Блоги → Перегляд
Мітки Радянсько-польська війнаЧервона арміяПольщаСРСРРадянський СоюзСоюзДруга Світова війнаЄвропаПерша Світова війнаСвітова пролетарська революціяреволюціяЗахідна ЄвропаКомунізмДемократіякомунізмдемократіяНСДАПАдольф ГітлерГітлерТретій РейхРейхВермахтДиво на ВісліВіслаФранціяЛіга НаційПольська РеспублікаСоюз СпартакаВеймарська республікаНімеччинаЙосип СталінСталінСталинПакт Ріббентропа-МолотоваВторгнення СРСР до ПольщіПакт Бріана-КеллогаКатиньРосіяМоскваВелика БританіяБританіяЛондонУкраїнаБілорусьРіббентропМолотовСхідна ЄвропаВ'ячеслав МолотовЙоахім фон РіббентропКлимент ВорошиловВорошиловМикита ХрущовХрущовЗахідна УкраїнаВолодимир ЛенінЛенінВолодимир УльяновУльяновЛенинЕдвард Ридз-СміглиНКВСНКВДГайнц ГудеріанГудеріанБрестПанська ПольщаГУЛАГКатинський лісРіч ПосполитаСШАБерлінПарижВаршаваОборона ЛьвоваЛьвівВладислав ЛянгнерАрмія ЛюдоваАрмія Крайовакомуністичний режимПольська Народна РеспублікаПНРАрмія АндерсаВладислав АндерсАндерсПакт Сікорського-МайськогоСолідарністьЛех ВаленсаВаленса

Радянсько-польська війна 1939 року: реванш Червоної армії та знищення панської Польщі як прямий факт розв’язання СРСР Другої Світової війни

Субота, 23:36, 09.10.21

Рейтинг
51 0
Переглядів
878

0
0
У цій статті згадуються

 

Радянсько-польська війна 1939 року: реванш Червоної армії та знищення панської Польщі як прямий факт розвязання СРСР Другої Світової війни

В післявоєнному періоді Європи, зазвичай Німеччину звинувачують у розв’язанні Другої Світової війни. Що ніби саме вона нападом на Польщу у вересні 1939 року розпочала війну.  Хоча якщо вивчити досконало геополітичну ситуацію в Європі напередодні війни, розумієш, що це не так. Ще одна країна заслуговує на звання ініціатора Другої Світової, і це – СРСР. Після Першої Світової війни (1914-1918), Громадянської війни в Росії (1917-1921), Радянсько-польської війни (1920-1921) в Європі на карті з’явилася держава під назвою Радянський Союз. На першому етапі свого існування, особливо під час війни проти поляків (1920) керівництво Союзу марило Світовою пролетарською революцією. Після захоплення Варшави вони планували взяти Берлін, Париж та Лондон. Зважаючи на той факт, що після Першої Світової у Західній Європі комуністичні ідеї були доволі широко розповсюдженні, то в Леніна був шанс там втриматися. Але військам Леніна під стінами Варшави судилося програти, і там поховати його ідею про Світову пролетарську революцію. Саме ця поразка більшовиків дала можливість у 20-х роках виграти боротьбу з німецькими комуністами – нацистам НСДАП на чолі з Адольфом Гітлером. Так поляки урівняли шанси для обох сторін, а так якби більшовики взяли би Варшаву, то вони прийшли би на поміч своїм німецьким колегам – комуністам, і розбили б демократичний уряд та його війська Веймарської республіки. І політично ніяких би нацистів, НСДАП, Гітлера як політика, Третього Рейху та Вермахту не було. Та весь парадокс панської Польщі полягає у тому, що той режим, якому вони дали можливість вижити і прийти до влади (нацисти) її же в 1939 знищив як державу на ряду з іншим режимом (комуністи), який мав реваншистські настрої після тієї ганебної поразки під Варшавою, майже два десятки років тому (1920).

Сама Польща має завдячувати Франції, яка після закінчення Першої Світової, намагалася на схід від Німеччини створити сильну та союзну державу. Тому полякам, Ліга Націй (теперішнє ООН) дала можливість зі своїх етнічних територій, які входили у склад Німецької та Австро-Угорської імперії створити власну державу. Також із земель колишньої Російської імперії, особливо колишнього Царства Польського. Сама Польська Республіка була ще проголошена 11 листопада 1918 року, але своє державне формування вона припинила, лише в 1921 році, коли закінчилася Радянсько-польська війна. Конституція Польщі 1921 року закріплювала основні демократичні права громадян. І тут була доволі кумедна ситуація, хоч і країна відносилася до демократичних, але в ній панував явний польський шовінізм, який був притаманний на підкорених українських, білоруських та литовських землях. Також Польща неофіційно затвердила класовий поділ суспільства. Нащадкам колишніх магнатських, шляхетських, князівських родів Речі Посполитої надавалися привілеї, вони мали право на утримання маєтків, господарств, фабрик, заводів, підприємств, банків. Зазвичай їх іменували «панами». В СРСР і в загальному у радянському суспільстві, закріпилася саме ця назва – «панська Польща». Польська Республіка в період між війнами, досягла економічного процвітання на кшталт Західної Європи. У 1924 міністр економіки Владислав Грабський запровадив до обігу – злотий, як єдину валюту для Польщі, що стала однією з найстійкіших валют Центральної Європи. Нова валюта допомогла зупинити гіперінфляцію, Польща була єдиною країною в Європі, що змогла обійтися без іноземних позик чи допомоги.

Польща могла би стати однією із провідних держав Європи, як колись будучи Річчю Посполитою, але нарощення військової та економічної могутності Третього Рейху і СРСР цьому завадив. Польща була затиснута «між двох вогнів», які явно були невдоволені своїм політичним становищем на міжнародній арені. Третій Рейх страждав від реваншистських настроїв, через поразку у Першій Світовій, яку спричинив своєю «Листопадовою революцією» єврейський «Союз Спартака», і який своїм підступним ударом змусив німецького імператора відмовитися від всіх завоювань та капітулювати на принизливих умовах. СРСР перший етап свого існування зазнавав міжнародної блокади та невизнання, тому у другій половині 20-х, радянське керівництво пішло на зближення з керівництвом Веймарської республіки (Німеччина), яке також як і вони було «ображене на весь світ». А коли наприкінці 20-х і на початку 30-х, одночасно, Йосип Сталін та Адольф Гітлер стали лідерами своїх країн, вони почали дружити, та як обоє зазнавали критики з боку міжнародної спільноти. Враховуючи той факт, що обоє створили наймогутніші армії Європи, вони жадали поділу Європи. Тому 23 серпня 1939 року (за 8 днів до початку наступу Вермахту на Польщу) було підписано славнозвісний пакт Ріббентропа-Молотова, який передбачав поділ Європи між Сталіним і Гітлером. Прибалтика (Литва, Латвія, Естонія) та Фінляндія переходили у сферу інтересів Союзу (під час окупації прибалтійських країн та війни з фінами, німці не засудили дії радянських). Польща, яка була буфером між ними, підлягала ліквідуванню, де польські землі переходили під окупацію німцями, а східні території українців, білорусів, литовців – радянським. Саме цей початковий етап Другої Світової свідчить про пряму причетність Радянського Союзу на ряду з Третім Рейхом до розв’язання нової світової війни.

Вторгнення СРСР до Польщі

Вторгнення СРСР до Польщі, чи Радянсько-польська війна 1939 року (пол. Agresja ZSRR na Polskę, рос. Польский поход Красной армии (1939), англ. Soviet invasion of Poland, 17 вересня 1939 — 6 жовтня 1939) — радянська військова операція у ході Другої світової війни, яка почалася 17 вересня 1939 року. Того ранку, через 16 днів після нападу Нацистської Німеччини на Польщу, радянські війська без оголошення війни вторглися зі сходу і зайняли західнобілоруські та західноукраїнські землі. Операція, що тривала 20 днів, призвела до остаточної окупації Червоною армією та Вермахтом всієї території Другої Польської Республіки 6 жовтня 1939 року. Спільне вторгнення до Польщі було таємно узгоджено Пактом Молотова-Ріббентропа, підписаного 23 серпня 1939 року у Москві. Цим самим було порушено низку міжнародних угод, зокрема Пакт Бріана — Келлоґа і «Протокол Літвінова», Договір про ненапад між СРСР і Польщею і Конвенцію про визначення агресії. Напад і подальша анексія спричинили тяжкі наслідки: зникнення з політичної карти світу Польської держави, масові арешти, Катинський розстріл, депортації народів, значне збільшення загальної чисельності населення, яке підпадало під сталінські репресії.

Офіційна назва даної війни в радянській історіографії — «Визвольний похід Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь 1939 року». Нині офіційна історіографія Російської Федерації називає ці дії «введенням радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусь у ході війни Німеччини з Великою Британією і Францією, що почалась». Польські військові і політичні діячі того часу, а також сучасні історики розцінюють напад СРСР на Польщу як «удар ножем в спину, що повністю змінив становище держави». На початку 1939 провалилися переговори про створення антигітлерівської коаліції між Великою Британією, Францією, Румунією з одного боку та СРСР з іншого боку. З липня 1939 Німеччина і Радянський Союз почали зближення у «польському питанні». 3 серпня 1939 року міністр закордонних справ Третього Рейху фон Ріббентроп вперше зробив офіційну заяву, у якій був натяк на розподіл сфер впливу: «З усіх проблем, що мають стосунок до території від Чорного до Балтійського моря, ми могли б легко домовитись». 23 серпня 1939 у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини фон Ріббентропом було підписано договір про ненапад. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Другий пункт цього протоколу порушував «польське питання»: «У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити лінією рік Нарев, Вісла і Сян. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясоване лише протягом подальшого політичного розвитку…».

Підготовка СРСР до війни з Польщею розпочалася у формі прихованої військової мобілізації. 3 вересня 1939 політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило таємно продовжити на місяць строк служби червоноармійців і молодших командирів, які підлягали демобілізації, внаслідок чого в РСЧА було затримано понад 310 тисяч осіб. 6 вересня близько 23:00-24:00 командування семи військових округів, зокрема КОВО та ХВО, отримало директиву наркома оборони про проведення прихованої мобілізації у вигляді «Великих навчальних зборів». Ухвалено призвати на навчальні збори весь приписний склад, мобілізувати автотранспорт, коней, розбронювати мобілізаційні запаси продовольства і хлібофуражу. 7 вересня в Москві Ворошилов провів нараду з командуванням Київського, Білоруського, Московського, Ленінградського, Харківського, Калінінського, Орловського округів щодо підготовки широкої наступальної операції на терен Західної України і Західної Білорусі. З 7 вересня 1939 під виглядом Великих навчальних зборів розпочався призов 2,6 млн запасників 7-ми військових округів, зокрема двох на території УРСР — КОВО і ХВО. Через десять днів після початку зборів було сформовано 98 стрілецьких, 14 кавалерійських дивізій, 27 танкових бригад і 24 артполки Резерву Головного командування. З цієї загальної кількості 41 стрілецька, 13 кавалерійських дивізій, 17 танкових бригад і 9 артполків надалі увійшли до складу Білоруського і Українського фронтів, управління яких були утворені й розгорнуті 11 вересня 1939 на базі БОВО і КОВО.

Уповноваженим членом Військової Ради КОВО був перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, а Військову Раду БОВО очолював Михайло Ковальов, які здійснювали військово-політичне керівництво всією операцією. 9 вересня нарком оборони СРСР і начальник Генерального штабу Червоної армії видали накази № 16633 Військовій Раді БОВО і № 16634 Військовій Раді КОВО про підготовку бойових дій проти Польщі. Командуванню пропонувалося до 11 вересня забезпечити перегрупування військ, щоб «приховано зосередитися і бути готовими до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити війська супротивника, що стоять напроти». Накази передані у війська 14 вересня. 17 вересня 1939 (через 16 днів після наступу Вермахту на територію Польщі та після переходу німецькими військами річки Сян) о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова і Ворошилова прийняв німецького посла Шуленбурга і повідомив, що Червона Армія приступає до бойових дій проти Польщі. О 3:15 ранку польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, у якій зазначалося, що «Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свої дії договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більш нейтрально ставитися до цих фактів». Крім того зверталась увага на беззахисне становище українського й білоруського населення. «Через таке положення радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Білорусі».

Якщо до 23 серпня Радянський уряд, захищаючи свої інтереси від можливої загрози, вимагав на тристоронніх переговорах проходу Червоної Армії через польську територію, але отримав відмову від польського уряду, то нині відсутність такого оголошувалась достатньою підставою для здійснення цих дій. Польща уподібнювалась пустелі, що могла бути заповнена або ж силами, що загрожували СРСР, або ж Червоною Армією. О 5:00 17 вересня передові та штурмові загони Червоної Армії, у складі семи армій, 1 кінно-механізованої групи, близько 615 000 осіб, 4900 гармат і мінометів, 4700 танків, 3300 літаків, перетнули кордон та розгромили польську прикордонну охорону: полки «Сарни», «Здолбунів», «Чортків» Корпусу охорони прикордоння — 12 тисяч бійців. Радянська пропаганда описувала ті події так: «В силу розпорядження Радянського уряду війська Українського і Білоруського фронтів, виконуючи наказ Головного Командування, 17 вересня перейшли кордон колишньої польської держави, щоб взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії. Стрімким натиском частини Червоної Армії розгромили польські війська, виконавши у короткий термін свій обов'язок перед Радянською Батьківщиною. <...> У боях з польськими військами наші військові частини показали не тільки високі темпи маршу і маневреність, але вони проявили також високу доблесть, героїзм, ініціативу, безмежну відданість своїй Батьківщині і великій справі Леніна — Сталіна. Визвольний похід Червоної Армії увійде в історію нашого народу як одна з чудових сторінок».

Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії. Всі основні сили польської армії на той час билися на заході проти Німеччини, а на сході були присутні лише нечисленні частини та прикордонники, які контролювали захищений Договором про ненапад між СРСР і Польщею тил. Отримавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток. Близько 18:00 передовий загін 45-ї стрілецької дивізії РСЧА зайняв місто Рівне, роззброївши дрібні частини польської армії. О 16:00 17 вересня 1939 в прикордонному містечку Кути засідали уряд, президент Мосцицький і Верховний головнокомандувач маршал Ридз-Сміґли. Уряд не спромігся оголосити війну СРСР за його напад, а поспішно емігрував до Румунії. Через неоголошення урядом Польщі війни СРСР уряд Румунії не почав виконання союзницьких зобов'язань, а членів польського уряду (як і решту поляків-утікачів) — арештував та інтернував. Польські військові, полонені СРСР, не отримали статусу військовополонених і були визнані «озброєними бандитами» та таємно розстріляні в Катині.

Близько 23:40 по радіо було передано наказ Міністра оборони Польщі Ридз-Смігли: військам відступати у напрямку Румунії і Угорщини найкоротшими шляхами, не вступати у бої з червоними частинами, якщо вони не чинять спроб роззброїти польські частини. За наказом наркома оборони СРСР Ворошилова, Червона армія мала відрізати польські війська від румунського кордону, щоби не лишити полякам шансу на врятування. В ніч з 17 на 18 вересня радянські війська захопили Тернопіль — частини і з'єднання 6-ї армії РСЧА (24-та танкова бригада разом із 136-им полком 97-ї стрілецької дивізії, 10-та танкова бригада та 5-та кавалерійська дивізія), полонили 600 польських вояків; Збараж, Коломию — 23-тя танкова бригада РСЧА, роззброїли близько 10 000 вояків трьох польських піхотних дивізій. О 7-й ранку 18 вересня 36-та танкова бригада РСЧА захопила Дубно, роззброїли частини тилу 18-ї і 26-ї польських піхотних дивізій, полонили 6000 вояків. Під вечір 18 вересня 36-та танкова бригада і розвідувальний батальйон 45-ї стрілецької дивізії РСЧА в Луцьку, захопив у полон до 9 тисяч польських військових. Впродовж 18-19 вересня — Красне, Озерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, Долину.

19 вересня частини РСЧА (Робочо-Селянська Червона Армія) підійшли до Львова. Тут Червона армія зустрілась з частинами Вермахту: 1-ша і 2-га гірсько-піхотні дивізії Вермахту, які з 12 вересня блокували з півночі, заходу і півдня в місті 15-тисячний польський гарнізон на чолі з генералом Лянгером. Близько 2:00 зведений мотозагін 2-го кавкорпусу 24-ї танкової бригади РСЧА невдало спробував з ходу взяти місто. О 8:30 під час німецької атаки відбулася випадкова перестрілка між радянськими і німецькими військами. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району. Червона армія здійснила декілька невдалих спроб захопити Львів. 21 вересня німецькі частини, за домовленістю з радянським керівництвом, зняли блокаду Львова і відійшли на захід; позиції зайняли частини 17-го стрілецького корпусу та 2-го кінного корпусу РСЧА, що отримали наказ атакувати місто 21 вересня. Радянські частини через непорозуміння обстріляли німецьку колону, що відходила з міста. Тоді ж на околиці Львова відбулася зустріч радянської і польської делегацій, поляки повідомили про намір генерала Лянгнера прибути на переговори у Винники увечері. Радянське військове керівництво відклало атаку Львова до ранку 22 вересня. 22 вересня 1939 після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано: об 11:00 було підписано угоду, о 14:00 польські війська почали складати зброю, о 15:00 з'єднання 2-го кавалерійського корпусу у пішому строю разом зі танками 24-ї, 38-ї та 10-ї танкових бригад вступили у місто. Пункт 8 підписаної польською і радянською сторонами угоди гарантував офіцерам польської армії особисту свободу, недоторканість майна, право на виїзд до зарубіжних країн. При виході з міста обеззброєні колони поляків були оточені частинами Червоної армії і НКВС та відправлені на розстріл в табори смертників.

Вдень 19 вересня частини 23-ї танкової бригади вступили до Станіслава (нині Івано-Франківськ), увечері до Галича, під Галичем полонених до 40 000 жовнірів. Під Костополем сили 87-ї дивізії 15-го стрілецького корпусу РСЧА розбили 2 польські полки з артилерією, полонили 1500 польських солдатів і офіцерів. 19-21 вересня частини 60-ї стрілецької дивізії 5-ї армії вели бої з польськими військами за Сарненський укріплений район. Пізно ввечері 19 вересня 36-та танкова бригада захопила містечко Торчин, після невеликого бою з поляками вступила у Володимир-Волинський. 20 вересня Червона армія захопила Ковель. Того ж дня частини німецької 10-ї танкової дивізії генерала Шааля через непорозуміння атакували кіннотників 2-го кавалерійського корпусу РСЧА. Під Львовом після тижневих боїв з німцями було ліквідовано півторатисячне угруповання генерала  Соснковського в Брюховицьких лісах. Інформація радянського командування: протягом 17-20 вересня Червона армія роззброїла 3 піхотні польські дивізії, 2 кавалерійські бригади, захопила в полон 60 тисяч солдат і офіцерів.

20—22 вересня відбувалася оборона поляками міста Гродно в Білорусі. 22 вересня з'єднання 8-го стрілецького корпусу вийшли на фронт Володимир-Волинський — Сокаль, було роззброєно до 10 тисяч польських військових. Війська 5-ї армії Українського фронту вийшли на рубіж Ковель — Володимир-Волинський — Іваничі. 24 вересня генеральний штаб РСЧА повідомляв про здобуття міст Любомль, Грубешів, Унів, Янів (20 км від Львова), Комарно, Борислав, Дрогобич, 25 вересня — Унятичів, 26 вересня — Белз, Холм, Замостя, Яворів, Самбір, Турку. Найпізніше радянська влада в рамках «визвольного походу» на теренах Галичини прийшла до Старого Самбора — 27 вересня. 28 вересня ЧА захопила Любачів, 29 вересня Лесько — тепер повітове містечко в Підкарпатському воєводстві Польщі. Того ж дня закінчився триденний бій під Шацьком — 3,5 тисячне угруповання частин Корпусу охорони прикордоння під командуванням генерала Орліка-Рюцкеманна (за польськими джерелами, частини 50-ї армії втратили близько 500 бійців та 8 танків); рештки польських сил відійшли в білоруські ліси. 30 вересня відбулися бої окремої оперативної групи «Полісся» генерала Франтішка Клеберга з РСЧА під Парчевом і Мілановом (Люблінське воєводство). На початок жовтня у військах Українського і Білоруського фронтів нараховувалося до 2 420 000 військовиків у 60 стрілецьких, 13 кавалерійських дивізіях та 18 танкових бригадах, понад 5400 гармат, 6000 танків і 3 700 літаків. 5 жовтня радянські війська розбили групу полковника Зелєнєвського, полонили 6500 польських вояків, з них 360 офіцерів.

Військові злочини радянської влади, щодо Польщі

Ввівши на світанку 17 вересня 1939 року без оголошення війни частини Червоної армії на територію Польщі, санкціонуючи бойові дії проти її армії, сталінське керівництво тим самим порушило: 1. Договір про мир з цією країною, підписаний 18 березня 1921 в Ризі; 2. Протокол від 9 лютого 1929 року про дострокове введення в силу пакту Бріана-Келлога, що забороняє використання війни як інструменту національної політики; 3. Конвенцію про визначення агресії 1933 р.; 4. Договір про ненапад між СРСР і Польщею від 25 липня 1932 року і протокол, що продовжує дію цього договору до 1945 р .; 5. Спільне комюніке, опубліковане польським і радянським урядами в Москві 26 листопада 1938 р в якому знову підтверджувалося, що основою мирних відносин між двома країнами є договір про ненапад 1932 р.

Офіційні чинники СРСР та сучасні апологети радянщини виправдовують вторгнення СРСР в східну частину Польщі 17 вересня 1939 року тим фактом, що наче Польща як держава після агресії Третього Рейху станом на 17 вересня 1939 року перестала існувати. Однак на території східної частини Польщі, яку окупував СРСР, функціонували польські органи влади і армія. Крім того, існує ряд документів, які свідчать, що СРСР вже планував агресію проти Польщі та вів переговори з представниками Третього Рейху щодо вторгнення СРСР в Польщу ще трохи раніше до дати 17 вересня 1939 року.

Обмін територіями з німецькими військами та спільні воєнні дії проти польських сил, як прямі докази причетності СРСР до розв’язання Другої Світової війни

20 вересня війська 12-ї армії просунулися на лінію Миколаїв-Стрий і зустрілися з німецькими військами. 21 вересня командувач Українського фронту Тимошенко надіслав директиву військам: «При зверненні німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд — командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил». Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії, німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. 22 вересня Червоній армії було передано місто Стрий, 24 вересня — Дрогобич, передано і Самбір, який 11 вересня захопили частини 18-го армійського корпусу генерал-лейтенанта Баєра, та Яворів, захоплений 12 вересня частинами дивізії «Німеччина».

14—16 вересня у Бересті поляки відбили 7 атак армійського корпусу, яким командував ветеран Першої Світової, генерал Вермахту Гайнц Вільгельм Гудеріан. На цьому атаки не припинялися, але навіть за допомоги моторизованих дивізій Гудеріану не вдалося остаточно вибити поляків з Берестя. Тому урочиста передача Бреста від Вермахту до РСЧА, більш відома як спільний військовий парад Вермахту і Червоної армії, відбувалася одночасно з перебуванням у Берестейській фортеці останнього не вибитого Гудеріаном - батальйону капітана Радзишевського, з єдиною уцілілою гарматою і боєзапасом до неї. Кількома днями раніше командування Війська Польського вирішило йти і Радзишевському наказали відступати. Проте комбат заявив підлеглим, що дозволяє їм відступити, а сам буде битися. Солдати вирішили залишитися зі своїм командиром. Таким чином, після отримання «недовзятого» Бреста, довершувати розпочате Вермахтом взялася Червона армія. 22 вересня 1939 батальйон Радзишевського відбив перші три атаки РСЧА. Безуспішні спроби захоплення форту тривали в наступні дні. 26 вересня Червона армія задіяла важку артилерію, а потім прислала дипломатів. Вони повідомили капітану, що СРСР прийшов «допомогти полякам» і запропонували скласти зброю. На це Радзишевський відповів, що якщо росіяни не є ворогами, то повинні залишити польський форт. Але оскільки боєзапас у поляків до того часу закінчився, вночі залишки батальйону були змушені відступити. Згодом, за доносом місцевих комуністів ГУДБ НКВС вистежило і заарештувало комбата Радзишевського. Через рік його та інших полонених офіцерів перевели під Катинь, де згодом розстріляли (квітень 1940 року).

22 вересня Червоній Армії було передано Кобрин, Брест, Білосток, 25 вересня — Замостя, 26 вересня — Білґорай і Красностав, 27 вересня — Білу Підляську та Янів Підляський, 29 вересня — Перемишль, Сідлець і Луків. В подальшому радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона армія часто проводила у взаємодії з частинами Вермахту. Наприклад, 26—28 вересня в районі Журавинець між Мостиськами і Медикою радянські війська (частини 17-го стрілецького корпусу і 12-ї армії) спільно з німцями розбили чотиритисячну кінну групу (5—6 кавалерійських полків) польських військ під орудою генералів Владислава Андерса та Константіна Плісовського, що намагалася перейти кордон з Угорщиною; пораненим потрапив до полону генерал Андерс. 27 вересня маршал Тимошенко доповів Сталіну і Ворошилову про розгром спільно з німцями у районі Немирова шеститисячної групи генерала Перховського.

Підсумки спільної кампанії Гітлера та Сталіна проти Польщі

28 вересня 1939 в «Договорі про дружбу та кордон між СРСР і Німеччиною» був переглянутий розподіл українських етнічних земель і віддано Німеччині захоплені Червоною Армією - Південне Підляшшя і Холмщину. З 5 по 12 жовтня радянські війська відходили на лінію нового кордону. 16 жовтня кордон взяли під охорону війська НКВС. Результатом Польського походу було приєднання до Радянського Союзу території Західної України та Західної Білорусі. Новий кордон було закріплено радянсько-німецьким договором про кордон від 28 вересня 1939. Новий кордон переважно збігався з «лінією Керзона», що була рекомендована 1919 Паризькою мирною конференцією як східний кордон Польщі. Вона розмежовувала області компактного проживання поляків з одного боку, українців і білорусів з іншого.

Території на схід від річок Західний Буг і Сян були приєднані до Української РСР і Білоруської РСР за адміністративними межами між Волинським і Поліським воєводствами (без врахування українсько-білоруського етнічного кордону). Це збільшило територію СРСР на 196 тисяч км² (50,4 % території Польщі), а населення — на 13 мільйонів. На позачерговій п'ятій сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня-2 листопада 1939 нарком Закордонних справ Молотов оцінив радянську агресію проти Польщі: «Правлячі кола Польщі немало хизувалися «міцністю» своєї держави і «міццю» своєї армії. Однак, виявилося достатнім короткого удару по Польщі з боку спочатку німецької армії, а потім — Червоної Армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного дітища Версальського договору. Наші відносини з Німеччиною, як я вже сказав, покращилися докорінно. Не тільки безглуздо, але й злочинно вести таку війну, як війна за «знищення гітлеризму».

30 липня 1941 з підписанням Угоди Сікорського-Майського СРСР де-юре визнав західноукраїнські землі за Польщею. 23 вересня 2009 Сейм Польщі одностайно засудив агресію СРСР 1939 р., назвавши Польщу «жертвою двох тоталітаризмів: нацизму та комунізму», а розстріл польських офіцерів у Катині навесні 1940 «воєнним злочином з ознаками геноциду». За даними Інституту національної пам'яті (Польща), після нападу СРСР на Польщу, сотні тисяч людей загинули в таборах ГУЛАГ. Всього — мільйон жертв репресій. Крім того, за даними істориків, Червона армія під час нападу на Польщу здійснила багато воєнних злочинів. До червня 1941 р., за оцінками дослідників, жертвою прямих радянських репресій стали близько мільйона польських громадян, які етнічно були не тільки поляками, а й євреями, білорусами, українцями та чехами. Більша частина польських військовослужбовців, які опинилися в радянському полоні, була відразу ж звільнена. У таборах НКВС залишилося 125,4 тисячі осіб. З них в 1939—1941 роках було передано Німеччині 43 054 осіб, німці передали СРСР 13 575 осіб. Навесні 1940 органами НКВС в Катинському лісі (Смоленська область) були розстріляні 15 131 військовополонений (переважно офіцери польської армії та поліцейські).

P.S.

Радянсько-польські відносини на протязі 1920-1989 року завжди були напружені. Починалися вони з Радянсько-польської війни 1920 року, де Польща хотіла відновити свої межі часів Речі Посполитої, а більшовики (радянські) марили «Світовою пролетарською революцією». Більшовики прагнули захопити Варшаву, дійти до кордонів Веймарської республіки (Німеччина) і допомогти німецьким комуністам у боротьбі з капіталістами, а далі по їхній ідеї «червоний прапор» мав замайоріти над Берліном, Парижем і Лондоном. Проте поляки під Варшавою зробили «Диво на Віслі» і відбили війська Леніна, чим поховали його ідею про «Світову пролетарську революцію». В серпні 1939 року СРСР і Третій Рейх в Москві підписали «Акт про ненапад», який ще передбачатиме поділ Європи та пункт про фактичне та юридичне знищення панської Польщі. Польща 1920-1939 року, була так званою «демократичною» державою у якій мали привілейований статус нащадки шляхетських, магнатських та королівських родів часів Речі Посполитої. Всі вони називалися – панами. Пани зазвичай у своїй власності мали маєтки, підприємства, фабрики, заводи, банки. Незважаючи на підтримку з боку Франції та Ліги Націй (колишній аналог ООН) в існуванні польської держави, як союзної противаги на сході – Німеччині, польська армія, майже за два десятка років повністю провалила модернізацію. Технічний прогрес для польської армії, яку згодом за її ж «успіхи» охрестили «войском польскім на роверах», був далекий як для зулусів – Антарктида. Тому в 1939 році блискавична і технічно-прогресивна німецька армія роздавила польську, як клопів на собаці, і до цього жалюгідного для поляків дійства, приєднався ще СРСР, який 17 вересня підступно напав на них (незважаючи на попередні домовленості про ненапад, які мали б бути дійсні до 1945 року).

Звичайно окупацію східних земель Польщі, СРСР коментував, як «порятунок Західної України та Білорусі від війни та грабежу». І що ніби, станом на 17 вересня 1939 року, Польщі, як держави уже не існувало, незважаючи на наявність і діяльність польських державних органів на території Східної Польщі (Західна Україна та Західна Білорусь). Також як аргумент використовували той факт, що польський уряд втікаючи закордон у вересні 1939, не встиг оголосити війну СРСР. Але напад завжди залишається нападом, який автоматично перетворюється у війну без будь-яких офіційних заяв. Та й радянські війська нападали на польські, намагаючись їх роззброїти, або знищити. І самі польські військові чинили опір, яскравим прикладом якого є оборона Львова польським гарнізоном Владислава Лянгнера, який у результаті капітулював на умові безперешкодного відступу з міста, яку традиційно радянські не виконали. Так Сталін з другої спроби взяв Львів (перший раз під час Радянсько-польської війни 1920 року, оборона Львова вистояла перед ударами більшовиків, якими командував особисто Сталін), і то лише завдяки міфічним та підступним обіцянкам, які змусили капітулювати оборонців міста.

Окупувавши землі колишньої панської Польщі, радянська окупаційна влада здійснила військовий злочин – вона вивезла майже всіх польських офіцерів в Катинь (Смоленська область, Росія), де їх у квітні 1940 року розстріляли вистрілом в потилицю (всі щоденники польських офіцерів обривалися квітнем 1940 року). Уже під час війни з Третім Рейхом, в 1944-1945 роках, Червона армія захопивши Білорусь та Україну, рушила через Польщу, щоб розбити війська Вермахту на німецькій землі. Звичайно на території Польщі, уже ніякої існуючої та офіційної польської армії не було. Лише партизанські загони Армії Людової (польські комуністи) та Армії Крайової (польські націоналісти), які були аналогом західноукраїнської - УПА. Радянська окупаційна влада свої дії називала – «визволенням Польщі від німецько-фашистських загарбників». Але вона відразу встановила польську комуністичну (прорадянську) владу. Британія (союзник СРСР) намагалася в Польщі встановити, хоча б рівний уряд (наполовину комуністичний, наполовину демократичний), але нічого з того не вийшло. А згодом постала Польська Народна Республіка (ПНР).

Проте як не крути, але на початку 1945 року (січень-лютий) радянські взяли остаточний реванш за поразку у 1920 році. Під час наступу на Німеччину, вони окупували всю та знекровлену, бездержавну та без армії – польську землю. Варшава була взята. Сталін зміг проголосити на польській землі – комунізм. Це був остаточний реванш, який був кращий за 1939 рік, коли були взяті лише східні території Польської Республіки (1918-1939), і то це були – білоруські та українські землі. А так в 1945 році постала комуністична Польська Народна Республіка (ПНР), яка проіснувала, аж до 1989 року. Польський уряд в екзилі, який покинув Польщу у вересні 1939, та який розмістився в Лондоні, не визнавав ПНР, тому свою діяльність продовжував, аж до 1989 року, коли впав комуністичний режим. Хоча, ще під час німецько-радянської війни, в СРСР з числа нерозстріляних польських військовополонених сформували Армію Андерса (Владислав Андерс). А 30 липня 1941 року було підписано угоду Сікорського-Майського про відновлення дипломатичних відносин СРСР із польським урядом в екзилі. СРСР перед поляками раптово визнав недійсним Пакт Ріббентропа-Молотова (після нападу Рейха на них). Даний союз уряду СРСР з польським урядом в екзилі, де-факто проіснував до 1945 року, коли Польща була окупована Червоною армією, і було встановлено комуністичний режим, який польські урядовці в екзилі не визнали. Останнім таким яскравим прикладом напружених польсько-радянських відносин, був рух «Солідарність» в Польщі. У 1981 році Лех Валенса створив рух під назвою «Солідарність», яка стане одним із символів кризових для СРСР 80-х років. І результатом цих подій стане те, що в 1989 році Польща звільниться від комуністичної влади та радянського контролю, та постане демократичною країною. А через два роки припинить своє існування СРСР.

Радянсько-польська війна 1939 року, є яскравим прикладом прямої причетності СРСР на ряду з Третім Рейхом до розв’язання Другої Світової війни. Плюс Пакт Ріббентропа-Молотова, який встановлював поділ Європи між Рейхом та Союзом. Звичайно правильно було би визнати СРСР, як одного із ініціаторів цієї війни, проте через так звану «союзну етику», Радянському Союзу в 1945 році ніяких обвинувачень не висували. Враховуючи той факт, що відразу після початку німецько-радянської війни в 1941 році, СРСР став союзником США та Британії у боротьбі з Рейхом, Сталіну простили поділ Європи з Гітлером в серпні 1939, знищення Польщі як держави, окупацію Литви, Латвії, Естонії, напад на Фінляндію, публічне привітання Гітлера за перемогу у війні над Францією. Сталіну простили багато чого, але головним подарунком для нього стало те, що союзники (США та Британія) не внесли його після війни у число її ініціаторів. Сталін та СРСР, мали б бути обвинуваченні у початку війни, як Гітлер і Третій Рейх. Але ще раз повторюся, через «союзну етику», цього просто не зробили. От саме це є одним із головних парадоксів Другої Світової війни, коли країна, яка розв’язала нову світову війну, ще й в кінці виявилася по іншу сторону барикад (нерозпалювачів війни), та ще й серед переможців.

Коментарі

mart mart 00:21
+5
не люблю поляків але цей акт був потворний. і хитро описаний в рад підручниках, як "визволення"
vova stasyuk   12:08
+1

Саме цікаве в цій історії те, що СРСР уник обвинувачень в розв'язанні нової світової війни у 1939-му на ряду з Рейхом. Їм згодом нові союзники (Британія і США) простили окупацію Литви, Латвії, Естонії, напад на Фінляндію та знищення Польщі як держави. Хоча поляки також "добрі" були, то спочатку їхній уряд в екзилі після нападу на Польщу - Рейха і СРСР, засуджували дії обох сторін, а потім як Гітлер напав на Сталіна, то вони з Союзом стали союзниками. Раптово забули про напад 1939 року, і що СРСР порушив Акт про ненапад на Польщу, який мав діяти до 1945 року. Навіть з нерозстріляних польських солдатів в СРСР сформували Армію Андерса. Проте після окупації Польщі в січні-лютому 1945-го Червоною армією і встановлення комуністичного режиму, польський уряд в екзилі до 1989 року не визнав ПНР. А Союзу списали минулі гріхи, через те, що вони також воювали проти Рейха. Тобто це була так звана "союзна етика" з боку США та Британії.
mart mart   14:07
+3

США і Британія хотіли щоб гітлер напав на Срср і все йому спускали з рук, коли він нападав.

Тільки коли напав на Францію, тоді вони отямились.

сталін навпаки хотів щоб гітлер їх порозбивав.по одному.
vova stasyuk   16:05
+1

Друга Світова доволі заплутана. Сталін хотів нового поділу в Європі, але з Британією та Францією він цього не міг робити. Тому, Сталін бачив одну людину з якою він це міг робити, і це був Гітлер. Сталін розумів, що вдруге такого шансу захопити всю Західну Європу як у 1920 не буде. Тоді в Леніна і Троцького був золотий шанс, польську армію їм було по силам розбити, у новій німецькій державі - Веймарській республіці, була політична нестабільність і по суті громадянська війна, так як німецькі комуністи вели збройне повстання - приклад того Баварська і Бременська радянська республіка. У Франції та Британії після Жовтневого перевороту у Петрограді, назрівали і поширювалися комуністичні ідеї. Прикладом того є, що під час радянсько-польської війни 1920, британські профспілки відкрито погрожували своєму уряду - повстанням, у разі його вступу в цю війну на боці Польщі проти Радянської Росії (тоді ще СРСР не проголосили). А після тієї війни у Західній Європі в чинних урядах, виробився імунітет до "комуністичної інфекції". Перші же прояви більшовизму-комунізму намагалися миттєво ліквідовувати. Тому Сталін в кінці 30-х не міг безпардонно на всіх нападати, і робити що хоче. Йому потрібний був союзник, і ним став Рейх, який страждав реваншистськими настроями після поразки у Першій Світовій. Так! Сталін чекав поки Гітлер придушить Францію і Британію. Тому з ним підписав пакт про ненапад. Плюс до того США після Першої Світової проголосили політику не втручання у справи Європи. Тому Сталін вичікував поки його новоспечений союзник Гітлер розіб'є всіх на Заході. Францію практично за місяць Вермахт взяв, а от Британію...
З Британією все провалилося, дякуючи тому, що вона окремий острів і відірвана від континентальної Європи. Якби був би сухопутний кордон, то Гітлер взяв би Британію. А так після провалу його авіації, яка мала б розчистити шлях десантникам та флоту, він покинув цю ідею і взяв курс на СРСР. Сталін до останнього напевно вірив, що лише після розгрому Британії, Гітлер візьме курс на Схід, якщо не буде суттєво знекровлений. Сталін хотів, щоб Британська кампанія Гітлеру далася дорого. І тому після неї Червона армія, яка в рази була чисельна за Вермахт + практично безмежні ресурси, змогла би напасти на Рейх. Це був задум Сталіна, але передвчасний напад Гітлера не дав йому здійснитися.
vova stasyuk   16:24
+1

В Сталіна також був свій золотий шанс захопити Західну Європу, і він був у 1945 році. Тоді Вінстон Черчиль уже розводив паніку, коли американо-британські війська зближувалися з радянськими. Його розвідка збирала інформацію про чисельність радянських військ, і вона була невтішна. Радянські сили в рази перевищували британо-американські. Тут вистачить подивитись на карту Німеччини травня 1945 року, де розміщувалися всі союзні війська, і все стає ясно, чому Черчиль панікував. Бо між радянськими арміями були невеликі прогалини, які вимірювалися кілометрами, а от між британсько-американськими - десятки кілометрів. Черчиль боявся виводу американських військ з Європи і готувався до оборони Острова (Британії) вразі наступу Сталіна. Він навіть мав План, щодо війни проти СРСР в Німеччині. Навіть були розбролені потенційні напрямки наступу через Східну Німеччину та Польщу. Черчиль, ще навіть хотів залучити німецьких військовополонених до війни (хотів з них, як мінімум 10 дивізій зробити). А Гітлер в 1943 році, пропонував США і Британії разом воювати про СРСР. Але вони цю пропозицію відкинули, як не як, але ж були союзниками СРСР. До речі я про це писав минулого року в статті про план Черчиля щодо Третьої Світової війни.
vova stasyuk   16:28
+1

Тому складно сказати, чого тоді весною-літом 1945 року Сталін здрогнув напасти на американців і британців. А перевагу він мав над ними колосальну, і міг їх розбити, так як вони у нього були на долоні. Мало я вірю, що він злякався ядерної зброї.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі