Блоги → Перегляд
Мітки Homo SapiensлюдинасуспільствоІнтернетгаджетлюдствоМережеве суспільствоглобалізмглобальне суспільствосоціальна мережаблогпорталполітикателебаченняЗМІвідеоігриКіберспортмережеве суспільствоМасонствоМасонидержававладаДемократіяКомунізмНаціонал-СоціалізмРасизмАнархізмсвобода словасвобода думкиінтернеткіберспортДжозеф ЛіклайдерСШАМіністерство оборони СШАDARPAARPANETNSFNetЄвропейський центр ядерних дослідженьТенеттенетТім Бернерс-ЛіHTMLInternetВсесвітня павутинаФідонетПапа РимськийВатиканМіжнародний день інтернетуЄвропаВелика Британіясоціологія інтернетуМануель Кастельстехнологічний прогрескібер-злочинністьвіртуальні спільнотивіртуальний світвіртуальністьFacebookMySpaceTwitterInstagramвіртуальний простірінформаціямережапорнографіяазартні ігрибізнесінтернет-провайдервсесвітня павутинаІнакодумствоінакодумецьінакодумціінакодумстводемократичний режимМедіакратіяТомас МеєрНімеччинамедіакратіяДжованні СарторіСоціологіяМережева війнавійнаДжон АркіллаДевід Ронфельдтмережева війнаінтернет-простірКібервійнакібервійнакомп'ютеркібератакаРічард КларкCyberWarfareнаукаінтелектінтелектуалізмдеградаціязомбаціямасонимасонствоКібер-дисидентДисидентДисидентстводисидентдисидентствокібер-дисидентблогерpolitiko.ua

«Мережевий Homo Sapiens у мережевому суспільстві» або «Інтернет всьому голова»

Понеділок, 23:55, 22.02.21

Рейтинг
160 0
Переглядів
1919

0
0

 

«Мережевий Homo Sapiens у мережевому суспільстві»

або

«Інтернет всьому голова»

Нині сучасна людина користується практично всіма технологічними досягненнями, без яких уже не представляє своє існування. Серед цих досягнень є різноманітні гаджети, а саме смартфони, айфони, електронні книги, які є носіями напевно одного із головних досягнень сучасної людини - інтернету. Який в свою чергу створив «мережеве суспільство», де живі люди за допомогою соціальних мереж, блогів, порталів, мобільних додатків - спілкуються, знайомляться, шукають однодумців не тільки у власному місті чи країні, ай поза ними. Для більшості людей це великий плюс, бо з «мережевими досягненнями» вони можуть заробляти, знаходити других половинок, набути нових друзів, розважатися, і навіть займатися науковою, культурною та політичною діяльністю. Інтернет також за останній час у свідомості людини замінив традиційне телебачення в наданні інформації. Якщо людина має доступ до інтернету і має час заглянути у свій гаджет, то вона оперативно може ознайомитися зі стрічкою новин з різних куточків світу та будь-якої сфери. Тобто вже не треба чекати до певної години, коли буде черговий випуск новин на будь-якому каналі ТБ, як це було колись, років так 30-40 тому (до тих часів, коли інтернет, ще не мав масовий характер). Проте з іншого боку є мінус. Багато хто з нас має вже залежність від гаджетів, з якими прокидається і лягає спати. Більшість після сну, на протязі дня, перед сном часто беруть у руки свій гаджет і перевіряють наприклад там електронну пошту, мобільний додаток, соціальну мережу на наявність нових повідомлень. Моніторять (перегляд) стрічку новин, сторінки у соц мережах своїх друзів, коханих, колег та відомих людей. Тому багато хто з Homo Sapiens через гаджет та інтернет має у своїй свідомості стійкий сформований віртуальний світ, який весь її вільний час від роботи, навчання та домашніх і особистих справ – витісняє реальний світ (живе спілкування, читання паперових книг, прогулянки ітд.).

Нині у багатьох людей не тільки є ігрова залежність (відеоігри), яка була традиційна для підлітків нульових років і початку першої половини десятих, ай залежність від соц мереж. Часто через залежність від соц мереж, або їхнього згубного впливу (у тому числі групи-смерті) молоді люди (підлітки) вчиняють самогубства. Інший мінус це – тотальний контроль держави і масонів над суспільством через соціальні мережі. Раніше (до появи інтернету) масонська влада завжди намагалася швидко знаходити всіх інакодумців і радикально налаштованих. Використовували цілу мережу шпигунів, які мали шукати радикальних інакодумців і їхні організації в суспільстві. З так званою «демократизацією», яку більшість індивідів прийняли на «ура», через конституційно гарантоване право на свободу слову, думки і віросповідання, у свою чергу це сприяло виникненню легалізованих різноманітних політичних організацій. Проте і це особливо не допомагало, але поява інтернету, а після нього соціальних мереж, де людина почувається більш сміливіше і розкутіше, виявлення інакодумства стало в рази легше. Навіть підписавши власний акаунт якимсь ботом, все одно через IP-адресу вас можуть знайти, якщо звісно ви в інтернеті займаєтеся революційною діяльністю. Тому «мережеве суспільство» це з одного боку корисне благо, а з іншого боку – пастка.

Під поняттям – Інтернет, ми розуміємо всесвітню систему сполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя (як ще називають інтернет) становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітнього павутиння (World Wide Web — WWW) та електронна пошта. Станом на 2019 рік більшість населення Землі мали доступ до мережі Інтернет.

Інтернет не має централізованого управління, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та Системи доменних імен. Керує цим Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом у США. Технічне обґрунтування і стандартизацію основних протоколів (IPv4 та IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF) — некомерційна організація, відкрита міжнародна спільнота проектувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг. Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливу роль у створенні інформаційного простору глобального суспільства (суспільство, яке охоплює усю земну кулю і громадянами якого є всі жителі планети Земля), слугує фізичною основою доступу до вебсайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних.

Історія появи Інтернету

Взагалі Інтернет зародився у другій половині 20 століття. Так в 1962 році Джозеф Ліклайдер (1915–1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) висловив ідею створення Всесвітньої комп'ютерної мережі. 1969 року Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта і Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). У рамках проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайтів оперативної пам'яті. До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною. На початку 1970-х років об'єднувала близько 200 вузлів. В 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великої Британії і Норвегії — мережа стала міжнародною. У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж з'явилися перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982–1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет». Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини. В 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з'явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів. Звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

А в 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат). У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI. 1990 року мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. А 1992-го року компанія Sprint Corporation вперше почала надавати послугу під'єднання до Internet за допомогою модема і телефонної лінії (англ. dial-up access). 1991 року http-сервери стали доступні в Інтернеті, а 1993 року з'явився знаменитий веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою. 1995 року NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі. Маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду. В тому самому році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP. Було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією. В 1998 році Папа Римський Іван Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня, в Україні з 2001 року «День Інтернету» відмічається щорічно 14 грудня.

У наш час Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною частиною життя у розвинутих країнах, та країнах, що розвиваються. Станом на 2000 рік нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік. В 2004 році Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів в 1993 році, становило 26 тис., на той час перевищило 5 млн. 5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів. На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зростає кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі. Станом на листопад 2019 року в світі до інтернету під'єднані 4,1 млрд людей. 48 % жінок користуються інтернетом, серед чоловіків відсоток вищий — 58 %. Рівень підключення зріс на 5,3 % у порівнянні із 2018 роком. У 2019 році рівень користування інтернетом зріс до 53,6 %. Найвищий рівень підключення в Європі (82,5 %), а найнижчий — в Африці (28,2 %). Найбільший розрив між чоловіками і жінками в Африці, в арабських країнах і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 3,6 млрд чоловік все ще без інтернету.

Мережеве суспільство та Соціологія Інтернету

В результаті через появу Інтернету та його широких можливостей, з’явилося поняття – мережеве суспільство. Мережеве суспільство – це суспільство, яке ґрунтується на горизонтальних соціальних зв'язках і головну роль в якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі. Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок інтернету. Автором терміну є іспанський соціолог Мануель Кастельс (ісп. Manuel Castells), який спеціалізується в галузі теорії інформаційного суспільства. Відповідно до даних сегментації соціальної технографічної класифікації Форестера, ієрархія користувачів інтернету включає: Неактивних осіб, Спостерігачів (людей, які переглядають та читають контент в інтернеті), Фоловерів (людей, які приєднуються до соцмереж і відвідують їх), Колекціонерів (людей, які додають теги на веб-сторінки й використовують RSS-канали), Критиків (людей, які публікують в інтернеті оцінки й коментарі), Творців (людей, які створюють і публікують он-лайн контент). Колекціонери, критики та творці найкраще характеризують «громадян інтернету» (нетизяни, англ. netizen) — людей, які роблять активний внесок в інтернет, а не лише споживають його.

Також ті ж соціологи створили – соціологію інтернету. Соціологія Інтернету охоплює застосування соціологічних теорій та методів в Інтернеті, як джерела інформації та комунікації. Соціологи занепокоєні соціальними наслідками технологічного прогресу, новими соціальними мережами, віртуальними спільнотами і способами взаємодії та впливу один на одного, які появились, а також питаннями, що пов'язані з кібер-злочинністю. Інтернет створив нові форми соціальної взаємодії та впливу, серед яких веб-сайти, соціальні мережі, наприклад, Facebook, MySpace, Twitter, Instagram та сайти, такі як meetup.com і Couchsurfing, що полегшують спілкування людей. Хоча раніше вважалось, що віртуальні спільноти, охоплюватимуть лише віртуальні соціальні зв'язки, дослідники зазначають, що навіть ті зв'язки, які виникли на віртуальному просторі часто підтримуються і поза ним (офлайн).

Існують постійні дискусії щодо впливу Інтернету на сильні і слабкі соціальні зв'язки, створення соціального капіталу, місце Інтернету в тенденції соціальної ізоляції, а також, формування різноманітного соціального середовища. Часто говорять, що Інтернет є новим кордоном, і є низка доказів того, що соціальна взаємодія, співпраця і конфлікти серед користувачів мережі нагадують анархічний і насильницький американський кордон початку 19-го століття (просування на Дикий Захід). Так у березні 2014 року, вчені з Університету Бенедиктин у Месі штат Аризона вивчали вплив онлайн-спілкування на зустрічі в реальному житті. Вони досліджували реакції організму 26 студенток з електродами для вимірювання тривожності. Перед зустріччю з людьми в реальному житті, студентам було показано фотографії. Дослідники виявили, що після перегляду фото при зустрічі з людиною в реальності, збільшувалось збудження, яке пов'язане з підсиленням тривожності організму. Ці дані підтверджують результати попередніх досліджень, що виявили схильність соціально заклопотаних людей до онлайн спілкування. Дослідження також показали, що збудження може бути пов'язаним з позитивними емоціями і може призвести до позитивних відчуттів.

Також соціологи Інтернету багато написали і позитивних відгуків, а саме про економічні переваги інтернет-торгівлі, є також свідчення того, що деякі аспекти в Інтернеті, наприклад, карти і сервіси, що надають інформацію про розташування послуг можуть посилювати економічну нерівність і провокувати розкол в цифрових технологіях. Поширення недорогого доступу до Інтернету в країнах, що розвиваються, відкрило нові можливості для однорангової мережі благодійних організацій, що дозволяють окремим особам робити внески у невеликих кількостях в благодійні проекти для інших осіб. Інтернет став основним джерелом дозвілля ще до появи Всесвітньої павутини, і був представлений розважальними соціальними експериментами, , як MUDs та MOOs, які містились на університетських серверах. Сьогодні багато інтернет-форумів мають окремі розділи, присвячені іграм і смішним відео. Також популярними є короткі мультфільми у вигляді Flash-фільмів. Багато людей використовують блоги як засіб спілкування та обміну ідеями. Порнографія та азартні ігри повною мірою скористалися всесвітньою павутиною, і часто є значним джерелом доходів для інших сайтів. Хоча уряди країн робили спроби запровадити цензуру на інтернет-порно, інтернет-провайдери стверджують, що ці плани неможливі.

Багато людей використовують Інтернет, щоб скачати музику, фільми чи книги і мати можливість розслабитись. Інші використовують Всесвітню павутину, щоб мати доступ до новин, погоди та спортивних подій, планувати та бронювати відпочинок і дізнаватись більше інформації про свої інтереси та захоплення. Люди також обмінюються повідомленнями та електронними листами, щоб познайомитись з новими людьми і залишатися на зв'язку з друзями по всьому світу.

Інтернет став актуальним засобом здійснення політичної діяльності. І піонерами у цьому стали американці. Так американська президентська кампанія Говарда Діна в 2004 році прославилася своєю здатністю генерувати пожертвування через Інтернет, а в 2008 році кампанія Барака Обами досягла ще вищого рівня організації. Уряди країн також впливають на Інтернет. Деякі країни, такі, як Куба, Іран, Північна Корея, М'янма, Народна Республіка Китаю і Саудівська Аравія застосовують спеціальне програмне забезпечення фільтрації і цензури, щоб обмежити доступ до інформації в Інтернеті. В інших країнах, включаючи США, були прийняті закони, що роблять зберігання чи поширення певних матеріалів, таких як дитяча порнографія незаконною, але при цьому не використовують програмне забезпечення для фільтрації контенту.

Саме політична діяльність завдяки Інтернету набула нових можливостей. Нині в інтернеті ми можемо переглядати безліч політичних новин і бути краще ознайомленими з політичним життям. Проте з іншого боку політики та масони нами маніпулюють, а точніше нашою свідомістю. Панівна демократія навіює власні приписи та зомбує суспільство, лише демократичними цінностями. З широким доступом простолюдин до інтернету стало легше їм промивати мізки. Через інтернет, політикам перед черговими виборами, легше рекламувати власну політичну програму. По-друге простолюдин може брати участь у політичному житті. Наприклад зареєструвавшись на сайті або на сторінці соціальної мережі певної політ сили або політика, і там виражати свою підтримку. Проте це пасивні особи, вони лише підтримують легально встановлену політ силу, яку вже перевірив демократичний режим, тобто чи не порушує вона ідеї демократії. Але є активні особи, які виступають проти чинного режиму або вони «проти всіх», тобто нікого конкретно не підтримують і всіх «чморять» на політ форумах. Саме такі інакодумчі простолюдини цікавлять масонів і демократичний або інший панівний режим (наприклад «комуністичний» в Китаї) в суспільстві.

Саме політичні сайти, форуми, класичні соціальні мережі, блоги та політичні соціальні мережі (як politiko.ua) стають «плацдармом для інакодумства». З одного боку так легше показувати свою позицію, шукати однодумців та відшліфовувати свої політичні погляди. Через це в інтернеті є багато політичних сайтів радикально налаштованих, які мають за ціль повалення чинного режиму (наприклад соціалістичні, комуністичні, анархічні, націонал-соціалістичні, фашистські, расистські, мусульмансько-терористичні угрупування ітд). Тому час від часу в стрічках новин, можна побачити заголовки, де вказуються про викриття представників різноманітних терористичних інтернет-спільнот, які готувалися до терористичного акту, або до насильницьких дій щодо когось, чи просто це планували. А цими викриттями традиційно займається кіберполіція. От це і є друга сторона інтернету, що це не тільки заробіток, знайомства, розваги для простолюдин, а штучна пастка від масонів для інакодумців, і всіх радикально налаштованих проти панівного режиму.

Медіакратія

Вплив інтернету і його ЗМІ на свідомість людини називають – медіакратією. Медіакратія (від англ. mass media — ЗМІ і грец. kratos — влада) — вплив, влада засобів масової інформації. Термін означає явище, коли політичні рішення та дискусії, а також політична комунікація в сучасних демократіях відбуваються не в первинній політичній площині, а в інтересах засобів масової інформації. Незважаючи на подібність між поняттями четверта влада і медіакратія, між ними існують змістовні відмінності. Термін медіакратія залишається досі спірним, оскільки трактується різними авторами по-різному. Німецький політолог Томас Меєр (Thomas Meyer) присвятив багато робіт тлумаченню цього терміна. За Меєром, медіакратія в порівнянні з медіадемократією (четвертою владою) означає значно більше, ніж дидактичне скасування частини слова демос (народ), а разом з тим позбавлення можливості для самовизначення (суверенітету) громадянина. Громадянин стає пасивним глядачем політичних дебатів у засобах масової інформації без можливості активного втручання, наприклад, спостерігаючи ток-шоу. Це вирішують замість глядача засоби масової інформації шляхом артикуляції і власного відбору. Разом з втратою значення партій втрачається також і значення громадян. Таким чином, власне демократія співучасті перетворюється на уявну демократію споглядання. Аналогічну критику засобів масової інформації можна знайти в праці «Homo videns. La sociedad teledirigida» - Джованні Сарторі, представника демократичної теорії. Він критикує те, як базисні демократичні ідеї (участь, пряма демократія) представлені в сучасних засобах масової інформації. На його думку, в засобах масової інформації не реалізується принцип конкуренції, оскільки вони репрезентують приватні думки спонсорів і рекламодавців, а не глядачів.

Мережева війна

А в свою чергу медіакратія породила – мережеву війну. Мережева війна (англ. Netwar) — форма ведення конфліктів, коли її учасники застосовують мережеві форми організації, доктрини, стратегії та технології, пристосовані до сучасної інформаційної доби. Звичайними учасниками таких мереж можуть бути терористи, кримінальні угруповання, громадські організації та соціальні рухи, які використовують децентралізацію та є гнучкими мережевеми соціальними структурами. Це поняття у військовому сенсі вживається як, «мережева війна» — нова концепція ведення війн (Emerging theory of war), розроблена Управлінням Реформування ЗС США (Office of the Force Transformation) під керівництвом віце-адмірала А.Цебровскі (Cebrowski). Приклади мережевих війн: дії альтерглобалістів, радикальні борці за екологію, азійських тріад, руху «Хезболла», мексиканські запатисти чи сербська організація «Отпор».

Термін був запропонований американськими професорами Джоном Аркіллою (John Arquilla) та Девідом Ронфельдтом (David Ronfeldt), які є спіробітниками корпорації RAND. Вони хотіли зосередитися конкретно на поширенні мережі на основі організаційних структур по всьому спектру соціальних конфліктів малої інтенсивності. Арквілла та Ренфельдт стверджують, що інформаційна революція — всі нові технології, способи мислення й дії — зробили неймовірно потужним інтернет-простір і перетворили звичайне життя на дуже складне із погляду традиційних ієрархій. Одне з їхніх перших тверджень було пов'язане з визначенням військових стратегій у зв'язку з інформаційною революцією — те, що визначають терміном «кібервійни» (Кібервійна (англ. Cyber-warfare) — комп'ютерне протистояння держав, організацій, спецслужб у просторі Інтернету). Новий термін «Мережева війна» на їхню думку дає краще зрозуміти новий формат конфліктів та протистоянь, до якого підійшло людство. Небезпека мережевих війн у тому, що сьогодні людина може спрямовувати сили одразу в кількох напрямках із метою винищення або захоплення території. Комп'ютерні технології дають можливість керувати зброєю на відстані в кілька тисяч кілометрів, спрямовувати удар так, як потрібно, корегувати свої дії, та досягати результату лише за кілька секунд. Арквілла і Ронфельдт вважають, що мережеві війни перетворюються на нову «Столітню війну», чи не найтяжку у світі за всю історію, бо нападника вперше не видно. Питання мережевих воєн в Україні досліджували в НУ «Києво-Могилянська академія», зокрема Дмитро Дроздовський. Сучасний політолог Вадим Гречанінов ствреджує, що сьогодні Росія веде проти України мережеву війну.

Кібервійна

А от Кібервійна спрямована передусім на дестабілізацію комп'ютерних систем і доступу до інтернету державних установ, фінансових та ділових центрів і створення безладу та хаосу в житті країн, які покладаються на інтернет у повсякденному житті. Міждержавні стосунки і політичне протистояння часто знаходить продовження в інтернеті у вигляді кібервійни: вандалізмі, пропаганді, шпигунстві, та безпосередніх атаках на комп'ютерні системи та сервери. Український професор міжнародного права О. О. Мережко визначає кібервійну так: «кібервійна» — використання Інтернету й пов'язаних з ним технологічних і інформаційних засобів однією державою з метою заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці та суверенітету іншої держави. Як визначив експерт з безпеки уряду США Річард А. Кларк, в своїй книзі «Кібервійна» (англ. CyberWarfare) (вийшла в травні 2010): «кібервійна — дії однієї національної держави з проникнення в комп'ютери або мережі іншої національної держави для досягнення цілей нанесення збитку або руйнування». Американський журнал Економіст (англ. The Economist) описує кібервійну як «п'яту область війни, після землі, моря, повітря і космосу».

P.S.

З появою Інтернету Homo Sapiens перейшов на новий етап розвитку, де він є у руках з гаджетом. Нині сучасна людина (зазвичай Північна Америка, Європа, пн-сх Азія) уже не представляє свого існування без такого пристрою як гаджет, який має доступ до величного Інтернету. Інтернет в наш час став новим видом залежності людини після алкоголізму та наркозалежності. Багато людей прокидається і лягає спати у руках з гаджетом перевіряючи повідомлення у мобільних додатках (як Viber), на електронній пошті, і на своїх сторінках у соціальних мережах. Homo Sapiens моніторить стрічку новин, розважає себе переглядаючи різноманітні відео, фільми, кліпи, слухаючи музику, роблячи ставки, замовлення, бронювання, здійснює купівлі-продажі, переведення коштів ітд. Звісно це забирає практично весь вільний час від роботи, навчання, домашніх і особистих справ. Але на це був розрахований задум масонів, щоб люди у вільний час менше займалися своїм саморозвитком та відволікалися від різноманітних кризових явищ у суспільстві (від економічних та політичних криз, війн, епідемій ітд).

Звичайно є Homo Sapiens, які з Інтернету мають користь, які через нього реалізовують власний бізнес, політичну чи наукову діяльність, а не лише зависають над відеоіграми (нині це зветься кіберспорт), над ставками на букмекерських конторах, над сторінками у соціальних мережах чи пропадають на порносайтах. Також займаючись саморозвитком – пошуком цікавої наукової і художньої літератури. В даному випадку Інтернет дає широкі можливості для ознайомлення з науковою базою, і головне її швидким пошуком. Проте таких виду як «Homo Sapiens-самоінтелектуал» в порівнянні з видом «Homo Sapiens-жертва всесвітньої павутини» – мало. Тому Інтернет стосовно таких своїх «жертв», які заплуталися в засиллі соціальних мереж, відеоігор та порнухи, таки здійснює свою головну мету – деградацію і зомбацію, які позбавляють Homo Sapiens власну думку і дарують як бонус - наївність та маразм. Стосовно політичної діяльності, то тут в принципі є один плюс, який дає величний Інтернет – пошук однодумців та створення власних політ об’єднань, обмін думками, твердженнями та теоріями, відшліфовування власних політ поглядів. Але з іншого боку, якщо ти інакодумець, і ти є опозицією стосовно панівного режиму у суспільстві, то ти можеш попасти на «приціл» чинної влади, якщо особливо дійшов до стадії радикалізму.

Через це в Інтернеті стосовно всіх інакодумців, щодо панівного режиму у суспільстві, з’явилося поняття – кібер-дисидент, а стосовно «прицілу» з боку влади щодо них, то є розуміння поняття – політичні репресії щодо кібер-дисидентів. Під терміном «кібер-дисидент» розуміють нині – професійного журналіста або звичайного громадянина (зазвичай блогера), який пише новини, певну інформацію чи коментарі, які мають характер критики в адресу правлячого режиму. Проте як кумедно не було, але кібер-дисиденти є і в суспільстві, де панує демократичний режим, який типу «гарантує і захищає» право кожного індивіда на свободу слова та думки. Демократія не поважає права на свободу слова комуністів, націонал-соціалістів, расистів, анархістів, тобто всіх хто не відповідає демократичному ідеалу Homo Sapiens, навіть якщо немає прямих закликів і планів до повалення режиму, насильницьких дій чи тероризму. Так! З інтернетом легше знайти однодумців і організувати інакодумчу організацію, але з іншого боку ти можеш зазнати переслідувань з боку панівного режиму, якщо він розцінить твою політичну діяльність, як революційну. Тому це ще одна головна мета Інтернету – виявлення активного і революційного інакодумства у суспільстві. Знаючи, що politiko.ua – це політична соціальна мережа, де присутні Homo Sapiens різних ідеологічних переконань, то хотів наостанок побажати вам – кібер-дисидентам – не заплутатися у всесвітній павутині під назвою – Інтернет, і не стати жертвою його творців – масонів та їх маріонеткових режимів!

Коментарі

вово, для чого ти власну світоглядну безграмотність нахабно поширюєш ще й на довірливих інших?
vova stasyuk   17:58
0

"Скільки людей - стільки думок" - напевно ви чули про таку фразу? І так само про цю - "у кожного своя голова на плечах"? Я веду до того, що кожен сам має свою свідомість і розум, і сам вирішує, що йому дивитися, читати і кого слухати. Людина читає те, що хоче, і сама вирішує - вірити в це, чи ні. Це ви всіх переконуєте у правоті своєї "укрновизни", і що вона "єдиноправильна". Якщо ви зазначаєте, що я "світоглядно безграмотний" організм, який свою єресь "поширює на довірливих інших", то скажіть хто ж довірився моїм словам. Я не маю за ціль когось там змусити вірити у все те, що я написав, на відмінну від вас. А якщо ви такий "світоглядно грамотний", то скажіть хто ж вас тут словесно підтримав, точніше вашу "новизну"?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі