Блоги → Перегляд
Мітки ГлобалізмІнтернаціоналізмКосмополітизмАнархізмМультикультуралізмГлобальне суспільствоМультикультурна імперіяСуспільствоГромадаІмперіалізмДемократіяЛюдствоЛюдинаІндивідКультурарелігіяХристиянствоІсламМусульманствоБуддизмІудаїзмЄвреїєвреїМасониМасонствомасониАнтичністьОлександр МакедонськийТемуджинЧингісханСулейман ВеличнийНаполеон БонапартВолодимир ЛенінЛенінЛенинВолодимир УльяновАдольф ГітлерГітлерАссиріяВавилонСтародавня ГреціяГреціяРимська імперіяПерська імперіяПерсіяМонгольська імперіяОсманська імперіяБританська імперіяФранцузька імперіяІспанська імперіяПортугальська імперіяГолландська імперіяНімецька імперіяАвстро-Угорська імперіяРосійська імперіяЯпонська імперіяСРСРСССРТретій РейхСШАРосіяКитайсвітове суспільствоЄвропаЖовтнева революціяреволюціяЙосип СталінСталінСталинНацизммультикультуралізмглобалізммультикультурне суспільствоінтернаціоналізмкосмополітизманархізмдемократіятоталітаризмГлобалізаціяглобалізаціяЗемляекономікаполітикаТеодор ЛевіттПерша Світова війнаДруга Світова війнавійнаВелика французька революціяНаполеонівські війниСемирічна війнаВійна за незалежність СШАКНРАнтиглобалізмантиглобалізмЗахідна цивілізаціяАмериканізаціяХелловінДжеремі БентамСоціалізмКомунізмсоціалізмкомунізмПролетаріатПролетарський інтернаціоналізмпролетаріатпролетарський інтернаціоналізмМарксизммарксизмКарл МарксМарксФрідріх Енгельсробітничий класБуржуазний націоналізмНаціоналізмПатріотизмбуржуазний націоналізмнаціоналізмпатріотизмКапіталізмкапіталізмООНЄСМіжнародний олімпійський комітетЄвропейський СоюзбуржуазіяСвітове громадянствоСократДіогенГераклітгромадянин світусвітове громадянствоГромадянин світуСвітова державасвітова державаЗенонПлутархКатолицизмПапа РимськийВатиканПацифізмпацифізмбездержавністьдержаваФілософіяСоціологіяфілософіясоціологіяСінді МілштейнАнархо-синдикалізмНаціонал-анархізмТрой СаутгейтАнархо-комунізмСоціальний анархізмКолективістський анархізмІндивідуальний анархізмМихайло БакунінЙоганн Мостприватна власністьДжеймс ГильомпрофспілкаАнархо-примітивізмАвтономізмАвтономо-сквотеризмкомунаСвітова федерація державсвітова федерація державКосмополіткосмополітАмериканська імперіяСвітовий урядсвітовий урядВсесвітній паспортвсесвітній паспортГарі ДевісВестернізаціявестернізація

«Глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм на шляху до світової мультикультурної імперії та глобального суспільства»

Понеділок, 22:02, 08.03.21

Рейтинг
160 0
Переглядів
1828

0
0
У цій статті згадуються

 

«Глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм на шляху до світової мультикультурної імперії та глобального суспільства»

За всю історію людства було багато історичних постатей та імперій, які мали намір захопити весь світ та встановити свій режим, культуру, мову та релігію. Зазвичай ми згадуємо імена Олександра Македонського, Темуджина (Чингісхана), Сулеймана Величного, Наполеона Бонапарта, Володимира Леніна, Адольфа Гітлера та інших, які також мали намір підкорити весь світ, якщо не армією, то своїми ідеями. А якщо не прибіднюватися, то кожний поважаючий себе імператор, деспот, король, тиран та просто звичайний політикан – завжди мріяв захопити весь світ і правити над ним. Багато імперій намагалися по максимум розширити свої володіння до статусу світових, або континентальних, для прикладу це були стародавні Ассирія, Вавилон, антична Греція, Римська імперія, Перська імперія; середньовічні Монгольська та Османська імперії; Західні та Східні імперії Нового часу - Британська, Французька, Іспанська, Португальська, Голландська, Німецька, Російська, Японська; тоталітарні держави 20 століття - СРСР та Третій Рейх, а нині США, Росія та Китай. Кожна з цих імперій у свій час, намагалася підкорені нації та культури асимілювати у своєму світі. Тому ідея створення світового суспільства, яке було б об’єднане єдиною мовою, культурою та релігією – «стара як світ». Проте кожний бачив це «суспільство» по-своєму, і на свою думку зі своєю «єдино правильною» мовою, культурою та релігією.

Так античні греки та римляни у час своєї колонізації, намагалися насадити всім свою мову, культуру, релігію, науку та право. Греки і римляни вважали себе вищими над іншими варварськими племенами, тому людиною вважали, лише той організм, який володів грецькою та римською мовами. В Середньовіччі зявилися такі фанатики, як араби-мусульмани, які поставили за ціль підкорення всіх невірних. Невірними вони вважали і вважають тих, хто не є мусульманином. Вони мали і мають за ціль створення світового суспільства, але під прапорами і гаслами Ісламу. У Новий час європейські імперії у добу Великих географічних відкриттів намагалися насадити в різних куточках нашої планети – Західний спосіб життя. А вже у 19 столітті набули поширення різноманітні політичні ідеології, які мали намір побудови світового суспільства без розуміння кордонів, націй та релігій. В першу чергу це був комунізм і його інтернаціоналізм, демократія і її рівність, та анархізм і його бездержавність. Більшовицька Жовтнева революція 1917 року та її лідер Володимир Ленін, проголосили світову комуністичну революцію. Ленін марив поширенням комунізму на всю планету та встановленням його режиму. Але його наступ, а точніше його «Красной армии» завершився в передмісті Варшави у 1920 році. Далі на захід світова комуністична революція не просунулася, а поширилися вона в межах колишньої Російської імперії. Після смерті Леніна його наступник Йосип Сталін, покинув ідею світової більшовицької революції. Також світовим імперіалістом вважають Адольфа Гітлера, і його наміри поширити Нацизм на всю планету. Проте цю історичну концепцію дотримувалися радянські, а нині російські історики. В тому ж 20 столітті, але вже у другій половині, демократи породили напрям під назвою – глобалізм. Тобто поширення демократичного режиму на весь світ та обєднання всього людства в незалежності від національного, расового, соціального, майнового та релігійного походження. Тому нині саме демократи будують «світове суспільство» - мультикультурне і без кордонів.

Мультикультуралізм і глобалізм

Для того щоб зрозуміти концепцію мультикультурного суспільства, потрібно зрозуміти суть складових, які його формують, а саме глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм. Під самим мультикультуралізмом розуміють явище суспільного життя, яке полягає в співіснуванні у рамках одного суспільства - багатьох культур. Також цим словом називають філософський світогляд і філософську теорію, які стверджують, що наявність у суспільстві багатьох культур — це природний стан суспільного життя і до нього треба ставитись відповідно. З точки зору мультикультуралізму - крайністю і відхиленням від норми є намагання утвердити у суспільному житті одну єдину «загальноприйняту» культуру, що часто буває у суспільствах тоталітарного типу. Нині під це «відхилення» підпадає – глобалізм. Сучасний демократичний глобалізм диктує нині західний спосіб і філософію життя. Під поняттям Глобалізм ми розуміємо — сукупність переконань і поглядів на глобалізацію, які полягають в позитивній її оцінці і розглядають глобалізацію як найважливіший процес, що відбувається в сучасному світі.

Глобалізація

А під поняттям Глобалізація (англ. globalization) ми розуміємо — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Саме слово запозичене з англійської мови та походить від лат. globus — куля, земна куля, глобус. Від цього слова було утворено прикметник «глобальний» англ. global — той, який має відношення до земної кулі: світовий, планетарний. Від слова global було утворено дієслово globalize — перетворювати певне явище на глобальне, «глобалізувати», — а також іменник globalization — перетворення певного явища на світове, на таке, яке стосується всієї земної кулі. Спочатку ці слова почали вживатися у суспільних науках, але в 1961 році слово globalization уперше зафіксовано в англомовному словнику. В 1983 році Теодор Левітт (англ. Theodore Levitt), професор Гарвардської школи бізнесу опублікував статтю «Глобалізація ринків», тому сучасну популярність і широкий вжиток терміну часто приписують йому.

Провісником глобалізації стала поява Великого шовкового шляху, що з'єднав Китай і Римську імперію. Утворення власне глобального ринку почалось із Великих географічних відкриттів європейцями і підштовхувалось їх військово-політичною та економічною експансією по планеті. Глобалізація, зокрема утворення планетарного ринку, дещо призупинялася в періоди поділу людства на ворожі табори (Семирічна війна, Війна за незалежність США, Велика французька революція і Наполеонівські війни, Перша та Друга Світова війна) та холодної війни, коли економічний і культурний розвиток окремих суспільств планети, таких як СРСР та КНР, відбувався відособлено від розвитку решти людського співтовариства. Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвитком інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі. Хоча глобалізація — це об'єктивний процес, оцінки його ходу і наслідків тривалий час викликають активну політичну дискусію, а ставлення до змін, спричинених нею в локальних і національних спільнотах, активізує політичну боротьбу в різних державах. Глобалізація на сучасному етапі (початок 21 століття), має як палких прихильників, так і опонентів.

Прискорення темпів глобалізації призвело до виникнення у світі опозиційного до неї політичного руху антиглобалізму. Антиглобалісти звинувачують глобалізацію в збільшенні соціальної нерівності, зниканні традиційного суспільного устрою (зокрема доморобництва) й деградації довкілля. Невдоволення глобалізацією характерне як у розвиваючих, так і в економічно розвинених країнах. Перенесення виробництва з країн Заходу в Третій світ через дешевшу робочу силу призводить до ліквідації робочих місць і безробіття у світі Першому. Наприклад, на Середньому Заході США глобалізація виробництв і їхня оптимізація спричинила зниження конкурентоспроможності місцевих підприємств промисловості та сільського господарства, знижуючи цим якість життя їхніх працівників. Дехто також вбачає зростаючу загрозу у впливі глобалізації на культуру. Рівнобіжно з глобалізацією економіки та торгівлі, культура імпортується та експортується також. Проблема в тому, що більш імперіалістичні держави, як-от Російська Федерація або США, можуть підбити культури слабших, призводячи до того, що їхні традиції та цінності зникнуть. Тому критики глобалізації закидають їй те, що вона шкодить різноманітності культур. Тобто завдяки глобалізації культура могутньої країни проникає в культуру слабких країн і шкодить їхній окремості. Зазначається, що глобалізація може привести до вестернізації (процес переходу особи, групи осіб чи суспільства в цілому від власної традиційної системи цінностей до системи цінностей Західної цивілізації, які базуються на верховенстві закону, домінуванні індивідуального над колективним, перевага приватної власності над общинною та прав людини над її обов'язками) та американізації культур світу – сьогодні (як приклад нині в Україні відзначають американський Хелловін).

А от прихильники глобалізації зазначають, що вона зумовлена доцентровими тенденціями світових інтеграційних процесів, покликана консолідувати планетарне співтовариство на ґрунті єдиного в глобальному масштабі економічного простору. В геометричній прогресії всеохопна економічна інтеграція в період XXI століття, формує єдину транснаціональну систему господарства — глобальний економічний моноліт. Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції — самоанульовуватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю. Доцентровий вектор інтеграційних процесів однозначно диктує формування моноцілісного світового устрою.

Також ті ж прихильники глобалізації зазначають, що перспектива формування цілісного, неподільного світу в процесі глобальної економічної інтеграції — об'єктивна неминучість, зумовлена природною ходою суспільної еволюції. Отже — вона виправдана. Насамперед тому, що в міру формування соціально-економічного в глобальному вимірі моноліту зникнуть будь-які підстави для міжнаціонального суперництва, ворожнечі і конфліктів. Цілісний, неподільний світ на ґрунті єдиного економічного простору тим хороший, що він виключить з життя людського можливість зіткнення у вигляді руйнівних війн. Відтак доцентрова тенденція глобалізаційних процесів об'єктивно покликана забезпечити самовиживання людської цивілізації і її прогрес. Тому дослідники нині виділяють три ракурси глобалізації як соціального явища: соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний. А сам термін «глобалізація» має багато змістовних значень, теорій та підходів.

Інтернаціоналізм

Проте попередником сучасного демократичного глобалізму був – інтернаціоналізм, який подібний багато чим до теперішньої глобалізації. Під поняттям - Інтернаціоналізм (від лат. inter — «між» і natio — «народ», «нація») ми розуміємо — політичний рух, який прагне створити співпрацю націй у союзі. Виступає за посилення економічної та політичної співпраці між країнами, що вважається корисним для всіх партій. Незважаючи на це, кожна країна як правило, як і раніше, зберігає певний ступінь незалежності, і санкції проти учасників можуть бути прийняті лише при взаємній консультації. Поняття «інтернаціоналізм» увів в обіг англійський соціолог Джеремі Бентам (1780), що органічно вписав ідею солідарності у теорію досягнення загальної користі, добра та щастя. Нині існують різні варіанти інтернаціоналізму: традиційні – пролетарський інтернаціоналізм, соціалістичний інтернаціоналізм; новітні – релігійний інтернаціоналізм, космополітичний інтернаціоналізм, фінансовий інтернаціоналізм, російський супернаціоналізм. Сучасні дослідники інтернаціоналізму пропонують розглядати інтернаціоналізм як конструкт, який практично не має відношення до реального життя, а є ідеологічним фантомом.

Головним напрямом традиційного інтернаціоналізму був пролетарський інтернаціоналізм. У вужчому та політичному розумінні — це модель зміни існуючої — несправедливої — конфігурації геополітичних сил шляхом одночасних революційних виступів трудових мас у різних країнах задля побудови нових — справедливих — міжнародних і міждержавних відносин. Пролетарський інтернаціоналізм — це суспільно-політичні погляди та течії, протилежні націоналізму. Пролетарський інтернаціоналізм невід'ємно веде до «братства народів». Ідея солідарності від середини 19 століття була взята на озброєння прибічниками марксизму, які трансформували її в політичну доктрину пролетарського інтернаціоналізму  — солідарної боротьби робітників усіх країн Світу за свої права. Гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», проголошене у «Маніфесті Комуністичної партії», за тогочасних умов розвитку капіталізму було використане як дієвий засіб соціальної мобілізації, а також стимулювало оформлення соціал-демократичних і комуністичних партій у різних країнах та сприяло синхронізації їхніх політичних виступів.

У марксистській соціально-класовій концепції був проголошений Пролетарський інтернаціоналізм (синонім: міжнародний соціалізм). Концепція заснована на уявленні, що капіталізм в «епоху імперіалізму» є глобальною системою, і тому робітничий клас повинен діяти як глобальний клас, якщо цей клас хоче перемогти його. Робітники повинні боротися в знак солідарності зі своїми колегами в інших країнах на основі загальних інтересів класу. Теоретичне обґрунтування та практичне втілення пролетарський інтернаціоналізм знайшов у ідеології марксизму-ленінізму, яка домінувала в СРСР. Пролетарський інтернаціоналізм проголошувався основним критерієм формування зовнішньої політики соціалістичних держав-сателітів СРСР. При цьому СРСР зазначався як «світовий лідер», «полюс», «великий народ», тощо, тобто інтернаціоналізм у пропаганді легко підмінювався на слабо-приховані нацистські гасла панівної нації або соціальної групи (комуністичної номенклатури, «слуг народу»).

Стрижневим принципом пролетарського інтернаціоналізму є превалювання класових інтересів над національними, саме тому він є антагоністичним до націоналізму. Націоналізм розглядався як «буржуазний», адже суперечив комуністичній ідеології і тому вважався ворожим. Виходячи із марксистських уявлень про поділ суспільства на класи, пролетарський інтернаціоналізм — солідарність пролетарів, що випливає із спільності їх інтересів, незалежно від країни або нації, до якої вони належать. Пролетарський інтернаціоналізм — міжнаціональна і міжнародна єдність робітників і всіх трудящих у боротьбі за перемогу соціалістичної револоції, побудову соціалізму та комунізму. І є одним з найважливіших принципів комуністичного і робітничою руху. Пролетарський інтернаціоналізм протистоїть буржуазному націоналізму, великодержавному шовінізму, космополітизму, расизму і виник з появою наукового комунізму і є невід'ємною частиною марксизму-ленінізму.

Теоретичні обґрунтування і відправні положення пролетарського інтернаціоналізму вироблені вождями світового пролетаріату К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніним. Основу становлять спільність класових інтересів пролетаріату, трудящих мас незалежно від того, в якій країні вони живуть і до якої національності належать, спільність кінцевої мети робітничого класу — перемога комунізму, необхідність протиставити міжнародному об'єднанню і взаємній підтримці капіталістів різних країн міжнародну солідарність трудящих. Це може бути розвинуто до ідеї, що ідеали інтернаціоналістів повинні йти далі до демократичної глобалізації шляхом створення світового уряду. Вони бачать деякі наднаціональні міжнародні організації, такі як ООН, ЄС та Міжнародний олімпійський комітет, як такі, яким вдалося створити прототипи для можливого майбутнього розвитку. Цей ідеал, проте зустрічає опір інших інтернаціоналістів, бажаючих гармонійного співіснування декількох лінгвістично і культурно різних громад, в тому числі через міжнародний федералізм.

Відмінність інтернаціоналізму від глобалізму

Незважаючи на схожість доктрини «пролетарського інтернаціоналізму» та сучасного процесу глобалізації, слід їх не плутати. Пролетарський інтернаціоналізм передбачає, насамперед, солідарність тільки певного класу, «правильного» із марксистської точки зору, — пролетарів, задля ефективнішої організації опору класу експлуататорів — буржуазії. Радянський варіант пролетарського інтернаціоналізму також визначає певну «правильну» країну, військовий блок. Також, «пролетарський інтернаціоналізм» проголошує головним політичне співробітництво, яке визначає економічні та культурні контакти. Глобалізація ж, перш за все, торкається економічної сторони. Інтеграція політичних систем та культурна уніфікація виступають лише як побіжні наслідки економічного зближення. Також, «пролетарський інтернаціоналізм» ставить на меті чітко цілеспрямоване співробітництво — координація дій міжнародних лівих сил у встановленні соціалістичного ладу у своїх країнах. Глобалізація ж не передбачає глобальної цілі, і є закономірним етапом розвитку капіталізму. Глобалізація по своїй суті протилежна «пролетарському інтернаціоналізму», адже суперечить ідеалам соціалізму / комунізму і може розглядатися як засіб посилення світового імперіалізму та експлуатації «робітничого класу». Важливим є те, що пролетарський інтернаціоналізм — це монолітна політична концепція, що виникла спочатку «на папері», вона нерозривно пов'язана з марксизмом, бо лише там знаходить своє теоретичне підтвердження. Глобалізація ж не є політичною ідеологією (як зазначають демократи), нею називають сукупність процесів по всесвітній економічній та політичній інтеграції вже пост-фактум.

Космополітизм

У свою чергу інтернаціоналізму протиставляють – Космополітизм. Це ідеологія світового громадянства, що віддає пріоритет відчуттю приналежності людини до всього людства над всіма іншими соціальними зв'язками, загальнолюдським цінностям, над культурними традиціями окремих держав, народів, націй. Космополітизм постає у вигляді різних соціально-політичних орієнтацій — від взаємодії та зближення народів до повного відкидання національної культури та патріотизму. Основною ідеєю космополітизму є створення світової держави або ж світової федерації держав. Людину, яка ідентифікує себе з ідеологією космополітизму або з якоюсь з його форм називають космополітом. Космополітична традиція народилась у середовищі старогрецьких стоїків, перевтілилась в епосі європейського християнства і здобула свій подальший розвиток в епосі Відродження та Просвітництва. Одним із перших космополітів вважають Сократа, який називав себе «жителем і громадянином цілого світу». Саме слово походить також із давньої Греції і відповідно її мови: κοσμοπολίτης або kosmopolitês, утворене із κόσμος, космос, тобто світ, всесвіт та πολίτης, «політес», тобто громадянин чи [особа] з міста. Сучасне використання визначає термін як громадянин світу.

Космополітизм часто протиставляють ідеології інтернаціоналізму, що не відкидає національні почуття, патріотизм і поєднує загальнолюдські інтереси з національними. Відповідно до ідей інтернаціоналізму, інтернаціоналізація національних культур передбачає не усунення національних особливостей і традицій, а глибоке та послідовне засвоєння їхнього цінного потенціалу. Саме в зростанні ролі загальнолюдських факторів розвитку інтернаціоналістських тенденцій полягає суперечність із космополітизмом, який часто відкидає національно-державні та патріотичні цінності та інші аспекти, що відносяться до національності (але це у випадку, якщо інтернаціоналісти не прибічники комунізму).

Поняття космополітизм визначене Діогеном (за іншими даними, слово космополіт вперше вжито Гераклітом), відштовхуючись від Космосу, універсальності, полісу. У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули Св. Павло (еклесія) та Бл. Августин (град Божий). Поняття виражає можливість бути жителем певного місця, водночас належачи до універсальності світу, не заперечуючи його партикуляризм та своєрідність. Так, у XVIII столітті виникає термін «людина світу». Серед визначних космополітів Нового часу є Гійом Постель, Фужере де Монброн, Монтеск'є, Вольтер, Шефтсбері, Дідро, Шарль Піноен Дюкло, князь де Лінь, Грімм, Галіані, Бонваль, Казанова, Караччіолі, Томас Пейн, Кант, Жак Фреско.

Космополітизм — це співіснування та взаємодія численних ідентичностей і почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим. Не плутати з метисажем, що є змішанням різних культур. Такі мислителі, як Георг Зіммель, Ульрих Бек та Антоніо Негрі виступають за розрив з методологічним націоналізмом з метою заснування нової космополітичної соціології. Також космополітизм (від грец. kosmopolites — громадянин світу) — це ідеологія так званого світового громадянства, яка проповідує байдуже ставлення до батьківщини, до свого народу, його національної культури заради створення «світової держави», встановлення «світового громадянства».

За свідченням Діогена Лаертія термін «космополітизм» вперше використав Діоген Синопський. Плутарх вважав, що це зробив Зенон із Кітіона. Епіктет доводив, що автором слова «космополітизм» був Сократ, який заявляв: «Я не афінянин чи коринфянин, я космополіт». У різні часи поняття «космополітизм» мало різний зміст. Утворення різноплемінної імперії Олександра Македонського зумовило появу різних за змістом космополітичних світоглядів. Космополітизм кініків виявляв негативне ставлення до міста-поліса. Стоїки в космополітичному ідеалі шукали суспільну форму, яка зробила б можливим життя кожної людини за єдиним всесвітнім законом. Космополітичні ідеї кіренаїків виражалися у вислові «ubi bene, ibi patria» («Де добре, там і вітчизна»). За Середньовіччя носієм космополітичних тенденцій була католицька церква.

За доби Відродження і Просвітництва ідеал світового громадянства був спрямований проти феодальної роздрібненості й обстоював визволення індивіда від феодалів (Данте, Кампанелла, Лессінг, Кант, Рабле, Фіхте та інші). В ході капіталістичного розвитку ідеї космополітизму використовувалися у спробах обґрунтувати необхідність створення наднаціональних співтовариств. Космополітичні ідеї створення світової держави чи світової федерації висувалися пацифістами (наприклад, пропозиція щодо перетворення ООН на світову державу). Комуністи заявляли, що ведуть непримиренну боротьбу з будь-якими виявами космополітизму, що він несумісний з «пролетарським інтернаціоналізмом», але на практиці проповідували необхідність «злиття націй» у всесвітньому масштабі. У повоєнні роки в СРСР під гаслом боротьби з «антирадянським космополітизмом», під яким розумілося доброзичливе ставлення до традицій та цінностей народів поза межами СРСР, здійснювалися масові репресії. У сучасному значенні космополітизм — ідеологія, що проповідує зречення національних традицій, культури, патріотизму, заперечує державний і національний суверенітет. Традиційним антагоністом космополітизму є патріотизм та націоналізм.

Анархізм

Ще одним напрямом мультикультурної політики є Анархізм. Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення будь-якої державної влади стихійним бунтом мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм пропагує бездержавність. Він є системою етичних та філософських поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Ідеї анархізму остаточно сформувалися в XIX столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування). Загалом анархізм пацифістський рух (проти війни). Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський — М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації. Самі ж сучасні представники та представниці спрямовують дії не на руйнування і хаос, а на збудування безвладного суспільства на ідеях солідарності, свободи та рівності.

Анархізм — ідея про те, що суспільство може і має бути організоване без державницького примусу. Крім того окремі анархісти можуть мати додаткові критерії того, що стоїть за словом анархізм, і вони часто не згодні один з одним відносно цих критеріїв. Анархізм зазвичай вважають ліворадикальною ідеологією, бо його погляд на політику і економіку є анти-авторитарною інтерпретацією комунізму, колективізму, синдикалізму і суспільної економіки (наприклад, анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та інші). Найвідомішими теоретиками анархо-комунізму були російські революціонери Бакунін Михайло Олександрович і Кропоткін Петро Олексійович.

Анархізм завжди включав в себе індивідуалістичну рису. Деякі анархісти виступають на підтримку капіталізму (наприклад, ринкові анархісти, агористи та інші) та інших орієнтованих на ринок економічних структур (наприклад, мутуалісти). А представники «правого» анархізму становлять меншість, водночас більшість анархістів у світі дотримуються ідей лівого напряму. При цьому анархо-індивідуалізм не завжди означає прихильність його прибічників до певної форми капіталізму (індивідуаліст може відкидати взагалі ринкові відносини, головне для нього — свобода особистості). За словами анархіста XXI століття Сінді Мілштейна, анархізм — «політична традиція, яка постійно перебуває на стику індивідуального і суспільного».

Нещодавно з'явилося таке відгалуження, як націонал-анархізм, котре поєднує анархізм (найчастіше — анархо-синдикалізм) з Білим націоналізмом. Найвизначнішим ідеологом є Трой Саутґейт, на погляди якого вплинули ідеї Консервативної революції, традиціоналізму, Третього шляху, нових правих і різноманітних анархістських шкіл. Сучасний український націонал-анархізм є різко антикапіталістичною та пролетарською ідеологією на засадах етнічного націоналізму, анархо-синдикалізму й анархо-комунізму з акцентами на революції, класовій боротьбі, самоорганізації української нації, захисті рідної природи, здоровому способі життя. Напрями анархістської філософської думки складаються з широкого спектра ідей від крайнього індивідуалізму до повного колективізму. Частина анархістів відкидає будь-які види примусу і насильства. Інші анархісти в деяких випадках підтримують його, виступаючи поміж іншим за насильну революцію на шляху до анархії.

Соціальний анархізм — один з двох основних напрямів анархізму, нарівні з індивідуалістичним анархізмом. Поняття соціального анархізму зазвичай використовують для розпізнання комунітаристських форм анархізму, які підкреслюють співпрацю, кооперацію і взаємодопомогу, при запереченні приватної власності на засоби виробництва і капіталістичних відносин. Соціальний анархізм об'єднує анархо-колективізм, анархо-комунізм, лібератарний соціалізм, анархо-синдикалізм, соціальну екологію і, почасти, мутуалізм.

Колективістський анархізм, який також називають революційним соціалізмом, є революційною формою анархізму, що зазвичай пов'язують з іменами Михайла Бакуніна та Йоганна Моста. На відміну від мутуалістів, колективістські анархісти виступають проти всіх форм приватної власності на засоби виробництва, вважаючи, що така власність повинна бути колективізована. Згідно з концепцією анархо-колективістів, цього можна досягти тільки шляхом революції, яка розпочнеться актами насильства з боку невеликих груп революціонерів («пропаганда дією»), що повинно революціонізувати робочі маси, які колективізують засоби виробництва. Однак, при цьому, колективізація не повинна поширюватися на розподіл доходів, оскільки робочим повинна буде виплачуватися заробітна плата відповідно до витраченого на роботу часу. Це положення було пізніше розкритиковане анархо-комуністами, оскільки така система «підтримує систему найманої праці». При цьому анархо-комуністичні і колективістські ідеї не були взаємовиключними. Хоча колективісти захищали систему заробітної плати за працю, частина з них вважала цілком можливим допустити, що після революції поступово відбудеться перехід до комуністичних взаємин, а товариш Михайла Бакуніна по Першому Інтернаціоналу - Джеймс Гильом, наприклад, стверджував, що вони були саме комуністичними анархістами, але обрали самоназву колективістів, щоб відрізнятися від комуністів-державників. Колективістський анархізм виник тоді ж, коли і марксизм, але виступив проти марксистської ідеї про диктатуру пролетаріату, незважаючи на декларовану марксистами мету створення колективістського бездержавного суспільства.

Анархо-комуністи стверджують, що дійсно вільна форма соціальної організації можлива тільки в такому суспільстві, яке складається з самоврядних комун та громад, в яких організовано колективне використання засобів виробництва, усередині яких діє принцип прямої демократії, тобто колективного, спільного ухвалення рішень, а між собою ці комуни пов'язані через об'єднання у федерації та / або конфедерації, за допомогою горизонтальних, і вертикальних (побудованих знизу вгору) зв'язків.

На початку 20-го століття виник анархо-синдикалізм, посівши особливе місце в рамках анархістської думки Дам'є В. В. Зосередивши набагато більше уваги на робітничому русі, ніж всі інші форми анархізму, синдикалісти висувають ідею про те, що профспілка є тією силою, за допомогою якої можливо здійснити радикальні соціальні зміни в суспільному житті, зробити революцію, замінивши капіталізм і державу новим суспільством, заснованим на суспільному самоврядуванню трудящих. Як і анархо-комуністи, переважна більшість анархо-синдикалістів прагнуть скасувати систему найманої праці і приватну власність на засоби виробництва, в яких бачать одні з найважливіших причин поділу суспільства на клас імущих (власників) і незаможних (найманих працівників, трудящих).

Найважливішими принципами, на яких ґрунтується анархо-синдикалізм, є робоча солідарність, пряма дія (загальний страйк і повсякденна боротьба на робочому місці, саботаж), самоврядування робітників. Все це цілком сумісне з іншими напрямками анархізму, тому анархо-синдикалісти часто є так само анархо-комуністами або анархо-колективістами. Прихильники анархо-синдикалізму виступають за розвиток профспілкових організацій трудящих, оскільки це концентрує трудящих в рамках наявної системи, і сприяє тим самим соціальній революції.

Сучасний анархістський рух дуже різноманітний, і включає безліч течій. Поряд зі «старими» анархістами, тобто представниками класичних напрямів в анархізмі, переважно анархо-синдикалістами і анархо-комуністами, існує, наприклад, такий рух як Анархо-примітивізм. Існують також проанархіські рухи «автономістів», ред-скіни(червоні і анархо скінхеди), ліберальних анархістів, екологічних рухів, різних культурних ініціатив, поселень, які налічують десятки тисяч активістів. Вони борються за так звану «деколонізацію повсякденного життя» в нинішньому суспільстві. Дотримуючись традиції ситуаціоністів і нових лівих, багато сучасних анархістів намагаються створити альтернативу відчуженому і репресивному соціуму, вирішуючи всі питання колективно, на основі консенсусу, поважаючи особистість і уникаючи авторитаризму та ієрархії. Патріархату протиставляється статева рівність, традиційним родинним стосункам — комуни, ієрархії — самоорганізація. Пропагуються і активно практикуються екологізм, антиімперіалізм і антифашизм. Анархісти активно виступають проти дискримінації за статевою, національною, гендерною ознаками, проти міждержавних воєн і політики неоколоніалізму.

Анархісти вельми активні в антифашистському русі, постійно беруть участь у вуличному протистоянні з неофашистами і неонацистами, і так само з поліцією. У сімдесятих роках величезний розмах і популярність набув антиядерний рух, в якому активно брали участь анархісти і автономи. Це був дуже масовий рух, в якому активно брала участь західна молодь. Автономи-сквотери часто захоплюють порожні будівлі, які вони перетворюють на центри лібертарної культури і політики. Існують різні анархістські комуни, одною з найзнаменитіших є комуна «Християнія» в Копенгагені. У низці країн продовжують діяти традиційні анархо-синдикалістські профспілки, і пропагандистські організації, серед яких найбільшими є «САК» в Швеції, «НКТ» і «ВКТ» в Іспанії, «УСІ» в Італії, «НКТ-МАТ» і «НКТ-Ф» у Франції, «ФАУ» в Німеччині (вони налічують десятки тисяч членів).

P.S.

Зрозумівши суть складових, які формують – мультикультурне, або як ще кажуть нині - глобальне суспільство, а саме: глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм на чолі з демократією, розумієш, що насправді означає – глобалізація. Кожний вище перелічений елемент зробив свій внесок у цей процес (глобалізація). Так глобалізм, який був зароджений у другій половині 20 століття - пропагує єдиний економічний простір на планеті та розподіл праці, які мають знищити будь-які підстави міжетнічного суперництва, які зазвичай отримують своє відображення у формі війни. Інтернаціоналізм, який зародився у 19 столітті пропагує співпрацю націй у економічному та політичному союзі. Проте інтернаціоналізм має традиційно пролетарський присмак, тому має відображення у сучасних соціалістичних силах, які збунтовують трудові маси, або робочий клас у різних країнах, для побудови справедливих міжнародних, міждержавних і соціальних відносин. Космополітизм, який є одним із древніх політичних напрямів на ряду з демократією (зародилися в античній Греції), пропагує ідеологію світового громадянства, яка стверджує про приналежність людини в першу чергу до всього людства, а не до конкретної нації чи раси. Космополітизм носить ідею створення «світової держави» або «світової федерації держав». Анархізм у свою чергу, який останнім часом є популярний, прагне максимально можливого визволення індивіда від будь-якої державної влади. Натомість пропонує створення дрібних автономних громад, де немає влади людини над людиною. Тому анархісти зазвичай відкидають капіталізм і приватну власність, бо саме вони на їхню думку, як і комуністів, провокують чиюсь соціальну перевагу над кимось, а тому це автоматично породжує владу когось над кимось. Також анархісти здебільшого виступають за повну бездержавність на планеті, тобто знищення кордонів і будь-яких державотворчих форм.

Тому ці всі чотири елементи (глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм) разом з панівною демократією, пропагують нині створення – глобального суспільства. Під терміном «глобальне суспільство» ми розуміємо суспільство, яке охоплює усю земну кулю (від англ. globe — земна куля, global — світовий, той, що стосується земної кулі) і громадянами якого є всі жителі планети Земля (космополіти). Це поняття набуло поширення в другій половині XX ст., коли виникла потреба у дослідженні глобальних суспільних процесів, які впливають на розвиток людства в цілому. Суспільства окремих країн світу на противагу до глобального суспільства, почали називати - локальними суспільствами. У сфері релігії глобального суспільства пропагують єдинобожжя на планеті (християнство, іслам та юдаїзм – разом взяті), тобто створення віри в єдиного Творця, та зокрема ідеї рівності й єдності всіх людей перед ним. Також пропагують поєднання європейської та китайської філософії (наприклад філософські ідеї таких мислителів, як Геракліт, Платон, Аристотель, Конфуцій). Нині на думку одних вчених - глобальне суспільство лише формується, або сформувалось відносно недавно, а на думку інших — це суспільство існувало від самого виникнення людства, просто люди, або не приділяли йому достатньої уваги, або називали іншими словами — «людство» чи «рід людський». Одним із головних основоположників «глобального суспільства», вважають древнього мислителя і шукача істини під іменем – Діоген. У свою чергу Діоген першим вживає таке поняття, як «космополіт», тобто громадянин світу, або громадянин космополії (суспільства світу).

Проте історія також свідчить, що у часи суспільних негараздів у глобальному суспільстві зазвичай набувають поширення ідеї централізації влади (єдиновладдя) у суспільстві, тобто ідеї про те, що певна людина чи група людей зможуть вирішити існуючі соціальні проблеми, якщо до їх рук передати всю владу у суспільстві. Як правило ці ідеї ведуть до спроби встановлення влади у суспільстві насильницьким шляхом. Історія людства має безліч таких прикладів. Враховуючи, що у масштабах глобального суспільства найбільш значимі спроби централізації влади як правило набувають форм світових імперій, то як приклади можна навести старожитні Китайську, Перську, Римську імперії, Арабський халіфат, Західну Римську (Священну Римську) і Східну Римську (Візантійську) імперії, Велику Степову Монгольську Імперію, імперії Нового Часу, такі як Османська, Російська, Австро-Угорська, Французька, Іспанська, Португальська, Голландська, Британська, Німецька. В історії XX ст., деякі дослідники розглядають такі імперії як Радянську (СРСР), Німецьку (Німеччина 1933—1945 років) і теперішню Американську (США). У випадку суспільних негараздів у глобальному суспільстві є всі підстави очікувати нові спроби утворення світових імперій (централізації влади) у світі. Яскравим нині прикладом є США, яке пропагує свою демократію у всіх куточках світу і нав’язує власний спосіб життя (від економіки до кухні і традицій).

З точки зору концепції глобального суспільства всі війни у світі мають на меті переділ влади і сфер впливу у глобальному суспільстві, усунення протиріч між тими чи іншими локальними суспільствами (державами), що входять до його складу. Тому глобалісти мають на меті створення «світового уряду» та «всесвітнього паспорта». Під «світовим урядом» нині розуміють єдину спільну політичну владу для всього людства. Є ідеї його створення на основі – ООН (Організація Об’єднаних Націй). А під «всесвітнім паспортом» (з англ. World Passport) розуміють — документ, а саме посвідчення особи, що видає «Всесвітній уряд», організація, заснована Ґарі Девісом у 1948 році. Даним паспортом має володіти – космополіт. Під космополітом розуміють людину, яка ідентифікує себе більше за приналежністю до людства, аніж до окремого соціального класу, релігійної общини, нації, раси та держави. Проте практично всі прикордонні служби країн світу, розцінюють «світовий паспорт», як сувенір (у тому числі Україна). Даний паспорт визнаний лише у 6 країнах світу, 5 з них це африканські, а одна латиноамериканська.

В минулому у глобальному суспільстві були періоди, коли його структуру характеризували як переважно первісно-общинну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і індустріальну. Стосовно його майбутньої структури в наш час важко щось сказати, оскільки жодній людині, ще не дано точно знати майбутнє. Тому різні дослідники пропонують різне бачення структури глобального суспільства майбутнього, зокрема глобальне інформаційне суспільство, глобальне громадянське суспільство, глобальна монархія (диктатура), союз окремих держав світу та інше. Для сучасних жителів глобального суспільства, так само як і для їхніх предків, продовжують залишатись важливими питання збереження миру, порядку, добробуту, а також місцевих звичаїв, власної мови і віри в умовах швидких змін, які відбуваються.

Особисто я не є прихильником глобалізму і глобального суспільства (тобто я антиглобаліст). З одного боку є в цьому переваги, як відкриті кордони, нові економічні можливості та дотримання миру на планеті. Проте глобалізація знищує в першу чергу будь-які національні, расові, культурні, релігійні та мовні відмінності, щоб у другу чергу знищувати інститут державності, так як уже по суті не буде ніякої різниці між індивідами. Я вважаю, що глобалізація – це задум американських і американо-єврейських масонів (так як ідеї пішли звідти), щодо підкорення всього світу – своїй масонській владі. Нині практично кожний куточок світу підлягає – «вестернізації», тобто навіюванню західного (американського стилю) життя. Елементи американської (або англо-саксонської) культури проникли у всі інші культури нашої планети. Англійська мова та американський долар нас переслідують по всьому світу. Американська філософія - «життя в кредит» масово впроваджується у Європі, пд-сх Азії, Латинській Америці та Австралії. Святкування американських свят, таких як Хелловін, стає невідємним елементом життя молоді по всьому світу. Тому дивлячись на це все, розумієш, що заради «глобального блага», ми маємо знищити безліч культур, мов, традицій, а в кінці нації і раси. Я часто наводжу приклад Латинської Америки, як експеримент етнічної глобалізації. Там по суті змішалися всі раси нашої планети. А результат, то який? Латиноамериканці маючи кров жовтих, чорних та Білих, не стали економічно, інтелектуально та культурно розвиненими. Там в більшості країн процвітає економічна криза (ще гірша, чим в Україні), безробіття, злочинність, проституція, наркоторгівля та звісно падіння будь-яких моральних цінностей. Це і є той приклад, що буде, коли всі раси на планеті змішаються. Нажаль гени тих рас, які ніколи не були інтелектуально розвиненими, такі як чорні і араби, та які по суті ніяких визначних досягнень для нашої людської цивілізації не дали, на відмінну від прогресивних Жовтих і Білих – поглинають гени останніх (тобто наші, мається на увазі – Білих). Тому така глобалізація, мені особисто не по душі, і не по інтелекту. По-друге, глобалісти ніколи не подолають розбіжностей і конфліктів між індивідами, навіть, якщо всі вони будуть «на одне лице», однієї віри, одного і того ж соціального і економічного статусу. Бо навіть Білі нації, які за генами належать до однієї великої Європеоїдної родини та будучи однієї християнської віри, все одно сотнями роками ділились та формували нові етноси, і звісно воювали між собою!

Коментарі

Добросовісна компіляція дурниць.
vova stasyuk   13:04
0

І що ж конкретно Вам пане Дмитре не сподобалося?
0

Та форма викладу прийнятна. Але зміст антинауковий, в руслі плюрало-лібералізму.
vova stasyuk   17:01
0

Ну як воно може бути "в руслі плюрало-лібералізму", якщо в кінці глобалізація мною засуджується. І як вона може бути науковою, якщо я її не писав в науковому стилі? В самій статті я виклав складові, які нині формують - глобальне суспільство. Я не збираюся знову сперечатися, але якщо ви є новатором, ну то поясніть, як коментує ваша "новизна" питання глобалізму, і взагалі як вона застосовується в цій сфері.
0

Та у нас із сестрою навіть тут більше 10- статей про різні аспекти глобалізації..
Але без діамату та політекономії їх зрозуміти неможливо.
Але я вас у цьому не звинувачую - так вже вас вчили.
vova stasyuk   20:25
0

Те що глобалізація руйнує національні і культурні відмінності та здійснює вестернізацію планети, то це ясно. Але з економічної точки зору вона сприяє появі мультикомпаній, які мають свої філії по всьому світу. Тобто бізнес ви можете мати в будь-якому куточку планети. По-друге це дозволяє відсталим країнам залучати в свою економіку іноземні інвестиції та компанії, які здебільшого там розміщають свої потужності. Мінус. Іноземні компанії витісняють або поглинають місцеві. Так от ви не сказали, як ваша "новизна" коментує економічну сторону глобалізації. Та й ви самі розумієте, що якщо хочите, щоб вашу новизну, хоч хтось зрозумів, ви маєте її подати людям без детального вивчення діамату і політекономіки. Ну не буде ж людина читати всі праці Карла Маркса, аби зрозуміти сенс статей прихильника комунізму.
0

вово,для прикладу: щоб розвивати машинобудування, то спочатку потрібно вивчити ВИЩУ МАТЕМАТИКУ, а потім ОПІР МАТЕРІАЛІВ. Бо без цієї ТЕОРІЇ неможливо розвивати ПРАКТИКУ.
То те ж самісіньке і з НАУКОВИМ, ДОКАЗОВИМ поясненням суспільства.
Взагалі, перед ПРАКТИЧНИМ вирішенням всякої достатньо складної і масової проблемою потрібне її вичерпне і ДОКАЗОВЕ пояснення ТЕОРЕТИЧНЕ.
vova stasyuk   11:23
0

Те що практика без теорії практично неможлива, то це ясно, так само, як теорія без практики. Але проблема в тому, що часто (особливо у винаходах) практика суперечить теорії. Ну так скажіть, як коментує ваша новизна економічну сторону глобалізації.
0

Якщо дуже коротко, то глобалізація просто необхідна. Але її успішно можна реалізувати лише тоді, коли всі етноси свідомо дійдуть до стидії НАЦІЇ, а потім гармонійно зіллються у кінцеву стадію ЛЮДСТВО.
Для цього якраз і потрібне наукове пояснення суті та мети цього процесу. На основі пояснепння цього процесу засобами діамату, політекономії та інших метатеорій.
vova stasyuk   09:21
0

"Якщо дуже коротко, то глобалізація просто необхідна. Але її успішно можна реалізувати лише тоді, коли всі етноси свідомо дійдуть до стидії НАЦІЇ, а потім гармонійно зіллються у кінцеву стадію ЛЮДСТВО" - цього не станеться! Бо нації третього світу, які на момент європейської колонізації були у первісно-общинному ладі та в результаті переведені до стадії прогресу Білих - не пройшли всіх етапів розвитку, як нації. Наприклад казахи, коли більшовики розбили Білогвардійців та взяли під контроль народи Середньої Азії (казахи, туркмени, таджики, киргизи, узбеки), то в них не було писемності. То їм мову (писемну) створювали совєти. І таких націй по всьому світу багато, де Білі формували писемність мови корінного населення на своєму алфавіті (романо-германському або англо-саксонському). Я веду до того, що практично всі теперішні нації третього світу у своєму так званому, штучному та й з допомогою Білих розвитку, перескочили з первісних часів у еру промисловості і автоматизації. Тобто вони не подолали всі етапи формуння себе, як нації з певною писемною мовою, культурою, правом, укладом суспільства ітд. І нині просто дико дивитися на корінні первісні племена Африки і Океанії, коли в них у руках досягнення сучасності. Наприклад, коли якись масай або абориген, тримає ще в одній руці спис, а в іншій телефон.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі