населення до певної конфесії, номінальне слідування релігійним обрядам.

Народжуваність у Росії, станом на 2015 рік, дорівнює 11,6 ‰ (169-те місце у світі). У 2015 році в Росії було зареєстровано 1 898 836 народжень (13,3 на 1000 осіб), що на 1,4 % більше ніж у 2012 році. Коефіцієнт народжуваності по федеральних округах, 2012 рік: Північно-Кавказький федеральний округ — 17,4 ‰; Уральський федеральний округ — 15,1 ‰; Сибірський федеральний округ — 14,9 ‰; Далекосхідний федеральний округ — 13,9 ‰; Приволзький федеральний округ — 13,2 ‰; Південний федеральний округ — 12,6 ‰; Північно-Західний федеральний округ — 12,2 ‰; Центральний федеральний округ — 11,4 ‰. Згідно даної статистики найкраще відтворюються в Росії - кавказці та монголоїдні народності. Загальна чисельність «європейських» народів Росії, до яких входять слов'янська, германська, романська, грецька, балтійська, кельтська, албанська, фіно-угорська мовні групи і баски зменшилася за період 1989—2010 років на 13,8 млн осіб, або на 10,57 %, склавши у 2010 році лише 81,71 % від всього населення (1989 року — 88,78 %). А загальна чисельність «азійських» народів Росії (тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, вірменська, грузинська, азербайджанська, іранська, індоарійська, нахсько-дагестанська, абхазо-адизька, самодійська групи, картвельська, сино-тибетська, чукотсько-камчатська, австроазійська, австронезійська, єнисейська, юкагірська, паратайська родина, а також корейці, нівхи, японці, айни) збільшилася на 4 млн осіб, або на 24,2 %, склавши 2010 року вже 14,31 % від всього населення (1989 році — 11,20 %).

Станом на 2010 рік у Росії проживало: росіян - 111 016 896 (111 мільйонів), татар - 5 310 649, українців - 1 927 988, башкирів - 1 584 554, чуваші - 1 435 872, чеченців - 1 431 360, вірменів - 1 182 388, аварців - 912 090, мордва - 744 237, казахів - 647 732, інші - 16 662 770. Звичайно ця статистика є «писаною пальцем по вітру», і росіяни так звані «словяни» не можуть становити абсолютну більшість у своїй країні. Тому слід звернутися до ентогенезу кацапів, тобто росіян. Росіяни постійно колонізували північ і суцільно заселили південну частину тайги, а уздовж річок, зокрема Північної Двини дійшли до Білого моря (Помор'я): невеликі фінські народи зазнавали русифікації. На Поволжі, на Уралі, у Західному Сибіру здавна утворилася контактна зона між європеоїдами та монголоїдами, причому ознаки монголоїдної раси сильніше проявляються у східному напрямку. Перші поселенці-росіяни Сибіру, що змішалися з місцевим населенням, утворили не дуже численні своєрідні групи, що відрізняються від росіян європейської частини РФ не лише у етнокультурному, але і у расовому відношенні — це камчадали, колимчани. За результатами досліджень Y-хромосомних маркерів виділяються дві групи російських популяцій — північну і центрально-південну. У етнічних росіян північної групи, які увійшли в обширний «північний» кластер разом з популяціями балтів (латишів і литовців), фіномовних народів (комі, фінів, естонців, карелів), а також німецькомовних шведів, висока частка гаплогруп, типових для угро-фінів (N1c, N1b становлять 40-54 %) і високий ступінь генетичної диференціації. Південно-центральна група етнічних росіян входить в загальний кластер з білорусами, українцями та поляками, для яких характерна генетична однорідність та високі частки типових для східних слов'ян гаплогруп R1a (50-56 %) та І2 (10-16 %).

Етногенез росіян має кілька версій1. Слов'янська теорія: росіяни — це народ слов'янського походження, без значних домішок фінського й тюркського компонентів (М. О. Полевий; Д. К. Зеленін). Розкритикована С. П. Толстовим і М. Т. Маркеловим. Популярна в Росії, у публікаціях націоналістичної спрямованості. 2. Слов'янсько-фінська теорія: росіяни — це народ, що утворився шляхом змішання фінських і слов'янських племен (Ломоносов М. В.,М. М. Карамзін, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський, Покровський М. М., Платонов С. Ф., К. М. Бестужев-Рюмін, М. Грушевський). 3. Фінська теорія: росіяни — це народ, що утворився на базі угро-фінських племен: мурома, меря, мещера, перм, нарова та інших, які зазнали ослов'янення. 4. Слов'янсько-фінсько-тюркська теорія: росіяни — це народ, що утворився шляхом змішання слов'янських, фінських і тюркських племен (Л. Н. Гумільов – син поетів - Миколи Гумільова та Анни Ахматової). В етногенезі росіян взяли участь східнослов'янські літописні племена (ільменські словени, кривичі, в'ятичі, та фіно-угорські племена (меря, весь, мещера, мурома, водь, чудь та інші). Останні були переважно асимільовані в процесі міграцій слов'ян на схід та північ східноєвропейської рівнини, який розпочався в VI столітті. Час виникнення окремого російського етносу є предметом наукових дискусій, пов'язаних із проблемою існування давньоруської народності та визначенням етнічної номенклатури для домодерних спільнот. У сучасній російській етнографії є усталеною теза, що внаслідок розпаду східнослов'яних етнічних утворень часів Київської Русі формування сучасного російського народу припадає на XV — початок XVI століття і пов'язується з поширенням контролю Московського князівства на весь тодішній етнічний ареал росіян. Я особисто схиляюся до версії Гумільова, що росіяни – це нащадки суміші слов’янських, угро-фінських і тюркських племен.

Розібравшись з етнічною складовою Росії, яка мені особисто нагадує таку «клаптикову імперію», як колись була Австро-Угорська, де титульна нація (австрійці) становила явну меншість на фоні підкорених народів («Вавилон на Дунаї» - https://politiko.ua/blogpost158878 ). І Росія нині повторює сценарій Австро-Угорщини, сидячи на бочці, в якій куча народів, які рвуться на свободу. Підтвердженням моїх слів є по суті «вічне бажання» народів Кавказу, особливо чеченців, з моменту появи Російської Федерації (1991) – здобути незалежність. Також не пасе задніх Татарстан (Казань). Останні роки активізувався рух на Далекому Сході, який багатий на нафту та газ, та який є головним постачальником ресурсів та фінансів для Москви, так як більшість його сіл та селищ не мають навіть світла, а міста мають відсталу інфраструктуру та вважаються провінцією. Та й не дивно, що на такому фоні в Росії загострюється сепаратизм, коли в країні за даними ж Інституту соціально-економічних досліджень РАН, до початку 2011 року у Росії вже налічувалося: 4 млн. бомжів, 3 млн. жебраків, близько 5 млн безпритульних дітей. Ці цифри, особливо стосовно безпритульних, дуже занижено. Для прикладу 3 мільйони – це населення Боснії, Албанії, 4 мільйони – це населення Молдови, Хорватії, Ірландії, а 5 мільйонів – Данії, Словаччини, Фінляндії, Норвегії. Що тут скажеш!? Росія – «процвітає»!

Самою найпроблемнішою ділянкою Росії є та ж Чечня. З 1994 по 1996 тривала Перша чеченська війна, а з 1999 по 2009 – Друга чеченська війна. Чечня хоч і не отримала незалежність, але розпалила сепаратизм в кавказькому регіоні, який час від часу дає про себе знати. Татарстан, ще один проблемний регіон для Москви. 18 жовтня 1991 року була прийнята Постанова Верховної Ради про акт про державну незалежність Татарстану. З 15 лютого 1994 з укладанням Договору про взаємне делегування повноважень із Російською Федерацією до 2000 року Татарстан став об'єднаним з Росією асоційованою державою з конфедеративним статусом. З 2000, згідно з внесеними у Конституцію республіки змінами, Татарстан став "рівноправним суб'єктом Російської Федерації". Та й взагалі, якщо поглянути на адміністративно-територіальний устрій, то відповідно до статті 65 Конституції Російської Федерації, до складу тієї ж Російської Федерації входять 83 рівноправні суб'єкти, у тому числі: 21 республіка (Адигея, Алтай, Башкортостан, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія), 9 країв, 46 областей, Єврейська автономна область, два міста федерального значення — Москва і Санкт-Петербург та 4 автономні округи (Ненецький, Ханти-Мансійський, Чукотський, Ямало-Ненецький).

У всіх цих республіках є елементи сепаратизму та прагнення до незалежності, так як їхнє населення має іншу національність та релігію. А головним фактором сепаратизму є ресурси. Більшість цих республік, якби зберігали у себе доходи за власні ресурси, то вони б у економічних показниках перевершили Москву і Пітер (Петербург). І це уже показав Далекий Схід масовими виступами у серпні 2014-го. 17 серпня 2014 року в Єкатеринбурзі, пройшла акція «Хватит кормить Москву» («Хватит кормить Москву» - https://politiko.ua/blogpost155490 ). Демонстранти виступали за ФЕДЕРАЛІЗАЦІЮ СИБІРУ і всього ДАЛЕКОГО СХОДУ. Хоча правоохоронні органи і місцева влада, активно тому перешкоджали, чим порушували конституційні права громадян, які проводили мирну акцію. Через шість років історія повторилася, де у липні 2020-го, в місті Хабаровськ, люди вийшли на протест (більше 35 тисяч) у підтримку місцевого губернатора Сергія Фургала, якого Путін звільнив з посади губернатора Хабаровського краю (20 липня 2020-го), через втрату довіри президента. Але для місцевих, Фургал став символом протистояння регіону федеральній (путінській) владі, яка створила корупційну систему лояльності регіональних чиновників. Тому знову почали лунати фрази «хватит кормить Москву» та ідеї про незалежність Далекого Сходу від Москви.

Тиха окупація Далекого Сходу - китайцями

Є версія того, що місцевих далекосхідних активістів підтримують китайці. Китайці зацікавлені у тому, щоб Москву лишити нафти і газу. Та навіть, якщо відкинути китайців, місцеві зацікавлені у тому, щоб їхні ресурси поповнювали їхню казну та розвивали інфраструктуру в регіоні. І на це вони заслуговують. Москва має на Далекому Сході практично не заселену колосальну територію з колосальними ж запасами сировини, котра має спірний кордон величезної протяжності з країною, економіку якої називають серед першої трійки у світі (Китай). До того ж ця економіка потужно розвивається і потребує якраз сировини для свого розвитку. А ще ця країна має серйозну проблему з надлишковим населенням. З тенденцією його зростання, досить швидкими темпами. Висновок звідси досить однозначний – китайська експансія неминуча! І саме це відбувається нині на Далекому Сході Росії. І війни немає, і навряд чи «гарячий варіант» можливий найближчим часом. Та й навіщо? Китайці просто масово переселяються на російську територію. Мабуть, слід уточнити – поки що російську. Бо в багатьох прикордонних місцевостях саме китайське населення є більшістю. Але це було б не так важливо, якби вихідці з Піднебесної не зосередили у своїх руках економіку регіонів, до яких переселяються. До того ж економічні зв’язки з Китаєм у цих регіонах набагато потужніші, ніж з Москвою. Бо з центром Росії їх пов’язує лишень вертикаль влади та бюджет. До речі, щодо бюджету давно точаться суперечки – та ж Якутія, наприклад, постійно невдоволена перерозподілом коштів. Адже замість того, щоб розпоряджатися заробленим на місці і надлишок віддавати в центр, виходить навпаки – центр збирає кошти з регіонів, а потім в ручному режимі розподіляє їх між тими, у кого забрав.

Для прикладу у тому ж Хабаровську чи у Владивостоці, вивіски на магазинах і ресторанах написані ієрогліфами. Не те, щоб їх дуже вже багато. Але в око вони впадають. Як і відсутність під ними російського перекладу. На банках – курс долара та юаня. На цінниках у магазинах – рубль та юань. Знову ж – не у всіх. Але є. На вулицях – багато людей з вочевидь азійськими рисами обличчя. Реально – дуже багато. Реклама «човникових рейсів» на ринки прикордонних китайських міст. У 2017 році Микола Сатпаєв написав спогади про відвідини одного далекосхідного кафе: «У Приморському краї, у якомусь селі, зайшов до кафе перекусити. Замовив супчик і картоплю. Фраза офіціантки ввела мене в ступор: “Если повар поймет”. Виявилось, що кухар – китаєць, котрий не розуміє жодного слова російською. Те, що мені принесли, я їсти не зміг. Ні, воно було якісне, але це був китайський суп і китайська смажена картопля. Не знаю, як це вдалось, але їсти це було неможливо… Виявилось, що росіяни просто не хочуть працювати і їхні місця швидко займають китайські гаст- (ост?вест?) арбайтери. Вони майже миттєво утворюють свої общини і перевозять до російських сіл і міст численні родини. І витісняють з економіки росіян, самі собою». Також він згадував і про інші частини Далекого Сходу: «Тайгу випилюють ті ж китайці. Вщент. І вивозять ліс до себе. Приміром, у Примор’ї скаржились на сільгоспвиробників із Піднебесної, котрі орендують землю, знімають з неї по чотири-п’ять (!) урожаїв за рік і кидають. Бо вона настільки перенасичена хімічними добривами, що стає не придатною до використання десятиліттями. Продукти у магазинах – відсотків на 80 – китайські. Якість досить сумнівна, але варіантів нема. Шалену популярність мають різноманітні курси китайської мови. Якщо дорослі не дуже охочі до її вивчення – надто складна, – то дітей віддають вчитися масово. Так само масово молодь їде продовжувати навчання до сусідньої країни і намагається там працевлаштуватись. Взагалі економіки країн тісно співпрацюють у цьому регіоні. Причому домінують китайці. Російська сторона постачає сировину і ресурси. Все інше – китайське. Втім, це логічно – Москва далеко, а економіка має свої закони».

Також хочу процитувати фрази того ж Сатпаєва, які нині є доречними: «Ще пригадується висловлювання когось із великих росіян: «России прирастать Дальним Востоком». На тлі триколора, само собою. Знову ж – не знаю, як у місцевих, а у мене викликало бажання замінити слово «России» на «Китаю». Бо присутність жителів цієї країни в економіці та інших сферах життя – реальність. Російська влада поки що замовчує проблему, але ж від того вона не зникає. Місцеві відверто називають китайців «окупантами». Щоправда, обережно – офіційна точка зору називає східних сусідів «братами», а в РФ за думку, відмінну від «єдиноправильної», можна дуже постраждати. З особистих вражень, котрі запали у пам’ять, можу ще назвати дивне враження від вулиць того ж Хабаровська чи Владивостока. Незвичне відчуття оформлюється у розуміння не відразу. Бо мозок не зараз формує висновок на підставі того, що бачать очі. Лише через деякий час приходить розуміння, що в людському потоці надзвичайно багато азійських облич… Так само, до речі, вражає московське метро. Щоправда, не азійськими, а кавказькими обличчями. Точніше – їх кількістю. Аби мене не звинуватили в голослівності, рекомендую просто закинути у ГУГЛ запит “китайцы на Дальнем Востоке”. Результат вас вразить. Як, наприклад, такий заголовок – “Китайцы на Дальнем Востоке ведут себя как оккупанты”? Або “Китайцы заселяют Дальний Восток окончательно”? Чи “Россию заполоняют китайцы”? Це заголовки першої сторінки пошуковика. Російської версії, уточнюю. У соцмережах активно обговорюється тема про здачу Путіним Сибіру у концесію китайцям. І зовсім не радісно й не патріотично. Щоправда, обговорюють ці теми здебільшого жителі прикордонних областей. У Москві та Пітері поки що борються з фашистами України» - зазначав Сатпаєв.

І той же Сатпаєв наводить цікаву статистику: «у 1977 році в РФ налічувалось 250 тисяч китайців. Сьогодні називається цифра у два мільйони. Більшість із них зосереджена на Далекому Сході. Порівняйте з кількістю російських громадян. Додайте до цього той факт, що населення прикордонних китайських провінцій Ляонін, Гірин та Хейлунцзян складає близько ста мільйонів. Перемножте все це на економічні фактори та додайте те, що уряд Китаю надає безповоротні кредити тим, хто переїхав до Росії і створив там сім’ю. На завершення варто трохи згадати історію. У 1858 та 1860 роках Росія підписала з Китаєм Айгунський та Пекінський договори, за якими вона отримала Далекосхідний регіон. У результаті Китай втратив вихід до моря на північному сході країни. Це були принизливі й нерівноправні договори для Китаю. У 1960 роки між Китаєм та СРСР розгорівся територіальний конфлікт. Справа дійшла до збройних зіткнень. Щоправда, повномасштабної війни вдалося уникнути. Хоча у 2008 році країни підписали договір про демаркацію кордону, у Китаї все частіше виникають дискусії щодо земель, відібраних Росією у 19 сторіччі. Поки що більшість учасників цих спорів не закликають до війни. Але сходяться на думці, що спірні землі рано чи пізно будуть китайськими… Ящик Пандори щодо територіальної приналежності далекосхідних земель Росії поки закритий. Але коли, хто і як його відкриє – питання навіть не найближчих десятиліть. Все відбудеться значно швидше. Наслідки прогнозувати не береться ніхто» - зазначав Сатпаєв.

P.S.

В Росії, а саме в Москві нині складається доволі кумедна ситуація, поки її правляча еліта воює з «українськими фашистами» та «загнившою Європою», на іншому кінці Росії, відбувається тиха китайська окупація. На яку звісну Путін закриває очі та називає китайців «братами», коли в той же час далекосхідне російське місцеве населення кричить про їхню окупацію Пекіном (Китаєм). Серед місцевих жителів Далекого Сходу, активно поширюється версія про те, що Путін здав їх китайцям. Бо тільки справжній дегенерат не замітить, як в нього під носом забирають його же майно. В Москві добре знають про китайську експансію на Сході. Але чим думає їхня правляча еліта!? Це поки загадка. Бо на кону стоять її ресурси, які ж їй дають фінанси для існування та панування. Але факти залишаються фактами, а далекосхідні міста як Хабаровськ і Владивосток перетворюються на китайські. Населення стає більш китайським, збільшується кількість китайських підприємств, активи з Китаю захоплюють місцеву економіку. Я не вірю, що Путін на Далекому Сході планує, як на Кавказі, поставити свою маріонетку у вигляді Рамзана Кадирова, який продав за деревяний рубль свій народ і свою землю. Пекін цього не допустить. Та й китайців в рази більше, та й вони більш прогресивніші в науці і озброєнні, чим кавказці. Сам Кадиров також не вічний, і його в будь-який момент приберуть свої ж, яким важлива незалежність свого народу від Москви. Плюс до того, слід не забувати про 21 республіку у складі Росії. Всі вони також прагнуть незалежність, якщо не з національних причин, так з економічних.

Росія може втриматися на плаву лише при міцному авторитарному режимі, який весь час буде гасити спалахи національного пробудження серед підкорених і не допускатиме «тихі окупації», які здійснює нині Китай на Далекому Сході. Якщо відбуватиметься демократизація країни, це свідчитиме про кінець її існування. Бо демократія передбачає децентралізацію. І у випадку з Росією, не лише адміністративну, ай економічну. Тобто давати можливість зберігати на місцях прибутки від ресурсів. Такий варіант сподобається Далекому Сходу, бо вони зможуть власні гроші, за власні ресурси, вкладати у інфраструктуру свого регіону. Але Москві та Пітєру (Петербург) це точно не сподобається. Бо вони не мають величезних природніх ресурсів. Тому це означатиме для них одне – бідність! По-друге, фінансово сильні регіони, зможуть на політичному рівні боротися за проголошення своєї незалежності. Багато хто в Росії марить незалежним Татарстаном, Далекосхідною республікою та Кавказьким еміратом. Це кінець для Росії! Який з роками стає ближче і ближче. Останнє десятиліття показало про спалах сепаратистських настроїв на Далекому Сході. Представники Ісламської Держави посилають на Кавказ (теж багатий регіон на ресурси) своїх активістів для пропаганди появи Кавказького емірату. Якщо Кадирова скинуть, то регіон спалахне повстанням, яке буде гірше, аніж дві попередні Чеченські війни. Татарстан, який намагається здобути незалежність дипломатичним шляхом (ще з 1991 року), теж в очікуванні моменту.

Україні в даному випадку, поки ще є Путін, який представляє себе там Македонським, Темуджином (Чингісханом), Наполеоном Бонапартом, Муссоліні та Гітлером, потрібно бути готовою до оборони, бо у помираючого організму (Росії) завжди відбувається передсмертна агонія. І більшість імперій в історії, припиняли своє існування внаслідок війн. Українцям потрібно боротися за своє словянське існування, проти кацапів (росіян). Як казав колись мій дід німець – «росіяни – це нащадки угро-фінів, татар та монголоїдів, це дикі племена, які несуть загрозу для існування Західної цивілізації, це орди унтерменшів, які своїм природженим дегенератизмом знищують все на своєму шляху». Українець та Білорус мають знати, що вони Слов’яни і нащадки Київської Русі, а росіянин – це угро-фінський монголо-татарин, який намагається своїм унтерменшовським  генефондом знищити їхній. І також слід не забувати про свої етнічні землі, які знаходяться в руках Москви та про невелику сусідню групу росіян-слов’ян (пд-зх Росія, де ще населення має слов’янське походження), які межують з угро-фінами, татарами та кавказцями. Звичайно путінська пропаганда охрещує всіх громадян Росії «русскими», та називає їх «спадкоємцями» Київської Русі, коли більша половина її населення – це угро-фіни, удмурти, мордва, башкири, алани, адиги, татари, кавказці та монголоїди. Більшість яких штучно (документально) зробили «русскими». І про це свідчать прізвища, де умисно добавлялися російські закінчення, щоб русифікувати неросіян. Багато теперішніх угро-фінів та монголоїдів – асимільовані. Але поки Кацапстан («Расєя») бореться з так званими «фашистами» України, так званих їхніх слов’ян (залишки) асимільовують татари та кавказці, які їхніх дочок масово гвалтують. Україні нічого боятися, а просто боротися проти Росії, яка уже на межі краху. І будь-який новий військовий конфлікт для неї може стати останнім. Всі її частини від Далекого Сходу до Кавказу повстають проти путінського режиму. Китайці на Сході наступають, Ісламська Держава на півдні. А Путін не вічний і не всемогутній, тому Росія рано чи пізно, але все таки впаде!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі