Блоги → Перегляд
Мітки Друга Світова війнаЯпонська імперіяСШАСРСРВелика БританіяБританіяЯдерне бомбардування Хіросіми і НагасакіХіросімаНагасакіРадянський СоюзСССРМоскваЯпоніяТокіоТретій РейхБерлінНімеччинаРейхАтака на Перл-ГарборПерл-ГарборПотсдамська конференціяДуглас МакартурЧестер НіміцКузьма Дерев'янкоБрюс ФрезерЕсідзіро УмедзуМамору СігеміцуГаррі ТруменТруменатомна бомба "Малюк""Малюк"Радянсько-японська війнаЯпонсько-американська війнаХірохітоАдольф ГітлерГітлерЙосип СталінСталінСталинТихий океанАзіяЄвропаАмерикаМаньчжуріяДалекий СхідСахалінКурильські островаКурилиЧервона арміяВермахтСан-Франциський мирний договірОнода ХірооХірооОнодаФіліппіниЛубангАкацу ЮїтіКодзука КінсітіСімада СьоїтіГуамСудзукі НоріоТанігуті ЙосіміАрисакаГітлер'югендПерша Світова війнаОкінаваЯдерна зброяядерна зброя

«СРСР і Друга Світова: почати і кінчити війну та «Ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі – останній аргумент для Хірохіто»

П'ятниця, 23:54, 03.09.21

Рейтинг
55 0
Переглядів
851

0
0

 

«СРСР і Друга Світова: почати і кінчити війну

та

«Ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі – останній аргумент для Хірохіто»

Особливість хронології Другої Світової війни полягає в тому, що її почали 1 вересня, а завершили наступного дня – 2 вересня. Але між 1 вересня 1939 року та 2 вересня 1945 року пройшло довгих та важких шість років. Проте була одна держава, яка також стала особливою для цієї війни, і це Радянський Союз. Унікальність СРСР полягала в тому, що ця країна зуміла почати цю війну з Третім Рейхом, напавши на Польщу, і умудрилася її закінчити напавши на Японську імперію, а згодом із союзниками бути присутньою на церемонії підписання Акту капітуляції, який завершив Другу Світову. А унікальність Росії полягає в тому, що по суті вона опинилася серед ініціаторів, як Першої так і Другої Світової війни. Фантастична країна і народ! Але нині Росія всіма силами намагається переписати історію та приховати факти, як напередодні Першої Світової в обличчі Російської імперії вона одна із перших оголосила мобілізацію та почала стягувати війська до кордонів Німецької та Австро-Угорської імперії, і як напередодні Другої Світової, але вже в обличчі СРСР, підписала Пакт Молотова-Ріббентропа, де узгодила «план-дерибан» Європи з Третім Рейхом і їхній спільний напад на Польщу.

Капітуляція Японської імперії 2 вересня 1945 року ознаменувала собою завершення Другої світової війни, зокрема війни на Тихому океані та радянсько-японської і японсько-американської війни, яка для американців тривала з 7 грудня 1941 року (Атака на Перл-Гарбор). 10 серпня 1945 Японія офіційно заявила про готовність прийняти Потсдамські умови капітуляції із застереженням щодо збереження структури імператорської влади в країні. 11 серпня США відкинули японську поправку, наполягаючи на формулі Потсдамської конференції. В результаті, після ядерного бомбардування, 14 серпня Японія офіційно прийняла умови капітуляції і повідомила про це союзникам. Формальна капітуляція підписана 2 вересня 1945 року о 9:02 за токійським часом на борту американського лінкора «Міссурі» (BB-63) в Токійській затоці. Від Японії акт про капітуляцію підписали міністр закордонних справ Мамору Сігеміцу і начальник Генштабу Есідзіро Умедзу. Від союзних держав акт підписав спочатку верховний командувач союзних держав генерал армії (США) Дуглас Макартур, а потім інші представники, зокрема, адмірал Честер Німіц — від США, Брюс Фрезер — від Великої Британії, генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко (уродженець Уманьщини) — від СРСР. День 3 вересня був оголошений в СРСР - Днем Перемоги над Японією, проте це свято не прижилося.

Головним фактором капітуляції Японії стало американське Ядерне бомбардування Хіросі́ми і Наґасакі. Як зазначає офіційна світова історія - це були ядерні атаки на японські міста Хіросіма і Нагасакі, здійснені збройними силами США за президентства Гаррі Трумена наприкінці Другої світової війни. 6 серпня 1945 року атомна бомба «Малюк» була скинута на Хіросіму, а 9 серпня 1945 року бомба «Товстун» — на Нагасакі. Це були єдині випадки використання ядерної зброї. Від вибухів миттєво загинуло 70 000 мешканців Хіросіми та 60 000 мешканців Нагасакі. З серпня по грудень 1945 року загальна кількість тих, які померли від ран і хвороб, спричинених радіацією, склала близько півмільйона осіб у обох містах.

Також в день бомбардування Нагасакі Радянський Союз оголосив війну Японії. І шість днів потому, 15 серпня 1945 року, Японія оголосила союзникам про свою капітуляцію. 2 вересня 1945 року, на борту лінкора «Міссурі» було піднято прапори США, Британії, СРСР і Китаю, і о 9:00 за місцевим часом Японія підписала акт про капітуляцію. Досвід Хіросіми і Нагасакі змусив японські правлячі кола прийняти Три антиядерні принципи, що проголошували Японію вільною від ядерної зброї. Вплив ядерного бомбардування на хід війни, загальна доцільність і також моральні аспекти цієї події досі є предметом академічних та політичних дискусій.

Впритул до 9 серпня військовий кабінет японців обговорював питання капітуляції, а точніше її умови. Але 10 серпня імператор Хірохіто втрутився, і заявив про капітуляцію. В цей же день Японія передала союзникам пропозицію про свою капітуляцію. Єдиною її умовою було збереження титулу імператора для Хірохіто (який він таки зберіг, аж до 7 січня 1989 року). 14 серпня через японські ЗМІ було оприлюднено заяву Хірохіто про капітуляцію Японії. У своїй заяві Хірохіто згадав про атомне бомбардування: «… до того, у розпорядженні суперника знаходиться нова жахлива зброя, яка здатна забрати багато невинних життів та нанести неоціненні матеріальні збитки. Якщо ми продовжимо воювати, це не тільки приведе до колапсу і знищення японської нації, але й до повного зникнення людської цивілізації. У такій ситуації, як ми можемо врятувати мільйони наших підлеглих, або виправдати себе перед святим духом наших предків? По цій причині ми наказали прийняти умови спільної декларації наших ворогів» - зазначав Хірохіто.

Ще одним фактором капітуляції Токіо стала Радянсько-японська війна, яка тривала у серпні—вересні 1945 року між СРСР і Монгольською Народною Республікою з одного боку і Японською імперією, Маньчжурською державою і Менцзян з іншого. В 1941 році країни гітлерівської коаліції, крім Японії, оголосили війну СРСР, а в тому ж році Японія напала на США, почавши війну на Тихому океані. У лютому 1945 на Ялтинській конференції Сталін дав обіцянку союзникам оголосити війну Японській імперії через 2-3 місяці після закінчення бойових дій в Європі. На Потсдамській конференції в липні 1945 союзники виступили з спільною декларацією, вимагаючи беззастережної капітуляції Японії. В цьому ж році влітку Японська імперія намагалася вести сепаратні мирні переговори з СРСР, але без успіху. 8 серпня 1945 року СРСР одноосібно денонсував Радянсько-японський пакт про нейтралітет та оголосив війну Японській імперії. Складова Другої світової війни та Війни на Тихому океані. Розпочалася з ініціативи СРСР, що в односторонньому порядку розірвав радянсько-японський пакт про ненапад і 9 серпня, згідно з секретними Ялтинськими домовленостями із США та союзниками, оголосив Японії війну. Радянська армія розгорнула три наступальні операції — Маньчжурську, Південно-Сахалінську та Курильську.

Японці сподівалися на радянський нейтралітет навіть після американських ядерних бомбардувань 6 і 8 серпня, тому не були готові до війни з СРСР і не організували належного опору. 15 серпня Японія проголосила про свою капітуляцію у Другій світовій війні. Японські частини у Маньчжурії масово складали зброю, проте на Сахаліні й Курилах чинили опір. Курильський наступ радянських військ тривав до 5 вересня, незважаючи на те, що вже 2 вересня Японія підписала акт капітуляції, що офіційно завершив Другу світову війну. В ході радянсько-японської війни СРСР знищив прояпонські Маньчжурську і Монгольську держави, захопив південну частину острова Сахалін та окупував Курильські острови. Японія, Маньчжурія і Внутрішня Монголія втратили убитими і полоненими півтора мільйона вояків. Частина полонених були інтерновані до радянських концентраційних таборів у Сибіру. 1951 року Японія уклала Сан-Франциський мирний договір із США та союзниками, який СРСР відмовився підписати. Радянсько-японська війна закінчилася, проте мирна угода між обома країнами ніколи укладена не була.

Онода Хіроо – останній солдат Другої Світової війни, який здався в 1974 році

Онода народився 19 березня 1922 року у селі Камекава префектури Вакаяма у сім'ї Оноди Сюдзіро і Оноди Тамае. Батько хлопця працював освітянином, журналістом і депутатом префектурної ради. Молодий Онода був третім сином у сім'ї і мав 3 братів і сестру. В юності він навчався у середній школі міста Кайнан, де особливо наполегливо вивчав кендо, японське фехтування. У квітні 1939 року, після закінчення школи, Онода влаштувався на роботу до приватної торговельної компанії Тадзіма і переїхав до китайського міста Ханькоу, де опанував китайську і англійську мови. Проте вже у грудні 1942 року його призвали на військову службу і він повернувся на батьківщину. Протягом січня — серпня 1944 року Онода навчався у Першому армійському училищі Куруме з підготовки командного складу. У ході навчання, у квітні того ж року, він отримав звання сержанта, а після випуску — звання старшого сержанта і призначення на подальше навчання до Генерального штабу Японії. Проте Онода вирішив продовжити кар'єру бойового офіцера і у серпні 1944 року вступив до відділення Футамата армійського училища Накано, яке готувало офіцерів розвідки.

Закінчити ж навчання не вдалося через термінову відправку на фронт. За два місяці Оноду приписали до штабу 14 армії і у грудні 1944 року відправили до Філіппін як командира спецзагону з проведення диверсійних операцій в тилу противника. У січні 1945 року він був підвищений до звання молодшого лейтенанта і відправлений до філіппінського острова Лубанг. Перед цим молодий офіцер отримав від свого командира, генерал-лейтенанта Йокоями Сідзуо, наступний наказ: «Самогубство категорично забороняється! Тримайся 3 — 5 років. Я обов'язково прийду за тобою. Продовжуй боротьбу поки ще живий хоча б один солдат, навіть якщо доведеться харчуватись плодами пальм. Повторюю, самогубство суворо заборонено!».

Після прибуття до Лубангу, Онода запропонував японському командуванню острова розпочати підготовку до тривалої оборони, проте його думки не були почуті. У результаті війська США без труднощів розбили японців, а молодий розвідник зі своїм загоном був змушений утекти в гори. Онода облаштував базу у джунглях і почав вести партизанську війну у тилу ворога разом з підлеглими: рядовим першого класу Акацу Юїті, рядовим вищого класу Кодзукою Кінсіті і капралом Сімадою Сьоїті. 15 серпня 1945 року Японія підписала акт капітуляції. Незабаром до рук Оноди потрапили американські листівки, у яких повідомлялося про закінчення війни. Наприкінці того ж року літаки скинули у джунглях наказ командира 14 армії генерала Ямашіти Томоюкі про здачу зброї і капітуляцію. Онода розцінив ці документи як ворожу пропаганду і продовжив боротьбу проти США, чекаючи на повернення острова під японський контроль. Через відсутність зв'язку з його групою, у вересні 1945 року японська влада оголосила її членів загиблими.

Проте у 1950 році Акацу Юїті здався філіппінській поліції і у 1951 році повернувся на батьківщину, завдяки чому стало відомо, що Онода і двоє його підопічних ще живі. 7 травня 1954 року в горах острова Лубанга загін філіппінської поліції зіткнувся з групою Оноди. У ході перестрілки був убитий Сімада Сьоїті. Через цей інцидент філіппінський уряд дозволив членам японської комісії почати розшуки японських солдат. У січні 1972 року на острові Гуам, що перебував під контролем США, було випадково знайдено уцілілого капрала японської армії Йокої Сьоїті. Цей випадок засвідчив, що деякі японські солдати продовжують переховуватись на островах Тихого океану і не знають про закінчення Другої світової війни. Між тим, 19 жовтня 1972 року на острові Лубанг філіппінська поліція застрелила одного японського солдата під час реквізиції ним рису у селян. Ним виявився Кодзука Кінсіті, останній спільник Оноди. У зв'язку з цим 22 жовтня того ж року Міністерство добробуту Японії відправило до Філіппін делегацію з членів розвідувальної комісії з порятунку японських солдат, а також родичів загиблого і Оноди. Але пошуки останнього результатів не дали.

Протягом 30 років перебування у джунглях Лубангу Онода адаптувався до місцевих умов, вів кочовий спосіб життя, збирав інформацію про противника і події у світі, а також здійснював ряд нападів на філіппінське населення. Розвідник харчувався сушеним м'ясом диких буйволів, що були впольовані ним самим, а також плодами пальм, переважно кокосів. Зі своїми підлеглими Онода здійснив понад сто нападів на американську радарну базу, філіппінських посадовців, поліцію і селян. У ході цих операцій було убито 30 і важко поранено понад 100 військових і цивільних осіб. Під час одного з нападів на базу противника розвідник здобув радіоприймач, переобладнав його на прийняття декаметрових хвиль і отримував інформацію про навколишній світ. Онода також мав доступ до японських газет і журналів, які залишали в джунглях члени пошукових японських комісій.

Він був добре обізнаний про події в Японії: знав про одруження принца Акіхіто 1959 року, про проведення літніх Олімпійських ігор 1964 року в Токіо і про «японське економічне диво», але відмовлявся вірити у поразку своєї батьківщини у Другій світовій війні. Ще перед відправкою на фронт Оноду вчили в офіцерському училищі, що противник буде вдаватися до масової дезінформації наприкінці війни, тому він сприймав усі повідомлення політичного характеру під викривленим кутом зору. Так, розвідник гадав, що уряд, який контролює Японію після 1945 року — це маріонетка США, а справжній Імперський уряд знаходиться в екзилі, на території Маньчжурії. Початок Корейської війни 1950–1953 року здавався Оноді контрнаступом японців з Манчжурії на позиції США на півдні Кореї, а затяжна війна у В'єтнамі 1959–1975 років розцінювалася ним як успішна кампанія Імперської армії Японії проти американців, які ось-ось мають капітулювати.

20 лютого 1974 року молодий японський мандрівник Судзукі Норіо випадково знайшов Оноду у джунглях Лубангу. Судзукі намагався схилити його до повернення на батьківщину, розповідаючи про кінець війни, поразку японців і сучасне процвітання Японії. Проте Онода відмовлявся, пояснюючи, що не може покинути місце служби, бо немає на це дозволу свого старшого офіцера. Судзукі повернувся до Японії сам, але привіз фотографії японського розвідника, які викликали фурор у японських засобах масової інформації. Японський уряд терміново зв'язався з Таніґуті Йосімі, колишнім майором Імперської армії Японії і командиром Оноди, який після закінчення війни працював у книгарні. 9 березня 1974 року Таніґуті прибув до Лубангу, вийшов на зв'язок з Онодою і оголосив йому наступний наказ: «1. Згідно з наказом Його Величності, усі військові підрозділи звільняються від виконання бойових операцій. 2. Згідно з наказом № 2003 про бойові операції «А», особлива група Генерального штабу 14 армії звільняється від виконання усіх операцій. 3. Усі підрозділи і особи, які підпорядковуються особливій групі Генерального штабу 14 армії, повинні негайно припинити бої та маневри, і перейти під командування найближчих вищих офіцерів. Якщо це неможливо, вони повинні безпосередньо зв'язатися з армією США або арміями їхніх союзників і слідувати їхнім інструкціям».

10 березня 1974 року Онода приніс звіт для Таніґуті на радарну станцію і здався філіппінським військам. Він був одягнений у військову форму і мав при собі японський меч, справну гвинтівку Арисака 99, 500 набоїв до неї і декілька ручних гранат. Японець передав свій меч командиру бази на знак капітуляції і був готовий до страти. Проте командир повернув йому зброю, назвавши його «взірцем армійської вірності». За філіппінським законодавством Оноді загрожувала смертна кара за грабунок і убивства селян, напади на поліцію і військових протягом 1945 — 1974 років, проте завдяки втручанню Міністерства закордонних справ Японії його було помилувано. На церемонії капітуляції були присутні високопосадовці обох країн, зокрема президент Філіппін Фердинанд Маркос. По її завершенню Онода урочисто повернувся на батьківщину 12 березня 1974 року.

Після повернення Оноди до Японії до нього була прикута увага усіх засобів інформації країни. Частина японської громадськості, переважно науковці і журналісти, які були виховані відповідно до нової про-американської політично-суспільної парадигми, прохолодно поставилися до особи колишнього офіцера. Ще в аеропорту Онода тричі виголосив імперське вітання: «Слава Його величності Імператору!», чим спантеличив тих, хто його зустрічав. Комуністи і соціал-демократи стали таврувати його «привидом мілітаризму», а ліва і ліво-центристська преса на чолі з «Асахі Сімбун» і «Майніті Сімбун» розпочала кампанію зі цькування: стверджувалося, що Онода насправді знав про поразку Японії, але через свою мілітаристську натуру відмовлявся капітулювати, убиваючи сотні філіппінців протягом 1945 — 1974 років.

Через кампанію цькування у засобах масової інформації та труднощі в пристосуванні до умов повоєнної Японії, Онода вирішив полишити батьківщину. У квітні 1975 року, слідом за своїм старшим братом, він переїхав на проживання до Бразилії, де з кінця 19 століття існувала велика японська діаспора. Через рік Онода одружився і став займатися скотарством. Протягом 10 років йому вдалося створити ранчо площею у 1200 гектарів на 1800 голів рогатої худоби. Поряд з цим Онода заснував у 1978 році товариство «Японці Бразилії» і займав посаду його голови впродовж 8 років.

У 1984 році Онода повернувся до Японії і заснував громадську організацію «Школа природи» для виховання здорового молодого покоління. Приводом для її заснування стали новини про вбивство японським юнаком своїх батьків у 1980 році. Оноду турбувала психічна деградація і криміналізація японської молоді, тому він вирішив допомогти їй, реалізовуюючи досвід, який набув у джунглях Лубангу. Головним завданням новоствореної організації він бачив соціалізацію юнацтва через пізнання природи. Від 1984 року під керівництвом Оноди школа щорічно проводила літні табори для дітей і їхніх батьків по всій Японії, організовувала поміч дітям-інвалідам, проводила наукові конференції, присвячені вихованню. За успішну роботу з молоддю у листопаді 1999 року Онода був нагороджений премією в галузі соціального виховання міністра культури, освіти і спорту Японії. Крім цього, у червні 2000 року він працював лектором Університету Хокуріку, а у квітні 2001 року лектором Університету Такусьоку.

Незважаючи на похилий вік, Онода продовжував вести справи у Японії і Бразилії, періодично відвідуючи обидві країни. Він був членом таких право-центристських громадських організацій як Національна рада захисту Японії і Японська Рада. Онода — автор декількох монографій і книг, присвячених його 30-річному перебуванню на Філіппінах, а також питанням Другої світової війни. Він виступав за збереження традиційних японських цінностей у сім'ї, бізнесі і політиці. Дружина Оноди була головою Товариства жінок Японії і депутатом Ради префектури Ехіме. Онода помер 16 січня 2014 року через ускладнення від пневмонії.

Якщо дехто вважає, що справжні фанатики були у Рейху, як «Гітлер'югенд», то почитайте про японських воїнів, і особливо про тих, які так і не здалися американцям у кінці війни.

P.S.

Друга Світова війна є доволі особливою та унікальною. Хоча кожна війна особлива по-своєму і має свою форму. Проте на відмінну від Першої Світової війни, вона завершилася не в Європі, а в Азії. Якщо союзник Японії – Третій Рейх був розгромлений на своїй же території, то Японська імперія поза своїми межами. Мається на увазі, що армія Рейху – Вермахт, був розбитий американцями, британцями і радянськими на своїй німецькій території. А японська імперська армія капітулювала поза межами материкової Японії. До атомного бомбардування японські війська перебували на островах Тихого океану. Ще в червні-липні 1945 року проходили бої американців з японцями на Філіппінах (пд-сх Азія) та на Окінаві (японський острів). Військові дії так і не дійшли до материкової Японії, якщо не враховувати американське ядерне бомбардування тієї ж материкової території. Саме американська ядерна атака змусила імператора Хірохіто задуматися про свою капітуляцію та запропонувати її ворогам.

Ще одним психологічним фактором став напад СРСР на північні володіння імперії в Китаї (Маньчжурія) в момент ядерної атаки. Хірохіто до останнього надіявся, що СРСР не вступить у війну з ним. В свій час, коли Третій Рейх напав на СРСР, Японія, яка була союзницею Німеччини не напала на Далекий Схід СРСР, що в свою чергу дозволило Сталіну уникнути війни на два фронти та зберегти далекосхідний тил. Проте Сталін підступно та аморально вчинив стосовно Хірохіто, вступивши у війну проти нього в серпні 1945 року. А з другого боку, СРСР виконував свої обіцяні союзні зобовязання перед США. Союзні зобовязання, які в свій час не виконала Японія стосовно Німеччини, коли та нападала на Радянський Союз. Якби літом 1941 року Токіо (Японія) вступило би у війну проти Москви разом з Берліном, то розгром СРСР був би можливий. Але який був би у такому випадку (напад Японії на СРСР літом 1941) подальший хід Другої Світової та її післявоєнні наслідки із загальною політичною картиною світу – нам уже не будуть відомими. А так Японія повторила долю Німецької імперії часів Першої Світової, яка програла війну будучи на завойованих землях.

Однак в особистому протистоянні Хірохіто переміг всіх, він програвши війну зміг зберегти свій титул імператора (як єдина умова капітуляції Японії перед США). Йому вдалося бути імператором Японії, аж до 1989 року. Його правління було найдовшим імператорським правлінням в історії країни, під час якого японське суспільство зазнало докорінної перебудови — переходу від мілітаризму до демократії. Хірохіто (1901-1989) зміг пережити всіх - Сталіна (СРСР), Рузвельта(США), Трумена (США), Черчилля (Британія), Франко (Іспанія), Муссоліні (Італія), Гітлера (Третій Рейх), де Голля (Франція). І навіть пережити свою ідею про «Японську Азію» та «Японський Тихий океан». Також Хірохіто уник міжнародного трибуналу за військові злочини. Після закінчення війни американські урядові кола на чолі з президентом Гаррі Труменом збиралися притягти імператора Хірохіто до трибуналу за «воєнні злочини» та «злочини проти людства». Їм підігрували капітулянтські елементи в імператорській родині, які вимагали від імператора взяти відповідальність за поразку й зректися трону, а також деякі ліві японські політики, які вимагали ліквідації самого інституту імператора. Однак голова американської окупаційної адміністрації генерал Дуглас Макартур наполягав на невинності Хірохіто й збереженні його на імператорському троні. Генерал вбачав у ньому символ японської нації й запоруку стабільності для окупаційної влади. Завдяки зусиллям Макартура, Хірохіто вдалося уникнути Токійського трибуналу, на якому військових лідерів Японії було засуджено на смерть. Але імператора змусили лише відректися від традиційних претензій на «божественне походження від богині сонця Аматерасу Омікамі» та проголосити себе простим смертним.

Особисто на мою думку Хірохіто вчинив, як людина без моралі та гідності. Коли він втягнув всю імперію у війну, де загинули мільйони, коли його солдати відважно за націю, країну та імператора йшли на вірну смерть, коли такі воїни як Онода Хіроо до останнього і незважаючи ні на які обставини та події, продовжували вести збройну боротьбу –  мав би Хірохіто вчинити, як справжній японський воїн, який не виконав свій обов’язок – покінчити з собою. Багато його офіцерів та солдатів в кінці війни, аби не здаватися, бо це було гірше, аніж смерть - вбивали самі себе. Вони дорікали собі за те, що погано билися за Японію та імператора, а Хірохіто втягнувши імперію у війну, яку ж програв, призвів до загибелі мільйонів людей, нехтуючи відданістю своїх солдатів до нього, просто погодився на капітуляцію і продовжив жити далі так, як ніби і нічого катастрофічного не було.

Проте на кінець слід визнати, що ядерне бомбардування Японії американцями – це також був злочин проти людства. Такої жорстокої та безпощадної зброї людина раніше не зустрічала. Японцям не поталанило, вони стали першими, хто на собі випробував ефект цієї зброї. Також слід зазначити, що ядерна атака серпня 1945 року, показала, що ядерна зброя – це лише зброя для масового знищення і не більше. Після неї територія, яка була в епіцентрі вибуху, взагалі не придатна для життя. І з неї також нема ніякої користі, так як всюди радіація. А з іншого боку, ядерна зброя змусила Хірохіто остаточно капітулювати і припинити війну, яка невідомо, ще скільки б продовжувалася. Хоча деякі історики зазначають, що спільними силами – США, СРСР та Британії, Японію вдалося б розбити до кінця 1945-го. Але цього нам не знати. Тільки залишається зробити одне – вивчити цей урок Другої Світової та зробити висновки, щоб у майбутньому не мати таких катастроф.

Коментарі

mart mart 00:51
+1
ці дві війни викликають у мене інший аспект думок.

перша світова--чого Росія влізла в цю війну?---най би Австрія воювала з Сербією а ви їм зброю продавайте чи там ще яку допомогу.

і Німеччина теж без сенсу влізла. і Англія
vova stasyuk 23:38
0
Якби небажання масонів переділити сфери впливу і не масовий робітничий рух спровокований ідеями єврея Карла Маркса, можливо б цих війн і не було.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі