Блоги → Перегляд
Мітки Олімпійські ігриОлімпіадаП’єр де КубертенКубертенЛорел ГаббардГаббардООНФранціяПарижЯпоніяТокіоГреціяАфіниЄвропаОлімпіяМОКНОКСорбоннаОлексій БутовськийДеметріус ВікеласРаймон ПуанкареПуанкареПерша Світова війнаДруга Світова війнаОлімпійський рухАнрі де Байе-ЛатурВеймарська республікаНімеччинаТретій РейхБерлінСексизмсексизмЄвгенікаєвгенікаФемінізмфемінізмДемократіядемократіяНацизмнацизмРасизмрасизмМіжнародний Олімпійський КомітетВсесвітня виставкамарафонСШАСент-ЛуїсТомас ГіксШарль ЛюкдопінгстрихнінАнтропологічні дніантропологічні днііндіанціАпартеїдПАРЗакон КроуАртур Конан-ДойльДжон ГейзДжим ТорпДьюк КаханамокуГаваїЕйвері БрендеджХел Хейг Прістепрофесійний спортлюбительський спортспортСпортCoca-ColaСтаніслава ВаласевичгермафродиттрансгендерЛГБТЛГБТ-спільнотаінтерсексЙозеф ГеббельсГеббельсЄвреїєвреїОлімпіаштадіонКарл ДимАдольф ГітлерГітлерГитлертелебаченняДжордж ФлойдДжессі ОуенсТеодор РузвельтРузвельтЛуц ЛонгЦентр олімпійських досліджень

«П’єр де Кубертен: Батько сучасних Олімпійських ігор - євгенік, расист, допінгіст, сексист, антифемініст та поплічник Гітлера»

Четвер, 03:32, 12.08.21

Рейтинг
77 0
Переглядів
833

0
0

 

«Пєр де Кубертен: Батько сучасних Олімпійських ігор - євгенік, расист, допінгіст, сексист, антифемініст та поплічник Гітлера»

Кілька днів тому завершилися чергові літні Олімпійські ігри в Токіо, які стали першими в історії Олімпіад, які проводилися в непарний рік. Навіть в античні часи, не було подібних Олімпійських ігор, які проводилися саме в непарний рік. Принаймні про це не було згадок у літочисленні ігор. Також вони стали унікальними тим, що проводилися без глядачів. В історії Олімпіад, також таких випадків не було. І ще вони увійшли в спортивну історію у статусі першої Олімпіади, яка мала серед учасників – трансгендера («третя стать»). І це був відомий уже всьому спортивному світу – новозеландець Лорел Габбард, який до 2012 року був чоловіком, а після, юридично став жінкою без операції по зміні статі (ООН засудили примусову стерилізацію, тому кожний трансгендер сам вирішує, чи робити йому операцію). До речі у змаганнях з важкої атлетики в категорії понад 87 кг (вагова категорія учасників) Габбард провалився. У всіх своїх трьох спробах, йому якимсь дивом не вдалося підняти штанги. Чи то гормональні препарати (по зниженню рівня тестостерону), чи то він сам так вирішив і спеціально не підняв, але час покаже, що стало причиною (я думаю, що він точно колись напише книгу про себе, як першого трансгендера-олімпійця та пояснить причини поразки – буде таким чином заробляти собі на пенсію – від  автора). Проте ці ігри такі відбулися, незважаючи на перенесення змагань з 2020 на 2021, через відомий нам всім коронавірус. Та мова у цій статті буде не про самі Олімпійські ігри – теперішні, чи минулі, а про їхнього «Батька», який їх відродив у далекому 1896 році, а саме про Пєра де Кубертена.

Коротка біографія Кубертена

Сам П'єр де Кубертен народився 1 січня 1863 року в Парижі у аристократичній сім'ї, в родині французького живописця, який походив з давнього та знатного італійського роду Фреді. Дитинство провів у стародавньому замку Мервіль біля Гавра, маєтку матері. Любив читати, слухати музику. Полюбляв їздити верхи, займатися фехтуванням, греблею. З 12 років захопився фізичним вихованням, прочитавши книгу Томаса Г'юза «Шкільні роки Тома Брауна». Відвідував низку коледжів та університетів Великої Британії та Америки, зокрема у 1880 році вступив на філософський факультет Паризького університету Сорбонна. Захопився педагогікою, психологією та історією, культурою та літературою Давньої Еллади. Отримав ступінь бакалавра з мистецтва, науки та права. Продовжив навчання і Вільній школі політичних наук в Парижі, де ознайомився з французькою філософією і історією англійської освіти. У цей період значний вплив на нього зробив професор гуманітарних наук і риторики Карой, що викладав грецьку мову, історію Стародавньої Греції і Римської імперії.

Велике значення Кубертен надавав заняттям спортом. Зокрема, боксом, фехтуванням, веслуванням, верховою їздою. Захоплювався регбі та виконував обов'язки рефері на фінальному матчі першого французького чемпіонату з цього виду спорту. У 1882 році створив разом з товаришами спортивний клуб, де займалися футболом, фехтуванням і веслуванням. План відродження Олімпії, у тому вигляді, що і багато років тому, виник ще у коледжі. Багато подорожував, був в Італії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, кілька разів відвідав Англію. Вивчав системи фізичного виховання багатьох країн та дійшов до думки використати ідею відродження Олімпійських ігор для створення системи всесвітніх спортивних змагань. На формування особистості Кубертена мала величезний вплив філософія одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання Томаса Арнольда. Впродовж 1886—1887 років опублікував ряд статей, які стосувалися проблем фізичного виховання. У 1887 ініціював створення Союзу французьких суспільств бігу.

30 серпня 1887 року почалася компанія за відродження Олімпійських ігор, за словами самого Кубертена, після оприлюднення статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більш різносторонньої фізичної підготовки дітей у школах та створенню Ліги фізичного виховання. У 1889—1890 роках, щоб надати олімпійському рухові міжнародного характеру та враховуючи невдалий досвід греків у відродженні Олімпійських ігор, вирішив залучати до організації відродження видатних спортивних діячів ряду країн. Листувався зі спеціалістами різних країн, організував міжнародні змагання з різних видів спорту, здійснював ділові поїздки до Англії, США та інших провідних країн світу. У 1890 році організував у Парижі міжнародний науковий конгрес з фізичного тренування. Разом з однодумцями створив спілку спортивних товариств Франції та став її першим генеральним секретарем.

Подорожуючи США, де у Чикаго, Каліфорнії, Техасі та Луїзіані, у Вашингтоні та Нью-Йорку він відвідував університети і спортивні клуби, виступав з лекціями з історії спорту, популяризувавши власні ідеї відродження олімпізму, Кубертен знаходив однодумців та активних прихильників відродження Олімпійських ігор у особі доктора Уільяма Пені Брукса (заснував у 1890 році олімпійське товариство та у 1895 році національну Олімпійську асоціацію); професора політичних наук у Принстоні Уільяма Слоєна (користувався великим авторитетом в університетських колах, які керували розвитком спорту в Америці); а також переможця багатьох великих змагань у 70-х роках XIX століття з бігу та греблі Чарльза Герберта (провідний організатор спорту, прибічник олімпійської ідеї та засновник міжнародних федерацій). Тісно зійшовся з домініканським священиком Анрі Дідоном, який очолював ліцей у Парижі, в якому вони разом проводили апробацію різноманітним спортивним програмам.

У період з 1891 по 1894 роки на базі утвореного міжнародного союзу Кубертен розширив спортивний обмін та розповсюдив ідею відродження Олімпійських ігор. Утворив комітет з підготовки скликання установчого конгресу. 25 листопада 1892 року виступив в Сорбонні, всесвітньо відомому Паризькому університеті, з доповіддю «Відродження олімпізму». Це була перша публічна пропозиція про відродження Олімпійських ігор. 16 червня 1894 року в Парижі у великому залі Сорбонни відкрилося перше засідання конгресу, на який з різних країн зібралися близько двох тисяч осіб і 23 червня 1894 року старання Кубертена увінчалися успіхом — було ухвалено історичне рішення про відродження Олімпійських змагань. Також був заснований Міжнародний олімпійський комітет, в якому Кубертен зайняв посаду генерального секретаря.

Було вирішено проводити Змагання кожні чотири роки. Після обговорення конгрес підтримав пропозицію друга Кубертена Деметріуса Вікеласа про проведення Перших Олімпійських ігор сучасності в Афінах. Деметріус Вікелас був обраний президентом Олімпійського комітету. Біля витоків олімпійського руху стояв й видатний діяч Російської імперії та українського походження Олексій Бутовський, який був одним із засновників МОК та організаторів І Олімпіади в Афінах. Перші олімпійські змагання сучасності відбулись влітку 1896 року і мали великий успіх. Після їх завершення Кубертен зайняв місце президента МОК. В подальшому Олімпійському руху довелося зіткнутися з серйозними труднощами, оскільки наступні Змагання — 1900 року в Парижі та 1904 року в Сент-Луїсі залишились непоміченими на тлі Всесвітньої виставки тих років. Але в 1906 році, коли відбулися так звані Проміжні змагання в Афінах, Олімпійські змагання стали найвідомішою спортивною подією.

Погляди Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали і функції в повному обсязі виявилися в написаній ним «Оді спорту». У 1908 році помер батько П'єра та залишив йому у спадок 500 тис. франків золотом, які він використав переважно на потреби Олімпійських ігор та міжнародного олімпійського руху. 17 липня 1914 року в залі Сорбонни у присутності президента Французької Республіки Раймона Пуанкаре на урочистій церемонії, присвяченій 20-ій річниці відродження Олімпійських ігор, відбулася презентація олімпійського прапора, створеного П'єром де Кубертеном. В 1916 році, під час Першої Світової війни, Кубертен відправився на фронт, де приєднався до Французької армії. Він не міг та і не вважав за можливе залишатися на посту президента МОК. Кубертен наполіг на передачі повноважень одному з членів комітету Годфруа де Блоне, як представникові нейтральної Швейцарії. Після закінчення війни в 1919 році Кубертен знову очолив Міжнародний олімпійський комітет.

Після Олімпійських змагань 1924 року в Парижі, які мали значно більший успіх ніж Змагання 1900 року, у 1925 році Кубертен залишив пост президента МОК. Новим президентом став бельгієць Анрі де Байе-Латур. З 1925 року П'єр де Кубертен залишався Почесним Президентом МОК до кінця життя. Кубертен також доклав немало зусиль для створення Універсального педагогічного союзу, організованого в 1925 році та Міжнародного бюро спортивної психології. Одним з результатів їх діяльності стала створена в 1930 році «Хартія спортивних реформ». В березні 1937 року, після літніх XI Олімпійських ігор у Берліні, П'єр де Кубертен надіслав лист уряду Третього Рейху, пропонуючи створити Центр олімпійських досліджень, якому могли б бути передані всі документи і незавершені проекти відносно відродження олімпізму. Ідею П'єра де Кубертена втілили в життя Карл Дієм і Хуан Кетсеас 16 червня 1961 року, заснувавши Міжнародну олімпійську академію, яка була створена для координації і керівництва науковими дослідженнями в області олімпійської ідеології. Кубертен помер 2 вересня 1937 року в Женеві, під час прогулянки в женевському парку Ля Гранж та був похований в Лозанні — місті, де знаходиться штаб-квартира МОК. За заповітом П'єра де Кубертена, його серце було поховане окремо, в монументі біля руїн древньої Олімпії, на батьківщині Ігор.

Політика та Кубертен

В першу чергу слід почати з поглядів Кубертена на статус жінок у суспільстві. В теперішні часи, його точно б назвали сексистом, так як він виступав категорично проти участі жінок на Олімпійських іграх (Вперше в історії на Олімпіаді-2020 в Токіо, співвідношення чоловіків та жінок було абсолютно рівне – 50 на 50). Кубертен стосовно цього зазначав: «Олімпіада з жінками непрактична, нецікава, неестетична і неправильна». В результаті феміністки у 1921 році змушені були провести власні ігри. Нині МОК (Міжнародний Олімпійський Комітет) особливо не любить згадувати цю позицію Кубертена. Взагалі перші Олімпіади до часів Першої Світової війни були сповнені всяких казусів, і в тому числі політичних. Перша Олімпіада в Греції у 1896 році, особлива тим, що переможець отримував срібло, друге місце – бронзу, третє – нічого. Змагання по плаванню проходили у відкритому морі. Кожний спортсмен міг виступати за будь-яку країну, не будучи її громадянином. Дозволялося поневоленим націям у складі імперій, виступати окремо від них  (фіни виступали окремо від Російської імперії, угорці та чехи окремо від Австрії). Грецький марафонець Спиридон Белокас частину дистанції марафонського забігу проїхав на повозці. За це згодом він був дискваліфікований та втратив третє місце.

На другій Олімпіаді в Парижі у 1900 році, змагання були частиною Всесвітньої виставки. Так як Кубертену було складно самостійно організувати ігри, через брак коштів. Ця Олімпіада особлива тим, що на ній видавали прямокутні медалі. Після марафону по вулицях Парижу, американці звинуватили французів у тому, що вони знаючи положення вулиць, бігли коротшою дистанцією. Доказом було те, що вони єдині хто прибігли до фінішу чистими, не замазавшись в калюжі, яку по маршруту забігу неможливо було оминути. Але МОК в користь господарів відхилив протест американців. Організація змагань була жахлива. Було не ясно, які змагання йшли в залік Олімпіади, а які були просто показові у честь виставки. І вони проводилися кілька місяців. В результаті ігри отримали назву – «Олімпіада хаосу».

Третя Олімпіада у 1904 році в США у Сент-Луїсі, також була частиною Всесвітньої виставки. Спочатку виставка мала бути у Чикаго, але її перенесли у Сент-Луїс (Олімпіаду також). Олімпіада, як в Парижі проводилися кілька місяців. А переможцям ігор замість медалей вручали прапор США. Традиційно під час марафону був скандал, американець Фред Лорц частину дистанції проїхав на автомобілі. В результаті чемпіоном став інший американець Томас Гікс, незважаючи на те, що частину дистанції його підтримували за руки, а коли він впав, то його тренер Шарль Люк зробив йому укол сульфата стрихніна і дав випити французького коньяку. Кубертен в ті часи не боровся з допінгом! А ігри в Сент-Луїсі неофіційно отримали назву - «Відкритий чемпіонат США». Участь брало 625 спортсменів, з них – 523 виступало за США! А 102 спортсмена виступали за інші країни. З Європи прибуло, лише 39 спортсменів. Причиною такої різниці став географічний фактор, бо до США було складно і дорого добратися. В результаті із 282 медалей американці завоювали – 239. Рекорд до сьогодні не перевершений, і напевно уже ніколи його ніхто не покращить.

Але ігри в Сент-Луїсі також мали назву «Ігри американських расистів». Справа в тому, що на виставці були «Антропологічні дні». Кожний відвідувач виставки, міг подивитися на етнографічні села, у яких жили індіанці, як в зоопарку. Було прийнято рішення їх також залучити до Олімпіади, та організувати окремі для них змагання. Найпопулярнішим змаганням була боротьба в багні. Індіанці виступали у своїх національних костюмах. Ціль цих «Антропологічних днів» була така, щоб довести перевагу Білої раси. Індіанці не розуміючи для чого бігати та пригати, а після вистрілу стартового пістолету на біговій доріжці, перелякані розбігалися в різні сторони.

В 1905 році вийшов альманах МОК присвячений підсумкам Олімпіади в Сент-Луїсі. Там зазначалося: «Антропологічні дні внесли великий вклад в науку. Ми чули про прекрасні якості індіанців, як бігунів та стрільців з лука, але події в Сент-Луїсі спростували ці казки. Ні один рекорд європеоїдів не був побитий. Представники диких і нецивілізованих племен показали себе слабкими атлетами, довівши на справі, що їх здібності часто та явно переоцінюють» - зазначав альманах МОК. Факт пропаганди расизму в Сент-Луїсі визнав президент МОК Кубертен, який заявив: «Расисти, людиноненависники, плантатори плюють на нас і уводять на олімпіадах антропологічні дні! Свято відродженого олімпізму! А насправді – расизм». Проте Кубертен нікого не карав, результати не скасовував, і расистів так офіційно не засудив.

Також на цих іграх вперше прийняла участь збірна ПАР, де згодом діяв Апартеїд. Їм МОК заборонив участь в іграх тільки в 1964 році – тобто МОК потрібно було 60 років, щоб зрозуміти, що ПАР – расистська держава. Але тут слід згадати, що в 1964 році у США скасували расистський Закон Кроу, який здійснював расову сегрегацію. Тому політичні події в США вплинули на МОК, щоб таки заборонити участь ПАР і визнати расизм в їхній країні. Після Олімпіади в Сент-Луїсі, Кубертен заявив, що ігри більше ніколи не будуть проводитися з виставками, але наступна в Лондоні у 1908 році, також проходила в межах франко-британської виставки. І знову під час марафону був скандал. Першим на стадіон, на фініш забіг італієць Дорандо П’єтрі. Він двічі впав і останні 15 метрів його підтримували дві людини, один із них був відомий англійський письменник Артур Конан-Дойль. Але згодом результат італійця скасували, і забули, що в 1904 році так само перемагав американець Томас Гікс. Новим переможцем марафону став американець – Джон Гейз.

На Олімпіаді в 1912 році у Стокгольмі під час марафону помер португалець Франциско Лазаро. Причиною смерті став воск, яким він обмазався для захисту від сонця. Воск завадив нормальному виділенню поту, і організм не витримав. Проте героєм ігор став член збірної США, який завоював два золота у пятиборстві та десятиборстві. Через 6 місяців після Олімпіади американська газета «Worcester Telegram» повідомила, що Джим Торп грав у 1909-1910 роках в професійній бейсбольній команді і заробив 60 доларів. Тому він не мав права виступати на Олімпіаді в 1912 році, так як було дозволено виступати лише любителям, а не професіоналам. В ті часи майже всі спортсмени збірної США виступали в професійних клубах, але робили це під псевдонімами. НОК США (Національний Олімпійський Комітет США) негайно почав розслідування. Згодом вони попросили МОК лишити золотих медалей свого спортсмена. Хоча протести на результати можна було подавати на протязі 30 днів, а не 6 місяців. Але МОК пішов назустріч. Причиною такої дивної поведінки НОК США, було те, що Джим Торп був індіанцем. А своєю перемогою спростовував факт переваги Білої раси. Проте слід не забувати, що на цих іграх за США виступав Дьюк Каханамоку – корінний житель Гаваїв (споріднені з монголоїдною расою). Більшість американців його вважали членом гавайської королівської родини (по деяким джерелам це був міф). Так от Каханамоку взяв золоту медаль з плавання на дистанції 100 метрів вільним стилем. Але він на відмінну від Торпа зберіг свою золоту медаль.

Дане рішення відмінили через 70 років (у 1982 році, згідно порушень терміну подачі апеляції НОК США у 1912 році). Прагнув цього президент МОК американець Ейвері Брендедж (1952-1972), який виступав колись на тій стокгольмській Олімпіаді 1912 року. Він вважав, що причиною дискваліфікації став расизм, але Торп насправді був професіоналом, і не мав виступати. Дивує лише те, що самі американці прагнули дискваліфікації свого спортсмена, і не більше. До повернення медалей Торп не дожив, він помер у 1953 році. Ще до того виступаючи на Олімпіаді 1912 року, він не був громадянином США, так званих лідерів світової демократії, які дали громадянство індіанцям, лише в 1924 році, а право голосувати у 1954 році. Також слід відмітити, що то була остання Олімпіада, коли переможцям давали справжнє золото. З 1920 року, переможці отримують медалі з срібла, але золотого покриття.

Олімпіада 1916 року мала б відбутися в Берліні, але завадила Перша Світова війна. Після неї Кубертен досяг заборони участі збірних Веймарської республіки (Німеччина), Австрії, Угорщини, Болгарії та Туреччини на Олімпіаді 1920 року (як винуватців цієї війни). Пізніше німці були не допущені і на Олімпіаду в Парижі у 1924 році. В день відкриття Олімпіади 1920 року у Антверпені (Бельгія) – 14 серпня, вперше був піднятий олімпійський прапор, який створив Кубертен. Прапор провісив два дня, і його вкрали. Лише в 1997 році американець вірменського походження Хел Хейг Прісте, який взяв бронзу в стрибках у воду в Антверпені, зізнався у крадіжці. В 2000 році, у віці 103 років він прибув у Сідней (Австралія), на Олімпіаду та повернув прапор президенту МОК.

У 1925 році Пєр де Кубертен добровільно пішов у відставку. Але перед цим опублікував так званий «спортивний заповіт». У «Заповіті» він зазначав, що головні вороги олімпізму – це професійні спортсмени. Він вважав, що професіоналізм знищить дух Олімпіади і взагалі спорт. А точніше гроші – мораль спортсменів. Ще одна причина, Кубертен хотів зробити спорт доступним для всіх мас, а не лише для еліти. Ще в 1896 році, під час перших відроджених ігор, Кубертен зазначав: «Сучасний спорт потребує об'єднання і очищення ... У кожній країні існують свої власні правила: неможливо прийти до спільної думки навіть з питання про те, хто є любителем, а хто - ні ... У цій плачевній атмосфері спортивний професіоналізм міцніє не по днях, а по годинах... Я переконаний, ніякий процес виховання не буде повним і завершеним без участі в ньому спортсменів. Однак спортсмени, для того, щоб гідно зіграти відведену їм в справі виховання роль, повинні засновувати свою поведінку на принципі повної матеріальної незацікавленості і почутті честі... Я глибоко переконаний, що переможці на стадіоні в Афінах не бажали ніякої іншої нагороди, коли чули, як в честь їх успіхів люди вітали прапор їх країни. Саме ці міркування і спонукали мене зайнятися справою відродження Олімпійських ігор. У давнину Олімпійські ігри сприяли розвитку спорту і зміцнювали світ. Немає нічого нездійсненного в тому, що і в майбутньому вони будуть приносити ті ж благородні плоди» - зазначав Кубертен.

Після відходу з посту президента МОК, який зайняв бельгійський граф Анрі Де Байе-Латур, Кубертен отримав пост почесного президента МОК. Під час першої Олімпіади без Кубертена, а саме в Амстердамі у 1928 році зявився олімпійський вогонь, жінкам дозволили брати участь в змаганнях з легкої атлетики та гімнастики. Американська «Coca-Cola» стала генеральним спонсором Олімпіади. А на Олімпіаді 1932 року в Лос-Анджелесі, вперше було побудовано олімпійське селище. Також вперше зявився подіум, і почав звучати гімн країни переможця. Серед жінок в бігові на 100 метрів золоту медаль завоювала полька Станіслава Валасевич. Згодом вона вийшла заміж за боксера Ніла Олсона, і в 1947 році стала громадянкою США. В 1980 році вона була вбита при пограбуванні супермаркету в Клівленді, і тільки тоді (після розтину тіла) стало відомо, що вона була гермафродитом (інтерсексом – поєднання як чоловічих так і жіночих елементів тіла).

Кубертен та нацисти

Проте останнє слово Кубертен сказав під час Олімпіади 1936 року. В 1931 році, ще до приходу до влади нацистів, Веймарська республіка, а саме Берлін отримав право проведення ігор. Після приходу до влади Гітлера у 1933 році, міжнародна спільнота виступала за перенесення ігор в Барселону. Та й сам Гітлер спочатку був проти проведення ігор. Але Йозеф Геббельс переконав його в тому, що Олімпіада – це ідеальна трибуна для пропаганди нацизму. Проблемою поставала міжнародна спільнота (єврейська), яка виступала проти прийняття антисемітських Нюрнберзьких законів про чистоту раси. НОК США і керівник МОК американець Ейвері Брендедж очолювали акцію за перенесення ігор. Але керівництво Рейху запросило делегацію НОК США ознайомитися з ситуацією в країні. НОК США сказав, що не має грошей на поїздку, але Геббельс на його рахунок перерахував 50 тисяч доларів. Брендедж відвідав Рейх і Берлін. Після цього він заявив, що «бойкот – це чужа духу Америки ідея та змова в цілях політизувати Олімпійські ігри», а євреї на його думку «мали розуміти, що вони не можуть використовувати ігри, як зброю у їх боротьбі проти нацистів».

Почесний президент МОК Кубертен в цей час перебував у складному фінансовому становищі. Тому дуже швидко прийняв пропозицію нацистів відвідати Рейх, за що вони давали йому 10 тисяч рейхсмарок. Кубертен виступив на національному німецькому радіо зі заявою, що нема кращого місця для проведення Олімпіади, аніж Третій Рейх. А 29 серпня 1936 року Кубертен назвав Гітлера «одним із кращих нашої епохи». Чинний президент МОК Анрі Де Байє-Латур також хвалив Гітлера та Геббельса за організацію ігор. А німці в той час, щоб остаточно уникнути звинувачень в антисемітизмі прибрали з вулиць всі антисемітські гасла та таблички зі заборонами. В кожну німецьку олімпійську збірну з кожного виду спорту включили по одному єврею. Цікавий факт, що збірна США (так званої демократичної держави) виключила двох євреїв зі свого складу (легкоатлетів), а інших, ще раніше не допустила до ігор.

По наказу Гітлера був побудований «Олімпіаштадіон», який під час відкриття ігор прийняв 110 тисяч глядачів. Це був найбільший стадіон у світі. Олімпійський вогонь вперше запалили в Олімпії у Греції (це була ініціатива нацистів, а саме Карла Дима, яку до нині використовують). Згодом Карл Дим зазначав: «Спортивні перемоги не можуть відбуватися у примітивних народів, які позбавлені високого духу. Біла раса перемагає завдяки своєму високому інтелекту». 1 серпня 1936 року на цьому стадіоні відбулося відкриття. Більшість команд та спортсменів проходячи по стадіону викидували праву руку вперед та вгору, після війни більшість з них скажуть, що то був римський салют. А от американці проходячи повз Гітлера, ще й зняли шляпи з голови.

Після цього Фюрер виступив та відкрив Олімпійські ігри. Так виступ Гітлера у прямому ефірі став першою програмою на телебаченні в історії людства. Після того Олімпіада повністю висвітлювалася по телебаченню, засновниками якого є нацисти! А не якісь там демократи, чи комуністи. В самому Берліні було влаштовано 33 телевізійні кімнати, де стояло по 2 телевізори з квадратним екраном 25 на 25 см. Раніше такого ніколи не було. Звичайно така чудо техніка вразила до самих основ всіх учасників та гостей Олімпіади (особливо тих, хто походив з відсталої Африки).

Відрахування тих двох євреїв, зі збірної США з бігу, що вище були згадані, дозволило взяти участь в естафеті афроамериканцю Джессі Оуенсу та завоювати четверту золоту медаль і стати головним героєм Олімпіади. Це стало єдиним неприємним моментом для Гітлера. Так як всіх олімпійських чемпіонів він особисто вітав. Але до нагородження Оуенса він покинув стадіон. Та й Рузвельт, президент США, не привітав свого спортсмена. Оуенс не тримав зла на Гітлера і як би дивно не було, але він його навіть не осуджував (згодом це зазначав сам Оуенс). Прямо на стадіоні Оуенса привітав німецький стрибун в довжину Луц Лонг, який здобув срібло. Під час Другої Світової Лонг був відправлений на фронт, де 14 липня 1943 року помер від смертельного поранення на Сицилії.

Кубертен був вражений іграми в Берліні, які напевно по масштабності, яскравості та якості, уже ніхто не перевершить. Також до своєї смерті, він хвалив Гітлера та нацистів, і був готовий до ідеї проводити Олімпійські ігри, лише в Німеччині. А Гітлер був для нього «Великою людиною». Тому в березні 1937 року, після літніх XI Олімпійських ігор у Берліні, П'єр де Кубертен надіслав лист уряду Третього Рейху, пропонуючи створити Центр олімпійських досліджень, якому могли б бути передані всі документи і незавершені проекти відносно відродження олімпізму. Проте Кубертен  помер 2 вересня 1937 року в Женеві, під час прогулянки в женевському парку Ля Гранж та був похований в Лозанні — місті, де знаходиться штаб-квартира МОК. За заповітом П'єра де Кубертена, його серце було поховане окремо, в монументі біля руїн древньої Олімпії, на батьківщині Ігор.

P.S.

Нині Олімпійські ігри популярні у всьому світі, і їх в якості демократичної пропаганди використовують політики. Проте не дарма минулого літа в США, під час заворушень, після вбивства полісменом афроамериканця Флойда, активісти намагалися знести памятник Кубертена в Атланті. Причиною, або причинами були – расизм та співпраця «Батька» сучасних Олімпійських ігор з нацистами. Проте слід згадати всю картину про Пєра де Кубертена. І все починалося з того, що він був переконаним сексистом і антифеміністом. Кубертен виступав за те, щоб повністю заборонити жінкам брати участь в Олімпіадах. Батько сучасної Олімпіади вважав, що це не жіноча справа. Проте нині, а саме на Олімпіаді в Токіо цього року, було абсолютно рівне співвідношення між жінками та чоловіками серед учасників. Кубертен цього не схвалив би, так як пішли проти його волі. По-друге расизм. Яскравим прикладом цього є Олімпіада в Сент-Луїсі 1904 року, де проводилися «Антропологічні дні», які доводили перевагу Білих над індіанцями, як в інтелекті, так і в силі. Хоч і ніби Кубертен не одобрив цього, але він нікого не карав, результати не скасовував, а це означає, що він визнав цю акцію. По-третє Кубертен був за допінг, і яскравим прикладом є перемога американського спортсмена в марафоні у тому ж Сент-Луїсі, який вживав стрихнін. До речі тоді багато хто з олімпійців вживав стрихнін для покращення рівня витривалості. Кубертен особливо з цим не боровся, і взагалі на це закривав очі.

По-четверте співпраця з нацистами. Кубертен був лояльним до режиму нацистів, ще й до того він хвалив самого Гітлера та був готовий віддати Німеччині «вічне» право на проведення Олімпійських ігор. Кубертен знав, що це була за ідеологія в Німеччині, плюс його колишнє расистське покровительство в Сент-Луїсі, демонструє нам, що він був лояльний расист та євгенік. Те що демократи пишуть, що він купився на гроші Фюрера, і тому став прихильником расових та євгенічних теорій нацистів, це ще не означає, що він не думав про свою репутацію. І він не міг її так просто заплямувати. Тому це було його обдумане рішення. Проте, як там не було, але нині в Олімпійських іграх домінує демократія, яка не ставить Білих вище всіх, і по суті не допускає переважно лише їх до участі в змаганнях, як це було при Кубертені. І також теперішня демократична Олімпіада та Олімпійський рух допускають масово до змагань жінок, а останнім часом, ще й представників ЛГБТ-спільноти та їхніх трансгендерів. Але останнім цвяхом в гроб філософії та духу Олімпіади Кубертена став дозвіл участі професійних спортсменів на іграх. Це була головна філософія та суть Кубертена – відсутність професіоналів на іграх. Але й цим правилом знехтували демократи. Правду казав Кубертен, що професіоналізм знищить спорт та зіпсує морально спортсменів, які не будуть на засадах ентузіазму демонструвати справжню боротьбу, щоб всім довести, що саме вони кращі.

Тому теперішнім результатом сучасного спорту є те, що професіоналізм явно та несправедливо завищив зарплати спортсменів. Футболісти, баскетболісти, хокеїсти, гольфісти, боксери та автогонщики мають мільйонні гонорари. А суспільної користі від них ніякої. Лікарі, будівельники, інженери заробляють тисячі, але їхня робота приносить суспільну користь, а спортсмени, які навіть не ризикують своїм життям, як гладіатори в Римській імперії - мають мільйони. Гладіатори, які бились в Колізеї на смерть, стільки не заробляли, як сучасні футболісти, баскетболісти, чи боксери. Та найгірше те, що попавши у зону комфорту з багатомільйонними професійними контрактами, спортсмени можуть не викладатися на повну на аренах, так як все одно зарплата є, яка не залежить особливо від результату. А чи її розмір відповідає виконаній роботі, це вже питання інше. От і дивуєшся як певні гравці, які не вигравши ні одного трофея, можуть собі дозволити купити Мерседес, Мазераті, чи Порше. Плюс до того є букмекерські контори, які приймають ставки на спортивні події. Доволі часто спортсмени та команди співпрацюють з ними, і видають такий результат, який дозволить конторі і їм заробити солідні кошти. Тому лишається визнати за правду слова Кубертена, що професіоналізм знищить спорт, справжній дух боротьби і змагання та перетворить це все у театр. І також слід визнати, що Олімпійські дух Кубертена – мертвий, хоч він і має минуле сексизму, расизму та нацизму.

Коментарі

mart mart 15:57
+7
цікаві факти і взагалі.

але є русизми , які можна б перекласти укр мовою.
vova stasyuk   19:24
-1

Нормальної та детальної інформації про Кубертена в українському інтернеті нема. Доводиться витягати по крихтах інформацію. Читати багато джерел. І саме цікаве, що багато українських джерел, тупо копіюють російські. Але доводиться і їх читати. Крім того я звертаюся до перевірених німецьких джерел, бо кацапи можуть, як кажуть "слєгка пріукрасіть" факти. Наприклад про "Антропологічні дні" я ще шукав в англійських та американських джералах. Тому не так легко написати статтю начинену різноманітними фактами, які в логічній послідовності та ще перекладені. Так погоджуюся, що в мене у статті є русизми та орфографічні і пунктуаційні недоліки. Але я завжди стараюся писати краще, і долати власні недоліки в написанні статей.
«євгенік, расист, допінгіст, сексист, антифемініст та поплічник Гітлера» - ніби це щось погане...
vova stasyuk   18:56
0

Ні! Нічого поганого. Просто демократи возвеличують дух Олімпійських ігор, вважають, що вони всіх об'єднують, є демократичними, і прославляють Кубертена - автора сучасної Олімпіади. Проте демократи забувають, що Кубертен був антифеміністом, він виступав проти участі жінок на Олімпіаді, і взагалі в спорті. Кубертен був прихильником євгеніки, тому допустив "Антропологічні дні" на Олімпіаді в Сент-Луїсі. Був прихильником Гітлера і націонал-соціалізму. Я в цій статті намагався вказати на політичний парадокс Олімпійських ігор, які нині демократичні та які допускають до участі жінок, лгбт-шників, трансгендерів та кольорових, коли сам їхній автор Кубертен виступав проти цього! Це головна суть статті. Бо нині в українському інтернеті взагалі нема нормальних статей, які по полицях розкладали політичне питання Олімпіади. Більшість, якщо і пишуть про Кубертена, то лише загальні факти, не згадуючи його справжні погляди. По-друге, я що писав, що Кубертен був неправий і засуджував його за політичні погляди? Я по фактах писав. Якби я був би противником, то я б доводив протилежне, і намагався його засудити. Я просто хочу, щоб писали правду про Кубертена, і не забували про його погляди, незважаючи на те, що нині демократичний режим, а демократи мають поважати і такі погляди Кубертена.
vova stasyuk   19:02
0

Я не засуджую Кубертена за расизм, я вказую на те, що він автор сучасної Олімпіади був прихильником расизму, а не демократії, яка нині веде геноцид проти корінного населення Європи.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі