Блоги → Перегляд
Мітки КримУкраїнаЄвропаРосіяАвтономна Республіка КримАР Кримросійська веснаТавріяГрецька колонізаціяАнтичністьСтародавня ГреціяПлінійКіммерійціСкіфиСарматиТавритавригрекиТавридативерціТиверціСлов'янислов'яниПівнічне Причорномор'яБоспорське царствоХараксРимська імперіяримські легіонериГерманцігерманціГотиготиКримські готикримські готигуниГуниХерсонесПантікапейБулгарська державаПричорномор'яВолодимир ВеликийКиївКиївська РусьРусьКорсуньРусинирусинирусичіХристиянствоПравослав'яТмутороканське князівствоТмутороканьЗолота ОрдаМонголо-татарська наваламонголо-татаритатариФеодороМангупВелике князівство ЛитовськеКримське ханствоМоскваІван ГрознийГрознийІван СіркоСіркоРіч ПосполитаГетьманщинаБогдан ХмельницькийМосковіяМосковське царствоОсманська імперіяРосійсько-турецька війнаПетро ІКатерина ІІТаврійська губерніякримські татариКримська війнаБританська імперіяРосійська імперіяМолдовське князівствоВалахіяДжон Кортні ЕверардТімотіПерша Світова війнаЖовтневий переворотбільшовизмкомунізмСевастопольСімферопольЄвпаторіяКерчЯлтаПерекопБахчисарайКурултайКримська Народна РеспублікаНімецька імперіяУНРУкраїнська Народна РеспублікаАнтантаБілогвардійцібілогвардійціГромадянська війнаЧервона арміяРосійська Радянська Федеративна Соціалістична РеспублікаРРФСРПетро БолбочанБолбочанПавло СкоропадськийСкоропадськийСулейман СулькевичСулькевичФедір ЛизогубСоломон КримАнтон ДенікінДенікінДобровольча арміяФранціяГреціяКерченський півострівКримська Соціалістична Радянська РеспублікаБіла арміяМусульманствоПетро ВрангельВрангельПольщаДонбасНестор МахноМахноАнархізманархізмімперіалізмдемократіяКримська Автономна Соціалістична Радянська РеспублікаКАСРРДруга Світова війнаВермахтТретій РейхРейхНімеччинаАдольф ГітлерГітлерФюрергерманці-готиКримська областьУкраїнська Радянська Соціалістична РеспублікаУРСРСРСРСССРКонституція УРСРВерховна Рада Автономної Республіки КримВерховна Рада УкраїниВРУВерховна РадареферендумсуверенітетсепаратизмПрезидент Республіки КримЮрій МєшковМєшковКонституція КримуКонституція УкраїниКонституціяБудапештський меморандумСШАВелика БританіяБританіяРосійська ФедераціяРФЛеонід КравчукКравчукЛеонід КучмаКучмаБорис ЄльцинЄльцинВіктор ЯнуковичЯнуковичДмитро МедведєвМедведєвХарківські угодиХарківЧорноморський флотДержавна Дума Російської ФедераціїДержавна ДумаРеволюція ГідностіАнексія КримуВійна на ДонбасіРосійсько-українська війнаВізантійська імперіяВізантіяКонстантинопольпеченігиполовціНаполеонівські війниНаполеон БонапартБонапартВолодимир ЛенінЛенінЛенинЙосип СталінСталінСталинМикита ХрущовХрущовАрійціарійціУкраїнський Крим

«Вічне питання Криму – хто хазяїн?» та «Крим – територія завойовників»

Четвер, 22:05, 09.09.21

Рейтинг
11 0
Переглядів
631

0
0
У цій статті згадуються

 

«Вічне питання Криму – хто хазяїн?»

та

«Крим – територія завойовників»

Сьогодні в світі, Європі, Росії та в Україні часто відбуваються дискусії про Крим, особливо щодо питання – кому саме має належати півострів? Вся світова та європейська міжнародна спільнота не визнає окупації Криму військами Росії в лютому-березні 2014 року. Захід визнає, що Крим це частина Української Держави, і Автономна Республіка Крим має повернутися у склад України. Україна та Київ також визнають, що Крим це їхня частина території. Росія, як окупант у свою чергу називає Крим – «рускім» і радіє, що під час «руской вєсни» («російської весни») 2014 року, півострів увійшов в її склад. Самі кримчани поділилися на два табори – російський і татарський. Російський табір – це нащадки російських переселенців, ще починаючи з 18 століття. Татарський табір – це нащадки монголо-татар, які оселилися в Криму у 13 столітті. Так от росіяни стверджують, що Крим «російський», а татари, що він «татарський». Татари називають себе корінним народом півострова, і також себе називають корінним народом – росіяни. Після того як путінська історична пропаганда нахабно приписала собі історію Київської Русі, вона згадала про існування Тмутороканського князівства на території Таманського півострова, і що ніби воно, ще займало територію сучасної Керчі (Крим) у 10-11 столітті. Мотивуючи це тим, що нібито русичі, які в росіян стали «рускіми», оселилися набагато раніше, аніж татари в Криму. І що саме «рускіє» є тим «головним» і «єдиним» корінним народом Криму. Проте росіяни забувають, що переважаючим населенням Тмуторокані було несловянське – греки, хозари, касоги та алани. Звісно росіяни та татари можуть довго сперечатися за Крим, але щоб дати конкретну відповідь на питання «чий Крим?», потрібно спочатку дати відповідь на питання, а з якої саме точки зору підходити до цього питання? З точки зору історії, чи з точки зору теорії про завойовників? Справа в тому, що Крим часто за свою історію змінював хазяїнів, і тому сказати чий він конкретно доволі складно. Проте в цьому таки слід розібратися, що я і Вам мої шановні читачі пропоную.

Історія володарів Криму

Стародавні часи та Античність

З античних часів за півостровом закріпилася назва Таврика (грец. Ταυρικῆ), яка походить від імені найдавніших племен таврів (які по одній з головних версій походили з племен тиверців – предків українців), що населяли південну частину Криму. Сучасна назва «Крим» стала поширеною тільки після XIII століття, імовірно за назвою міста «Кирим», яке було резиденцією намісника хана Золотої Орди. Можливо також, що назва «Крим» походить від Перекопського перешийка (слово «Перекоп» — згідно академічного тлумачного словника це рів, канава впоперек чого-небудь або розділене щось на частини ровом, канавою). У нотатках Плінія Старшого у I столітті, докладно описується Перекоп і Перекопський перешийок під ім'ям Тафрос (у перекладі з давньогрецької — перекоп), згадується фортеця з великим захисним валом. У часи існування генуезьких колоній Криму (1266—1475), зважаючи на значну кількість вірмен, які становили у 1400 році 2/3 кількості всіх жителів володінь Генуезької республіки в Криму, півострів у деяких джерелах того часу стали називати Морською Вірменією (Armenia Maritime) або Великою Вірменією (Armenia Magna).

А тепер повернемося від назви до історії заселення півострова. Крим був заселений людиною з часів раннього і середнього палеоліту (стоянки Кіїк-Коба — нижній шар, Вовчий грот, Старосіллівська стоянка, Чокурча, Шайтан-Коба). До пізнього палеоліту належать Сюренські стоянки, до епохи мезоліту — стоянки Фатьма-Коба, Мурзак-Коба. Першими «літописними» народами Криму стали кіммерійці і таври (від яких і антична назва півострова — Таврія, або Таврида, і які походили від тиверців – предків українців), які мешкали відповідно у степовій і гірській частині півострова наприкінці ІІ — першій половині І тис. до н. е. У VII ст. до н. е. кіммерійців з Північного Причорномор'я вигнали скіфи, а з ІІІ ст. до н. е. центр скіфської держави перемістився з Нижнього Дніпра до Центрального Криму, у Сімферополі розташоване стародавнє городище, відоме як Неаполь Скіфський — столиця Скіфського царства у Таврії. Також з VII ст. до н. е. на берегах Чорного моря почали з'являтися давньогрецькі колонії, найбільш відомими з яких у Криму є Херсонес Таврійський і Пантікапей, який з V ст. до н. е. об'єднав навколо себе інші грецькі поліси на берегах Керченської протоки у Боспорське царство. З кінця ІІ ст. до н. е. у політичне життя Криму почав втручатися цар Понту Мітрідат VI, що завершилося підкоренням Боспору, але слідом за понтійцями прийшли римські війська — найбільш відомі залишки римської фортеці Харакс біля сучасного Ластівчиного гнізда.

Але невдовзі римські легіони під тиском варварів почали залишати прикордонні землі, а Кримом у ІІІ ст. оволоділи племена черняхівської культури на чолі з германцями-готами, які вигнали з кримських степів сарматські племена. У ці часи майже всі приморські античні міста зазнали значних руйнувань. Вже наступного століття територія сучасної України опинилась під владою гунів і розбиті ними готи вимушені були втікати на Дунай і просити захисту там у своїх колишніх ворогів римлян. Ці і викликані ними переміщення різних племен на захід, згодом отримали назву Великого переселення народів. Після занепаду Римської імперії, Херсонес з округою і Пантікапей успадкувала Візантійська імперія. Після розпаду держави гунів через кримські степи пройшли орди аварів, тюрків (які у 581 р. обложили Херсонес), після чого Крим на деякий час став західною околицею Тюркського (Західнотюркського) каганату, а після його розпаду — володінням кочової Булгарської держави (теперішні болгари). У VII ст. булгар у Криму підкорили хозари.

З Х ст. інтерес до Причорномор'я стали проявляти київські князі, які здійснювали на прибережні міста свої грабіжницькі військові походи, а князь Володимир Святославич саме у Херсонесі був похрещений, після чого повернувся до Києва і охрестив киян 988 року. Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутороканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму в ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).

Середньовіччя

У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торговельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро (греко-готська (готи предки німців) монархічна держава, була останнім притулком кримських готів) з центром у фортеці Мангуп. 1441 року за підтримки Великого князівства Литовського, прихильника незалежності від Орди - Хаджі І Герая, було обрано кримським ханом, тож утворилось незалежне Кримське ханство. Але в 1475 році на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро (греко-готська монархічна держава, де готи у своїй мові мали елементи майбутньої німецької мови), здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки (1478 року) Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії.

Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримсько-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. Надалі кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясира) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 року 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву, цар Іван ІV «Грозний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (скасовану лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи запорозьких козаків на Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.

В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України до Московії у ХVІІ ст., увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, тому було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.

Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором, згідно з яким Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. У 1778 році з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільшого греків і вірмен. У 1783 році Кримське ханство анексоване відповідно до маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 000 осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «русифікувати» півострів, але і на 1897 (перший всеросійський перепис населення) росіяни тут не становили більшості (а лише 33 %), а більшість все одно становили кримські татари (36 %). Українці становили 12 % населення Криму, німці — 6 %, євреї — 4 %, а греки — 3 %.

Кримська війна

Кри́мська війна́ (1853—1856), або Східна війна — війна між Російською Імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Французької імперії та Сардинського Королівства за панування на Близькому Сході і Балканах. Переважно військові дії Східної війни відбувалися у Криму, але охопили також райони Подунав'я, Одесу, Балтійське та Біле моря, російсько-османський кордон на Кавказі. З боку Російської імперії головною причиною війни стала суперечність між розвитком промислово-капіталістичних відносин у державі та російським кріпосницьким господарством, що стримувало розвиток промисловості внаслідок слабкості внутрішнього ринку. З двох можливих шляхів вирішення проблеми — скасування кріпацтва, або ж придбання зовнішніх ринків — керівництво імперії обрало другий шлях. Розв'язавши війни 1826—1828 років російський торговий капітал заволодів османськими та перським ринками та почав просуватися до Середньої Азії, Емірату Афганістан у напрямку Індії. Це викликало спротив Великої Британії та Франції.

Безпосереднім приводом для війни стало захоплення російськими військами Молдовського князівства та Волощини (Валахії) 1853 року, з метою заволодіти торгівлею збіжжям дунайських країн. Учасники конфлікту, а також Австрія та Пруссія, зібралися в Парижі на міжнародний конгрес. Глава російської делегації граф Олексій Орлов 30 березня 1856 року підписав капітуляцію Російської імперії. Проте війна закінчилася Паризьким миром 1856. Він позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. Російського імператора позбавили покровительства над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав. План розширення впливу Російської імперії на південь провалився. Побіжним наслідком війни стала нова хвиля еміграції кримських татар до Османської імперії, залишило Крим близько 135,5 тис. осіб.

Також є один цікавий факт про останнього учасника Кримської війни (1853-1856), який дожив, аж до 2004 року. Але саме цікаве, що це була не людина, а черепаха, яку звали Тімоті. Ті́моті (англ. Timothy; бл. 1839 — 3 квітня 2004) — самка середземноморської черепахи, вік якої становив приблизно 165 років на момент смерті, тобто на той час вона була найстарішим відомим мешканцем Великої Британії. 1854 року її знайшов на португальському піратському кораблі капітан Джон Кортні Еверард (англ. John Courtenay Everard). Черепаха була талісманом низки кораблів до 1892 року. Вона була маскотом HMS «Queen» протягом першого бомбардування Севастополя у Кримській війні й була останнім учасником тієї війни, а потім вона була на HMS «Princess Charlotte», а тоді HMS «Nankin». Після служби на флоті її було списано на берег. Тімоті взяв до себе граф Девон, до свого дому, замку Повдерем. На черевній частині панцира було вигравіювано родинне мотто — «Де я впав? Що я зробив?». Тільки у 1926 році було виявлено, що Тімоті — самка, а не самець. Тімоті померла 3 квітня 2004 року. Її поховали у замку.

Новий час та початок 20 століття

У ході Першої світової війни кораблі Чорноморського флоту брали участь у боях в Чорному морі. Їх противниками був германський та османський флот. Після вступу у війну Османської імперії Крим був проголошений прифронтовою зоною. Крим став базою постачання для кавказького фронту. Хоча основні бойові дії велись у морі, були випадки обстрілів населених пунктів на суші. 16 жовтня 1914 німецький крейсер «Гебен» обстріляв Севастополь, були людські жертви. 24 квітня 1916 крейсер «Бреслау» обстріляв Євпаторію. Після Жовтневого перевороту Севастополь швидко переходить під владу більшовиків, які спиралися на військову силу флоту. Проте на іншій території півострова місцева влада намагається чинити опір більшовизму. 20 листопада в Сімферополі представники від міст, земств, профспілок та рад зібралися на Губернський з'їзд, який обирає Раду народних представників (РНП) у складі 48 осіб. Рада мала на своєму боці війська з офіцерів та національних татарських частин у численності від 2 до 5 тисяч осіб. Планувалось, що політичну кризу вирішать Установчі збори.

26 листопада 1917 року в Бахчисараї відкривається кримськотатарський Курултай (у тюрків орган народного представництва). На ньому проголошена створення Кримської народної республіки. При цьому Курултай не заперечував проти верховенства влади РНП в Криму та необхідність визначити майбутнє тільки на Установчих зборах, а багато членів Курултаю входили в РНП. Тож створення Кримської народної республіки не було проголошенням незалежної держави. 15-17 грудня 1917 року в Севастополі проходять заворушення, які очолили матроси та чернь. В ході них вбито 23 офіцери, які мислилися класовими ворогами. Ескадронці (армійці, які підтримували Раду народних представників) направляються в міста, в Сімферополі, Євпаторії відбуваються сутички з більшовиками. Таким чином, в середині грудня в Криму розпочинається громадянська війна Окрім партійної, вона отримує і національний характер. На початку січня 1918 року більшовики, використовуючи флот, захопили південнобережні міста. Це супроводжувалося вбивствами «класово неблагонадійних» офіцерів та пов'язаних з царським режимом людей та пограбуваннями. Татарське населення втекло, покинуті будівлі татар грабували греки. Потім була помста татар, були випадки вбивства греків. Декілька випадків національних сутичок відбулися з січня до квітня 1918 року.

1918-1920 – роки боротьби за Крим – Німецької імперії, УНР, Антанти, білогвардійської Росії, більшовицької Росії та татар

У першій половині січня 1918 року більшовики одержують військову перемогу. 14 січня 1918 року під їх контроль переходить Сімферополь, а 15 січня останньою — Євпаторія. До кінця січня більшовики встановлюють владу над всім Кримом (хоча в гірських татарських селах залишаються незгідні з режимом озброєні групи). В січні розгорнулася перша в Криму хвиля червоного терору. На цьому етапі він йшов поряд з наростаючим безвладдям та самосудами. Жертвами терору становились перш за все класові вороги (офіцери, буржуазія, священство, успішні люди), але ними міг стати будь-хто. Терор супроводжувався особливою жорстокістю та знущаннями. Наприклад, в Євпаторії на борту судна «Трувор» в ніч з 15 на 16 січня перед вбивством жертвам відрізали ніс, вуха та статевий член, а тільки потім застрелювали та викидали у море. 22 березня на з'їзді рад Криму було проголошено створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди у складі РРФСР (Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка). Проте, вже в березні радянська влада починає руйнуватися. Цьому сприяли як внутрішні чинники (розвал економіки, неконтрольованість банд) так і наближення німецьких військ, що дало привід активізуватися антибільшовицьким збройним загонам, які переховувалися до того в татарських селах.

18 квітня 1918 року почався наступ на Крим українських військ під командуванням полковника Болбочана, які отримали наказ випередити німців, дійти до Севастополя та підпорядкувати Українській Народній Республіці (УНР) військовий флот. Однак, доволі легко дійшовши до Сімферополя, за вимогою німців війська запорізького корпусу залишили Крим, передавши його німецькій армії. Паралельно у східному Криму більшовицьку владу скидали татарські загони. В квітні знову пройшли національні сутички: татарські війська нищили грецькі села, а греки та більшовики — татарські. 25 квітня 1918 німці взяли Сімферополь, а 1 травня більшовики покинули Севастополь. При цьому частина команди флоту, на якому були сильні українські національні настрої, була готова перейти під контроль Української центральної ради. Проте більшовики змогли вивести частину кораблів до Новоросійська (в червні їх потопили, щоби вони не дісталися нікому).

Після приходу німців ситуація в Криму швидко стабілізується. У відношенні між місцевими жителями та німецькими військовими було проголошено використання німецького права. Але в цілому німці майже не втручалися у внутрішнє життя. Первісно вони зробили ставку на Курултай, на базі якого планувалось створити всекримський уряд з залученням представників інших народів Криму. Однак Курултай виявився неспроможним швидко сформувати владу, тому за підтримки німців з 5 червня формується новий уряд під головуванням литовського татарина Сулеймана Сулькевича. Він отримав назву Кримського крайового уряду.

Після утворення Української Держави гетьман Павло Скоропадський взяв курс на приєднання Криму до України. Ще у червні 1918 року до Сімферополя почали надсилати документи із Києва, які уряд Сулькевича ігнорував, оскільки бажав забезпечити незалежність Криму. Тоді уряд Скоропадського почав чинити економічний тиск та з 20-х чисел червня заборонив рух товарів, поштово-телеграфний зв'язок та залізничне сполучення між Кримом та Україною. Митна війна завдала шкоди економіці і Криму, і України, але більше від неї постраждав Крим. У червні в Криму були запроваджені карточки на хліб. Крім того не було врегульоване питання кордону між Кримом та Україною (у часи Російської імперії Таврійська губернія охоплювала територію і за межами Криму). Сулькевич вважав, що до Криму повинні входити повністю півострови Чонгар та Арабатська коса, проте північну частину коси та Чонгар зайняли війська Гетьманату.

Митна війна припинилася у вересні 1918, коли сторони згодилися на перемовини. Уряд Федора Лизогуба пропонував Криму широку автономію, при якій Україна брала на себе міжнародні відносини, законодавство, підпорядковувала собі армію та флот, а у всіх інших галузях (економіка, культура, мови, місцеве самоврядування) Крим мав визначати своє життя самостійно. Кримська делегація у відповідь пропонувала створення федерації, у яку Крим входив би як суверенний суб'єкт. Перемовини не закінчилися до відходу німців та припинення існування обох урядів (Лизогуба та Сулькевича). Уряд Сулькевича склав свої повноваження 14 листопада 1918 після того, як він втратив підтримку німців. Всередині Криму в листопаді 1918 уряд мав підтримку тільки у Директорії і татар, але соціалісти, кадети та російські офіцери його не підтримували. Новий уряд очолив Соломон Крим. Залишаючи Крим німецькі війська грабували місцевих власників та вивозили майно до Німеччини. Ще до відставки Сулькевича в жовтні триденний з'їзд губернських гласних та міських голів обрав новим головою уряду Соломона Крима, а німці дозволяють проникнути в Крим представникам армії Денікіна. 14 листопада 1918 німці заявили про непідтримку Сулькевича. Тоді ж за підтримки білої армії призначений новий уряд, головою якого став Соломон Крим. Багато членів уряду належали до кадетів.

Новий уряд відмовився від курсу на самостійність півострова та взяв курс на входження в єдину небільшовицьку Росію. Була знята цензура, проголошувалось прихильність до демократичних принципів (однак в лютому 1919 через вкрай важкий стан краю уряд вводить цензуру, забороняє критику уряду та добрармії, та вводить позасудові арешти). Уряд спирався на силу Добровольчої армії, в Криму був проголошений військовий призов до її лав. В Крим вводилися частини Добровольчої армії. За угодою з урядом вони не повинні були втручатися у внутрішнє життя півострова. Проте було багато неузгоджених з урядом дій (наприклад, арешти, що проводила добрармія в Криму), а також випадків неконтрольованої поведінки білогвардійців з актами залякування, пограбуваннями або навіть вбивствами. Так, білими офіцерами були вбиті представники буржуазії Гужон та Тітов, а також багато учасників опозиційного профспілкового чи соціалістичного руху. Особливих розмірів новий терор отримав в Ялті. Крайовий уряд не втручався в терор білої армії та не проголосив жодного засудження таким діям.

Скасування обмежень експорту хліба поряд з необхідністю годувати Добровольчу армію, армію Антанти та велику кількість біженців, що осіла в Криму, спричинила неконтрольоване зростання цін на хліб та інші продукти. Катастрофічний рівень інфляції поєднувався з закриттям багатьох підприємств (наприклад був закритий Севморзавод), що спричинило велику кількість безробітних. Звісно, зубожіння населення в умовах громадянської війни збільшувало популярність радикалів більшовиків. Знову активізуються партизанські загони (зелено-червоні). Найбільшим був загін «Червона каска», що орудував біля Євпаторії та ховався в каменоломнях. Він був знищений спільною операцію Добровольчої армії та війська Антанти.

26 листопада ескадра з 22-х французьких, британських кораблів, грецьких та італійських кораблів прибула до Севастополя. Залишились тут переважно французькі та грецькі кораблі, бо згідно з домовленістю британською зоною був Кавказ. Базою союзників став Севастополь, невеликі загони базувались в Євпаторії, Ялті, Феодосії та Керчі. Уряд Криму прохав розмістити війська Антанти ще на Перекопі, але лише в березні 1919, коли було вже пізно, кілька тисяч грецьких солдат перекинули туди. Кількість французьких та грецьких солдат до березня 1919 становила більше 20 тисяч. Головною задачею військ Антанти була охорона важливих об'єктів та патрулювання проблемних територій (робітники, серед яких сильні були більшовицькі симпатії, чинили опір іноземним військам: відмовлялись ремонтувати їх кораблі, частими були збройні напади на іноземних військових). Було проведено кілька успішних операцій з піймання більшовицьких партизан. 7 боєздатних кораблів колишнього флоту Росії, а також частину берегової зброї союзники прибрали собі.

Під час наступу більшовиків в квітні 1919, війська Антанти не змогли протистояти їм. Після взяття Перекопу французькі війська почали відправлятися з Криму. В рядах французьких солдат був невисокий бойовий дух, оскільки вони не хотіли воювати на чужих землях. Коли 15 квітня Червона армія підійшла до Севастополя, французькі війська відмовилися чинити опір, а на трьох французьких кораблях («Мірабо», «Жан Маре», «Франс») були підняті червоні прапори. Повсталих французьких моряків обстріляли грецькі війська, але, придушивши повстання всередині військ Антанти, не було вже і мови про те, щоби чинити опір більшовикам. 29 квітня 1919 останні кораблі Антанти покинули Севастополь. Як і німці, при відступу французи пограбували місцеве населення.

Сам крайовий уряд після того, як 6 квітня 1919 Червона армія взяла штурмом Перекоп, переїздить з Сімферополя в Севастополь. Звідси більша частина уряду виїхала пароплавами. Більшовики зайняли Севастополь 29 квітня 1919 року. Керченський півострів залишився під контролем Збройних сил півдня Росії (Денікіна). 1 травня 1919 Крим, за виключенням Керченського півострова, був зайнятий червоною армією. З 10 травня 1919 року була створена Кримська Соціалістична Радянська республіка, що з одного боку входила до РРФСР, а з іншого — як рівноправний член входила у військово-політичний союз радянських республік. Цього разу були вивчені помилки минулого щодо ігнорування національного питання. В уряд увійшли кримські татари, була визнана партія Мілі-Фірка, а також створені національні татарські загони у складі Червоної армії. Не було також в цей раз широкої хвилі червоного терору. В цей раз більшовицька влада проіснувала тільки 75 днів. В червні розпочався успішний наступ Білої армії на Донбас та Харків, 12 червня десант білих зайняв Феодосію та Євпаторію. Рятуючись від оточення, більшовики відступили з півострова на північ (26 червня 1919 року вони залишили Сімферополь, а через два дні вийшли з Криму).

Наприкінці червня 1919 Крим перейшов під владу Збройних сил Півдня Росії. Це супроводжувалося повномасштабним наступом військ Білогвардійців в сторону Москви. Наступ зупинився в жовтні 1919 під Орлом, після цього білі також швидко почали відступати. Зупинити наступ більшовиків вдалося тільки на кордоні з Кримом в грудні 1919. В цей раз Крим не отримав свого уряду, головним органом невійськової влади була Особлива нарада при армії Білих. Вона не мала програми внутрішнього розвитку та реформ, оскільки за позицією Денікіна економічну та політичну форму нової Росії мали встановити Установчі збори, що повинні були зібратися після перемоги над більшовиками. Були відмінені всі закони, прийняті більшовиками та крайовими урядами, відновлювалась дія дореволюційного права, а також відновлена Таврійська губернія у старому складі (в тому числі з некримськими територіями).

Земля, що була націоналізована, поверталася колишнім власникам (серед яких були переважно поміщики). Вводилася цензура друку (заборонялось критикувати Збройні сили Півдня Росії), заборонялись всі більшовицькі організації. В татарському питанні нова влада вирішила підтримати стару царську мусульманську еліту, а Курултай розпустила, бо вважала його соціалістичним. Розв'язався терор відносно більшовиків. За рішеннями військово-польових судів масово розстрілювалися люди, які мали навіть зовсім мале відношення до більшовизму. Мотивами таких вироків могли бути «служба в радянських закладах», «співчуття радянській владі», «агітація проти Добровольчої армії». Економіка продовжила падіння, інфляція збільшували ціни в кілька раз. Цьому також сприяла відміна монополії на хліб. Все це посилювало невдоволення владою в Криму. Саме поганий економічний та політичний стан тилу став однією з причин поразки наступу Білих на Москву. З жовтня починається стрімкий наступ Червоної армії на південь. В грудні була введена обов'язкова трудова повинність (хоча за обіцянками на роботи мали забирати осіб з нормальним станом здоров'я, часто брали слабких, особливо багато залучали до робіт євреїв, тоді як багаті верстви відкуповувалися від призову).

В березні 1920 Крим стає єдиною територію, що продовжувала контролюватися білою армією. Крим наводнили тисячі біженців, що рятувались від більшовиків. Ця поразка спричинила відставку з посади головнокомандувача Антона Денікіна 2 березня 1920. Наступного дня військова рада обрала новим головнокомандувачем Петра Врангеля. Врангель змінив стратегію управління військом, відмовившись від курсу на відвоювання всієї Росії та взявши курс на оборону Криму та побудову міцної влади хоча б на півдні Росії (фактично під його владою був тільки Крим). Відмовився він і від безапеляційної позиції про «єдину та неподільну» Росію, ставши готовим надати національну автономію краям колишньої імперії.

Червона армія, значні сили якої були задіяні у війни з Польщею, не мала можливості взяти штурмом Крим. Скориставшись цим, війська Російської армії (Врангель змінив назву Добровольчої армії на Російську) в червні перейшли в наступ та дійшли до Донбасу та Катеринославу. За планом,  Біла армія повинна була з'єднатися з армією УНР, перемовини з якою вів Врангель (а у складі Руської армії були створені українські загони). Проте в серпні більшовикам вдалося зупинити наступ, тому цей план не був реалізований. В вересні закінчилась радянсько-польська війна, значна частина війська більшовиків звільнилася. У союзі з Червоною армією Махно (анархіст) почав наступ на Крим. 9 листопада 1920 року був взятий Перекоп, 11 листопада — Чонгар. Стало зрозуміло, що Російська армія не зможе далі тримати Крим. 13-16 листопада 1920 йшла евакуація з Криму (насамперед офіцерів, козаків, військових та їх родин). Було евакуйовано 145 тисяч осіб. 13 листопада 1920 року Червона армія зайняла Сімферополь, а 15 листопада — Севастополь. Після приходу більшовиків в Криму розгорнулася друга хвиля масового червоного терору. За даними істориків, були вбиті від 50 до 150 тисяч осіб. Розстрілювалися не тільки члени Білої армії, а також члени їх родин, буржуазія, біженці (що прибули до Криму за час влади Білогвардійців), священики.

Крим після 1920-го

з 1921 (після вигнання залишків Білогвардійців-врангелівців) Крим — остаточно під владою більшовиків. 18 жовтня 1921 утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі РРФСР. У 1941–1944 німецькі війська в ході Другої світової війни майже на три роки окупували півострів. Адольф Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху як колишні землі германців-готів (держава кримських готів Феодоро). В планах було виселити все місцеве населення, а заселити півострів німецькими колоністами. Після відвоювання Криму в 1944 році радянська влада (на відмінну від німців, які мріяли, радянська влада таки здійснила задум, щодо очищення півострову від місцевого населення) депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків), після чого в 1945 скасовує статус автономної республіки (в свій час Скоропадський обіцяв татарам автономію). Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область (в Незалежній Україні татари отримають автономію), з якої в 1948 виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування. Таким чином, у складі РРФСР Крим перебував менше 30 років.

Крим у складі УРСР

До України (тоді — УРСР) Кримську область передали в 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що закріпили в Конституції УРСР 1978 року. Передачу Кримської області й Севастополя до складу УРСР викликали гостра господарська потреба, сусідство з УРСР, зручність забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідність інтенсифікації повоєнної відбудови. Незважаючи на передачу до складу УРСР, у Криму, як і в УРСР в цілому, продовжували політику зросійщення. Випускників навчальних закладів з російської глибинки скеровували працювати до Криму, а молодих фахівців-українців переважно відправляли на роботу в інші області СРСР.

20 січня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за підсумками якого Криму було повернено статус автономної республіки, тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошення Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте, мешканці Кримського півострова брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19 % громадян, в Севастополі — 57,07 %.

Крим в Незалежній Україні та кримський сепаратизм

5 травня 1992 року проросійська кримська влада здійснила першу спробу відокремлення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» у межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму. 13 травня 1992 року Верховна Рада України визнала цей акт таким, що суперечить Конституції України, а 21 травня його скасувала й Верховна рада Криму. Наступну спробу відділення від України  в 1994 році за часів проросійського «Президента Республіки Крим» (першого і останнього президента Криму) Юрія Мєшкова (1994—1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями». Цю постанову скасувала Верховна рада України 18 травня 1995 року.

5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Великою Британією та Російською Федерацією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів (яку у 2014 році порушить Росія). У березні 1995 року скасували посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України». 30—31 травня 1997 року Л. Кучма та Б. Єльцин у Києві підписали Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант щодо боргів і власності СРСР закордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: в України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

Сепаратистські настрої в Криму спостерігали і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху. 21 квітня 2010 президенти Російської Федерації Дмитро Медведєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042—2047 років. 27 квітня 2010 року Державна Дума Російської Федерації і Верховна Рада України ратифікували угоду. Російська Федерація, після початку тимчасової окупації АР Крим і Севастополя, 31 березня 2014 року розірвала Харківські угоди в однобічному порядку. Сепаратистські настрої, керовані з Російської Федерації, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Російська Федерація створила у Криму потужну агентурну мережу, готову в будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова.

Крим в 2014 році та до теперішніх часів

Загалом у складі УРСР та її правонаступниці України, Крим станом на 2014 рік перебував уже 60 років. За оцінками першого Президента України Леоніда Кравчука, лише за роки незалежності з 1991 року Україна вклала в Крим близько 100 млрд дол. США. 16 березня 2014 року — військовими Російської Федерації в тимчасово окупованому Криму було проведено незаконний «референдум» про від'єднання від України і всупереч міжнародному праву 18 березня Крим з ініціативи президента Російської Федерації Путіна було анексовано Росією. Ані так званий «референдум», ані анексія Криму до Росії, у світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від РФ, наприклад, Науру).

15 вересня 2015 року Верховна Рада на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року. За будь-яких розкладів, включаючи ймовірне звільнення території від окупантів, за чинної станом на 2017-й рік української влади, кримським татарам планувалося надання ширшої автономії замість українізації півострову. Окрім гуманітарних проблем наслідком окупації стали проблеми нестачі води. За перші п'ять років (2014-2019) РФ переселила до Криму 140 тисяч російських громадян, тим самим підвищуючи кількість прибічників анексії на півострові.

P.S.

Крим уже понад 2 тисячі років є «ласим кусочком» для багатьох народів. Та безліч народів його хотіли підкорити. На його території проживали давні таври, які походили з племен тиверців, предків сучасних українців. Проживали кіммерійці, скіфи, сармати. В 7 столітті до нашої ери на просторах Криму з’явилася велика Грецька цивілізація. Греки створювали свої міста та утворили на півострові власне Боспорське царство. З 1 по 3 ст.н.е., в Таврії, як звали греки Крим, перебували римські легіонери, що означало про контроль півострова славнозвісною Римською імперією. Навіть сьогодні існують руїни табору римських легіонерів під назвою Харакс (на мисі Ай-Тодор, за 8,5 км від сучасної Ялти). В 4 ст.н.е., на півострів увірвалися германці-готи та гуни. Також були племена хозарів та булгарів (болгарів, нащадки яких досі мешкають в Криму). Грецький Херсонес (руїни біля сучасного Севастополя) впритул до падіння Константинополя (1453 рік) був під контролем Візантійської (грецької) імперії. Саме в Херсонесі, або як звали його русичі – Корсунь, хрестився Володимир Великий. І саме з цього міста по суті почалося хрещення Київської Русі. Згодом, ще в часи Русі в степовій частині Криму кочували племена печенігів та половців. Проте в 13 столітті та після падіння Київської Русі (1237-1241), Крим завоювали монголо-татари, які вирізали непокірне місцеве населення, спалювали населенні пункти, та брали в полон жінок та дітей. Насильницьким шляхом татари зробили півострів своєю територією. Саме нащадки завойовників нині вважаються корінним народом Криму. Також за часів Кримського ханства, татари дозволяли італійцям створювати свої торгові колонії. Також існувала держава кримських готів (предків німців) – князівство Феодоро. Але в 1478 році ханство стало васалом Османської імперії (однієї із наймогутніших в той час), тому більшості італійцям, грекам та готам (німцям) довелося покинути півострів.

Але з послабленням Османської імперії та навпаки з нарощенням могутності Російської імперії, Крим став ціллю для Петербурга (тодішня столиця Росії). Так під час Російської-турецької війни (1768-1774) півострів потрапив під контроль Росії, а в 1783 році Кримське ханство було остаточно ліквідоване Катериною , і яке стало Таврійською губернією. Саме так закінчилася епоха ненависного ханства, яке весь час на протязі свого існування здійснювало жорстокі набіги на сучасні українські землі, де вбивали предків українців – русинів, брали в полон жінок (в сексуальне рабство) та дітей, спалювали цілі міста та села. Вагомий внесок у перемогу над турками-татарами зробили козаки, які по суті здійснили реванш за багатовікові набіги та ясир (рабство). Під час Наполеонівських війн Крим також був у планах підкорення Наполеона Бонапарта, але поразка його військ цьому завадила. У роки Кримської війни (1853-1856) за Крим боролася Британська імперія (одна із наймогутніших на той час). З початком революційного 1917 року півострів став ціллю для більшовиків Леніна, які згодом були змушені віддати його німцям та Українській Державі Павла Скоропадського. Саме в той час активно в боротьбу за Крим вступила Україна. Скоропадський, щоб приєднати півострів до України і не дати проголосити татарам свою незалежну республіку, діяв шантажем. Він оголосив татарам митну війну, припинивши будь-які звязки з півостровом. Через економічну та продовольчу кризу, татари погодилися на вхід у склад України, але на правах автономії. Проте цьому не судилося статися, так як союзник України Скоропадського – Німецька імперія – 11 листопада 1918 року капітулювала у Першій Світовій війні та була змушена відмовитися від всіх завоювань. Тому з відходом німців, наприкінці 1918 почалася запекла боротьба за Крим між військами УНР (Українська Народна Республіка), більшовиками Леніна, Білогвардійцями (прихильниками імперіалізму та законної влади династії Романових), військами Антанти (союзники Білогвардійців) та звісно ж за участі татар. Ця війна за півострів тривала до кінця 1920 року (тобто два роки) у якій переможцями вийшли більшовики.

З 1921 по 1941 рік Крим був Кримською Автономною Соціалістичною Радянською Республікою (КАСРР) в складі РРФСР (Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки). В 1942 році, коли війська Вермахту захопили Крим, Адольф Гітлер знаючи про кримських готів, які мешкали на півострові з 4 по 15 століття, та які мали навіть свою власну державу - Феодоро, визнав Крим територією проживання древніх арійців. Тому в його планах було заселення півострова німецькими колоністами. Але цьому не судилося статися, бо в 1944 році Червона армія знову захопила півострів. У тому ж 1944 році Йосип Сталін дав наказ про депортацію татар, а на їхні місця вселялися росіяни. 30 червня 1945 року було офіційно ліквідовану Кримську автономію. Натомість була створена Кримська область, яка проіснувала з 1945 по 1991 рік. До 1954 року вона була у складі РРФСР, але в честь 300-річчя Переяславської угоди (1654) Кримську область передали у склад УРСР (Українська Радянська Соціалістична Республіка). Проте політика русифікації півострова при УРСР не припинялася. Ще при УРСР, а саме 20 січня 1991 року у Кримській області відбувся референдум, згідно якого Криму було повернуто статус автономної республіки. Після здобуття Україною – Незалежності (24 серпня 1991 року), 4 вересня 1991 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим проголосила власний суверенітет в межах України.

В 1992 році проросійськими силами була здійснена спроба проголошення «Акту про проголошення державної незалежності Республіки Крим». Але в свою чергу Верховна Рада України його визнала таким, який суперечить Конституції України (Конституція УРСР 1978 року, діяла, аж до 28 червня 1996 року). Згодом його скасувала Верховна Рада Криму. При першому і єдиному (проросійському) президенті Криму – Юрієві Мєшкову, в 1994 році була проведена чергова спроба відновлення незалежної від України держави Криму. Але постанову Мєшкова про незалежність Криму скасувала Верховна Рада України. Головним завданням Мєшкова було проголошення незалежності Криму до Будапештського меморандуму (1994). А згодом Крим мав увійти в склад Росії. Але Мєшков цього не встиг зробити, і відповідно в 1995 році скасували посаду президента Криму. Причиною скасування посади стало приведення відповідності між законами і Конституціями України та Криму. Так на тому, і закінчилися спроби проголошення незалежності Криму проросійськими силами, але їхні настрої сепаратизму зберігалися впритул до 2014 року. А в 2014 році, а саме в лютому-березні, військами Володимира Путіна було окуповано Крим. 16 березня 2014 року був проведений незаконний «референдум» про відєднання Криму від України. Вся міжнародна спільнота (Західний світ) не визнала окупації Криму військами Росії, і не визнає донині (2021 рік). За цей час Росія повернулася до сталінських часів, і в Криму проводила русифікацію. Так за перші п’ять років окупації (2014-2019) на півострів було переселено 140 тисяч російських громадян («путіністів»), які публічно відстоювали інтереси Путіна.

Пройшовши всю історію Криму, можна сказати кому належить Крим. Історія півострова показує, що татари є не єдиним і не головним корінним народом Криму. Бо корінними себе можуть назвати кілька націй. Насамперед це українці, так як племена таврів (які були частиною тиверців-предків українців) були одними із перших хто населяв півострів. Греки, які там мешкали, аж з 7 століття до нашої ери, і їхні нащадки досі там живуть. Німці, предки яких – готи, там поселилися, ще в 4 столітті нашої ери. Болгари, їхні предки, як кочували з Уралу до Балкан, певний час проживали у Криму, і їхні нащадки досі там живуть. І тільки після цих націй в Криму у 13 столітті зявилися – татари. Тому Крим в національному розумінні не може бути лише татарським. Татарам, як так званому «корінному народу» півострова, потрібно ставати у чергу, бо на цей статус претендують, ще кілька націй.

З точки зору «завойовницької теорії», яка явно притаманна для історії Криму, то «корінним народом» себе може назвати будь-яка нація, яка підкорила цей півострів. Татарам, які у 13 столітті увірвалися в Крим, та які вирізували все християнське грецьке, болгарське, русинське (вихідці з русинської Тмуторокані) та готське місцеве населення (готи до кінця 15 століття мали свою державу в Криму – Феодоро), не завадило згодом назвати себе «корінним населенням». Татари не звертали уваги на те, що наприклад греки до них на півострові зявилися, ще в 7 столітті до нашої ери. Але вони (татари) все одно себе назвали – «корінним народом». Тому нині кацапи, які в кінці 18 століття завоювали Кримське ханство, звичайно не без допомоги українських козаків, називають себе «корінним народом». І вони ставляться до татар, як колись татари до місцевого християнського населення півострова (греків, болгар, готів та русинів), яке вони вирізували, або асимілювали. Тобто кацапи нині займаються тим же, чим колись татари, а саме намагаються асимілювати, переселити та змушують до втечі татар. Не дарма ж християни в Новому Заповіті писали – «хто з мечем прийде, той від меча згине».

Проте українці мають не забувати, що вони також є одним із корінних народів Криму, або як казали греки – Таврії. Звичайно нині український уряд підтримує татар у їхніх прагненнях повернути Крим, і визнає їх корінним народом півострова. Натомість ігнорує історичний статус корінних народів Криму, як грецької, болгарської, німецької та інших націй. Це несправедливо. І не повага до інших народів, які населяли Крим, і в тому числі до свого. Така політика Києва це доволі велика повага до народу, який кілька століть плюндрував землю предків українців – русинів. Народ, який під час своїх набігів спалював русинські (українські) міста та села, забирав тисячами русинів у ясир (рабство). Українці мають це не забувати, а український уряд поважати всі народи Криму, а не лише татарський народ ставити в привілейований статус. Україна має прагнути повернути Крим у свій склад, де в рівних умовах проживатимуть всі народи Криму, а не лише якийсь один. А стосовно теперішнього стану Криму, то я можу лише одне сказати, що – чим довше Крим у руках кацапів (Росії), тим менше шансів у татар там залишитися, і то уже не говорячи про якусь там автономію. Враховуючи цифри переселених кацапів в Крим, і в разі повернення Криму – Україні, Київ там зіткнеться з чисельним «рускім елємєнтом». Тому Україні доведеться вдаватися до старих методів татар і росіян – внесення власного національного елементу на простори півострова. Та вдаватися до міжнародної підтримки, щодо депортації незаконно переселених осіб російської національності та громадянства. Але головне, щоб Крим знову став – Українським!

Коментарі

mart mart 13:56
0
я згоден, а є тут татари щоб щось сказати?
+1

Насправді їм потрібно вернути історичну назву "кримські турки", вони зовсім не татари що живуть вздовж Волги - булгари. Їх так раніше всі в світи називали, Крим входив до Османської імперії і там жили турки. Потім Орла зробила такий саме трюк як з Руссю - була ваша стала наша. Були ваші турки - стали наші татари.
Але я розмовляв з кримськими турками - то їм похуй як називатися і яка к них історія і походження. Дайте їм ділянку землі в Криму ьа не чіпайте.
І Україна їм пох і українці.
mart mart   18:23
0

то як вони могли походити від монголо татар?
0

Подивись краще на фото того хто 1й
https://politiko.ua/people
mart mart   20:18
0

https://politiko.ua/profile-134045


Luxury Class
Досвід: 5,598.71
Написати
Додати до друзів
У чорний список

Підтримка політика
Ви підтримуєте цього політика?
Підтримують: 7925

Так
Ні
Ви в будь-який момент зможете змінити свою позицію по відношенню до цього політика
Luxury Class
Політик
Політичні погляди Інше ... (капитализм)
Місто Київ
Інтереси Разделяю вопрос нравится ли мне Россия на два подкаста. 1. Политическое устройство и государственная власть; 2. Территориально ресурсный признак. По первому вопросу Россию ненавижу люто! Лично убивал бы всех государственных служащих и их родственников. Начиная с Президента путина и т.д. По второму признаку мне Россия нравиться больше всего, большая территория, много ресурсов, мало людей, экологически чисто. Вывод Необходимо провести революцию , захватить территорию , переименовать её, назначить меня Президентом. При мне все граждане России будут жить лучше чем граждане объединенных арабских эмиратов. Плейлист с личными видео.https://www.youtube.com/playlist?list=PLYOISzv5v4uHD94I9FGOO44wuFjgS73G7
Сфера діяльності политика.
Посада agnostik
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі