П'ятниця, 10:40, 21.05.21

Рейтинг
6 0
Переглядів
1307

0
0
У цій статті згадуються

За останній тиждень Близький Схід перетворився на нову «гарячу точку» на мапі світу. Ракетна війна, що спалахнула між палестинським рухом ХАМАС та Ізраїлем, загрожує перерости у нову масштабну війну в регіоні за участю низки країн арабського світу. Декілька слів про головні причини закипання «близькосхідного котла», а також про високу ймовірність причетності Російської Федерації до розпалювання протистояння.

Офіційною датою початку загострення офіційно вважається 10 травня, коли палестинський ісламський рух ХАМАС  атакував ракетами територію Ізраїлю. Ця дата була обрана не випадково – саме цього дня єврейський народ святкує День Єрусалиму з нагоди анексії Ізраїлем східної частини міста Єрусалим за підсумками «Шестиденної війни» 1967 року. Рада Безпеки ООН не визнала це рішення Тель-Авіва і впродовж десятиліть називає його незаконним.

Якщо копнути глибше, то насправді нинішнє протистояння почалося на кілька тижнів раніше. 21 квітня по Ізраїлю був нанесений ракетний удар з території Сирії – ракета класу «земля-повітря» впала у пустелі Негеб, поблизу міста Димона, в якому розташований ядерний дослідницький центр ім. Шимона Переса. Відстань падіння ракети від місця її пуску більше 300 кілометрів. Таким чином Сирія спровокувала Ізраїль на дії у відповідь. Відповідь Тель-Авіва була миттєвою – з 22 на 23 квітня Ізраїль завдав низку ракетно-бомбових ударів як по місцях пуску. Цю дату цілком можна вважати відправною точкою нинішнього конфлікту. І тут виникає питання: чи дійсно сирійські військові запускали ракети в район ядерного об’єкту в Ізраїлі?

В цьому контексті існує один показовий момент, на який чомусь ніхто не звертає увагу. 5 травня відбулася телефонна розмова між президентами Російської Федерації Владіміром Путіним і Туреччини Реджепом Ердоганом.За інформацією ЗМІ,  серед інших питань, лідери обговорили ситуацію на Близькому Сході та Іранську ядерну програму. Це при тому, що того дня ще не було інформації про загострення та різку активізацію діяльності протиборчих сторін.

Варто зазначити, що за останній рік Туреччина намагалася максимально зблизитися з Ізраїлем. Офіційна Анкара неодноразово відмовляла в наданні громадянства та виїзних документів емісарам ХАМАС, демонструючи таким чином жест доброї волі вбік Ізраїлю. Ці «мирні» ініціативи Туреччини мали економічну складову – Тель-Авів запропонував Анкарі спільну розробку та видобуток природного газу в східному Середземномор’ї.

Однак після згаданої телефонної розмови Ердогана з Путіним, Туреччина різко змінила власну позицію щодо Ізраїлю: Реджеп Ердоган заявив про безумовну підтримку Палестини в нинішньому протистоянні. Більше того, заяви президента Туреччини свідчать навіть про ймовірність створення антиізраїльської військової коаліції – він фактично закликав нанести удари по Ізраїлю і ввести до країни військовий контингент у вигляді т.зв. «миротворців».

Варто зупинитися і на суто внутрішніх факторах в Палестині та Ізраїлі, що спровокували «ракетну війну».

Перша імовірна причина пов’язана із запланованими на 22 травня парламентськими виборами у Палестинській автономії. Головними фаворитами гонки є «Ісламський рух опору» (ХАМАС) та «Рух за національне звільнення Палестини» (ФАТХ) – організація, що була створена на базі Організації визволення Палестини, та яка обіймає досить помірковані позиції щодо Ізраїлю. Не виключаю, що між цими двома політичними гравцями могло спалахнути протистояння за подальший вплив на Палестину, що сприяло загостренню конфлікту.

В цьому контексті також чітко прослідковується «російський слід». Нагадаю, що Російська Федерація відкрито підтримує ХАМАС – Кремль підтримує цей рух не лише в політичному аспекті у вигляді зустрічей з емісарами руху у Москві та Дамаску. Крім цього,  опосередковано, через Сирію, постачає йому військове спорядження і зброю. Зокрема, Росія постачає бойовикам ісламського руху опору протитанкові ракетні комплекси «Фагот» і «Корнет» та інше озброєння, яке палестинські бойовики сьогодні використовують для обстрілу ізраїльтян. Доказом цього є те, що 12 травня під час обстрілів з російського ПТРК «Корнет», загинув військовий Збройних сил Ізраїлю ЦАХАЛ і ще двоє військових зазнали поранень. Це показовий момент, що свідчить про постачання озброєнь російського ВПК учаснику конфлікту.

Другий фактор, що підштовхнув сторони до нинішнього загострення – це дострокові парламентські вибори в Ізраїлі. Наприкінці березня в країні відбулися уже четверті дострокові вибори за останні 2 роки. Прем’єр країни Беньямін Нетаньягу ніяк не може сформувати більшість та коаліцію, і йому доводиться регулярно переобирати парламент. Напередодні наступних виборів, в електоральному полі з’явилася партія громадян Ізраїлю арабського походження під назвою «Об’єднаний арабський список» (абревіатура – РААМ). Її лідером є член Кнесету Мансур Аббаз і він заявив про ймовірність створення коаліції у складі сіоністських та арабських партій.

І тут знову виникає питання: «Кому більш за все вигідний сценарій ескалації?». Очевидно, що подібний сценарій не влаштовує ані ХАМАС, ані Російську Федерацію. Вони переконані, що слід або зривати вибори, або послабляти позиції РААМу. Адже якщо ця політсила візьме більшість, ХАМАС втратить позиціонування себе як єдиної сили палестинців в аспекті захисту Східного Єрусалима і недоторканності цих земель. Ані Кремль, ані ХАМАС не зацікавлені у такому розвитку подій.

 Щодо механізмів, які використовує Росія для розпалювання нинішнього протистояння.  На мою думку, безпосередню причетність Кремля до «ракетної війни» на Близькому Сході, можна прослідкувати за двома групами факторів.

Перший набір факторів – військово-технічний. По-перше, раніше пуски ісламістів були поодинокими: наприклад, 23 квітня, коли почалася ескалація напруги, ХАМАС випустив по території Ізраїлю лише 3 ракети. А з 10 по 16 травня, за різними оцінками, ісламісти випустили по території країни уже від 2,5 до 3 тисяч ракет. Це досить велика кількість ракет, яких досі не було на озброєнні в ісламістів і свідчить про гарно спланований характер воєнної операції.

По-друге, ХАМАС уперше використовує тактику одночасного нанесення масованого удару – якщо подивитися на статистику, вони одночасно запускають від 100 до 150 ракет. Це підтверджує той факт, що пуски ракет здійснюють спеціалісти, гарно поінформовані про специфіку роботи ізраїльської системи протиповітряної оборони (ППО) «Залізний купол». Розрахунок робиться на те, що система не зможе одночасно відбити настільки велику кількість ракет. Зміна тактики ХАМАС полягає в запуску великої кількості снарядів по різних траєкторіях, що збільшує у рази відсоток успішних пусків.Крім того  «палестинц»і  взяли на озброєння ще один недолік " залізного купола" – довга, до декількох годин, перезарядка ізраїльського комплексу. Справа втім, що в батареї знаходиться три пускові установки по 20 ракет у кожній.  Фактично, великою кількістю ракет по різній траєкторії  «палестинці»  перевантажили систему ізраїльського «залізного куполу». Наразі вирішити цю проблему математичним збільшенням числа ракет не виходить.

Складається враження, що російські спеціалісти тестують «Залізний купол» на предмет ефективності.

 По-третє, якщо раніше дальність ураження ракет ХАМАС становила 10-20 кілометрів, а обстріли здійснювалися переважно з російської системи «Град-П» («Партизан»), що розроблялася для подібних цілей, то сьогодні ісламісти б’ють ракетами з дальністю ураження понад 100 кілометрів. Саме тому не спрацьовує ізраїльський «Залізний купол»: система ППО може працювати по ракетах, які летять зі швидкістю 300 метрів на секунду, а ХАМАС сьогодні використовує ракети, що летять зі швидкістю 1,3 кілометри на секунду. Тобто, ісламісти запускають ракети, «Залізний купол» масово реагує на ракети малої дальності, а під їхнім прикриттям по житлових районах Ізраїлю б’ють більш важкі ракети, які мають більший радіус ураження. Це підтверджує підозри, що Ізраїль обстрілюють не спеціалісти ХАМАС, а більш досвідчені фахівці.

Про російський «слід» у нинішньому загостренні свідчить й інший факт. Систему ППО «Залізний купол» мають намір закупити декілька країн, умовних партнерів Росії, зокрема Азербайджан. Не випадково після обстрілів ХАМАС, у російській пресі з’явилася низка публікацій про неефективність ізраїльського «Залізного купола». В них зазначається, що насправді ефективність системи 40-60%, замість задекларованих ізраїльтянами 90%. Тобто, загостренням на Близькому Сході, росіяни, серед інших причин, намагаються перерозподілити міжнародний ринок зброї на власну користь.

В цьому контексті нагадаю ще один цікавий факт. У 2014 році ізраїльські прикордонники затримали торговельне судно з вантажем сирійських ракет М-302. Вони мають дальність ураження до 150 кілометрів і заряд вагою більше 100 кілограмів, що призводить до серйозних руйнувань під час ураження. Не виключено, що ХАМАС використовує в обстрілах і ці боєзаряди, але скільки загалом їх було випущено по території Ізраїлю за останні дні, ніхто не знає. Це свідчить про зміну тактики ХАМАС і також підтверджує той факт, що росіяни тестують систему ППО «Залізний купол», і намагаються її «зламати».

І другий комплекс факторів, що доводять можливу причетність Кремля до Близькосхідної кризи, має суто політичну складову.

Перш за все, російський слід у подіях в регіоні засвідчує заява Владіміра Путіна під час наради з постійними членами Ради Безпеки Російської Федерації. Нагадаю, президент РФ наказав членам Радбезу висловилися з приводу ескалації на Близькому Сході, що відбувається в безпосередній близькості від кордонів з Росією і напряму торкається російських інтересів безпеки. Звідки на Близькому Сході у безпосередній близькості взялися кордони Росії, відомо лише Путіну.

 Ймовірно хазяїн Кремля мав на увазі російські військові бази на території Сирії. Однак це чітка демонстрація тих «червоних ліній», на яких Путін наполягав під час свого щорічного звернення до Федеральних Зборів РФ. Такою заявою, Росія чітко дала зрозуміти Ізраїлю, що розглядає Сирію, як зону свого впливу. Відповідно, Кремль розглядає кордони між Сирією та Ізраїлем, як кордони між Росією та Ізраїлем. Таким чином, президент Росії натякнув, що ймовірні обстріли позицій сирійських військ, розташування військових угруповань Хезболла або радників чи найманців РФ на території Сирії, буде розглядатися Кремлем, як зазіхання на його територію. Це був натяк на адекватну відповідь Росії, що власне і було продемонстроване «руками» ХАМАС»

Про «російський слід» також свідчить і заява міністра закордонних справ Сергія Лаврова про посилення ролі РФ у врегулюванні близькосхідної кризи, а також його пропозиція провести термінове засідання т.зв. «Близькосхідного квартету» за участі США, РФ, ООН та ЄС. Таким чином, Кремль намагається повністю перейняти на себе функцію миротворця а також країни, що виступає адептом врегулювання спровокованої нею самою ситуації. Таким чином, Росія намагається максимально посилити свою роль у регіоні Близького Сходу. Крім того, абсолютно не відповідає зовнішньополітичним інтересам і викликам Російської Федерації нещодавнє відновлення дипломатичних стосунків між Ізраїлем, Єгиптом, Об’єднаними Арабськими Еміратами і Бахрейном. До того ж, ситуацію заводить у глухий кут і позиція Туреччини, яка останнім часом демонструє відвертий дрейф вбік Росії.

Уся ця вищенаведена сукупність факторів свідчить про те, що Російська Федерація умисно спровокувала військову напругу на Близькому Сході для максимального посилення свого військово-політичного впливу в регіоні.

Примітно, що ситуація на Близькому Сході породила досить складну ситуацію для України на зовнішньополітичній арені. Офіційний Київ заявив про підтримку територіальної цілісності держави Ізраїль, в той час, як Туреччина заявила про тверду підтримку ХАМАС. Ця ситуація породила нові «підводні камені», здатні ускладнити відносини між Києвом і Анкарою.

Ескалація на Близькому Сході є невипадковою і пов’язана з імовірною зустріччю Владіміра Путіна з президентом США Джо Байденом. Фактично, розпалюванням війни між палестинцями та ізраїльтянами, Кремль намагається відволікти увагу від ситуації у Східній Європі, зокрема – воєнного конфлікту на Сході України. Тобто, провокуючи загострення на Близькому Сході, Росія автоматично відволікає увагу світової спільноти від  «українського питання».

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі