Блоги → Перегляд
Мітки ФемінізмМаскулізмдемократіясексизмправолюдствопатріархатматріархатАнтифемінізмантифеміністиХристиянствоБібліяСтарий ЗаповітНовий ЗаповітєвреїАбігейл Сміт АдамсДжон АдамсЄвропаСШААмерикаОлімпія де ГужФранціяДекларація прав людинилюдинаШарль Фур'єБританіяСполучені Штатифеміністкифеміністкасекс"Сексуальна революція"порнолесбійствоабортпроституціяодностатеві шлюбитрансгендериПерша Світова війнаДруга Світова війнаРасизмНацизмКомунізмСРСРСССРЛенінЛенинВолодимир ЛенінКоллонтайАлександра Коллонтайгендерна політика"політика покірного фалоса"Сократшлюбсім'якар'єризмЯпоніяЯпонська імперіяНоріфумі СудзукіТосіо Такасакіпорноіндустріяескортескортницяендзе-косайКессі ДжейРух за права чоловіківЕрнест Белфорт БаксВелика Британіяфільм "Червона пігулка""Чоловічий визвольний рух"Воррен Фарреллєврейська демократія

«Фемінізм VS Маскулізм» або «Чому маскулізм несправедливо дискримінує демократія та фемінізм»

Неділя, 22:22, 06.12.20

Рейтинг
160 0
Переглядів
2024

0
0

«Фемінізм VS Маскулізм»

або

«Чому маскулізм несправедливо дискримінує демократія та фемінізм»

Всю історію людства жінка завжди була підвладна чоловікові. Її головним сенсом життя, було народження та виховання дітей. Також вона мала коритися волі чоловіка-сексиста і в усьому йому догоджати, а саме прибирати, готувати, доглядати за дітьми і регулярно займатися коханням з ним за першого його побажання. Напевно такими словами почала б статтю типова феміністка. Проте я не фемініст і тому я почну іншими словами. Думаю, що ви мої любі читачі, уже судячи зі заголовку і назви згаданої ідеології, таки зрозуміли про що буде йти мова у цій статті. Тому враховуючи теперішню політичну ситуацію в Північній Америці та Європі, я можу впевнено констатувати, що нині абсолютне панування демократії. Демократія це та ідеологія, яка борячись за рівні права всіх людей в незалежності від кольору шкіри, нації, віросповідання, статі, породила такий напрям рівноправ’я, як фемінізм. Фемінізм це ідеологія, яка взяла назву від латинського слова «femina», що у свою чергу означає – жінка. Дана течія бореться за рівні права з чоловіками, виступає проти патріархату та сексистського домінування чоловіка. Фемінізм, як політична ідея, має вже останні 200 років місце на політичній арені. А нині домінуюче становище. Хоча в теперішні часи, феміністки доволі часто згадують про так зване власне «вічне рабство» перед чоловіками, але цю гіпотезу також можна розбити «як тарілку об підлогу», а точніше поставити під сумнів. Бо ті люди, які знають історію людства, а не керуються лише емоційно-вольовими якостями, памятають, що у первісні часи, серед наших предків первинно панував - матріархат, а не патріархат! Тодішні люди розуміли, що якщо жінка дає життя (народжує), то відповідно вона є як божество. Тому часто вищим силам, тоді давали жіночу форму. Саме так з’явилося розуміння статусу «Багіні», тобто Богині, яку ототожнювали з символами родючості (врожай, народження дітей) та краси. Я нічого не маю проти наших предків-чоловіків, звичайно жінка красивіша за чоловіка і вона може надихати, що ти часто готовий її носити на руках, цілувати і звичайно балувати подарунками. Тому розуміється, чому всяким різним божествам надавалася жіноча форма. Згодом коли у чоловіків з’явилося розуміння того, що давати ресурси для існування жінки (яка змушена була родити, а не думати про засоби для існування)та їхніх спільних дітей, це також рівноцінна та довготривала праця, тому плавно почала зароджуватися думка про патріархат. Жінка через свої фізіологічні особливості і дітородну функцію, весь час намагалася прив’язати чоловіка, тобто батька її дітей до себе. Тому користуючись становищем жінки, яке їй надала матінка-природа, патріархат забрав собі першість. Саме акцентуючи на фізіології жінки та чоловіка, антифеміністи доводять правило, що «проти природи не підеш»! Проте патріархат не зразу настав, спочатку у язичництві це була змішана форма у родині, де важливу роль грала як жінка, так і чоловік. Проте з появою Християнства та Біблії, а саме Старого Заповіту, автори цього творіння – євреї, ствердно сказали, що Бог створив Єву, тобто жінку, саме з ребра Адама (чоловіка). Тому жінка повинна бути слухняною перед своїм Богом даним – чоловіком. Саме на основі трактування Старого Заповіту, сформувався остаточно патріархат, який поширився згодом з Греції (Новий Заповіт був написаний на грецькій мові, і зазнав впливу місцевого язичництва з яким під час місіонерства, типу стикнулися учні Христа) на всю європейську цивілізацію (1 ст.н.е.). Але в подальшій історії, часто жінки ставали королевами, царицями, імператрицями, тому сказати, що все Середньовіччя і впритул до кінця 18 століття панував абсолютний патріархат - доволі складно!

Вперше на політичній арені фемінізм засвітився, ще під час Війни за незалежність у США (1775-1783). Першою феміністкою в світі та в Штатах вважають Абігейл Сміт Адамс (1744-1818), яка була дружиною і відповідно першою леді президента США – Джона Адамса (1797-1801 – роки президенства). Вона увійшла в історію фемінізму, завдяки цій фразі: «Ми не будемо підчинятися законам, у прийнятті яких ми не брали участі, і владі, яка не представляє наших інтересів» (1776 рік). Згодом полум’я ідеї рівноправності жінок з чоловіками перекинулося зі США у Францію, де під час Великої французької революції 1789 року, почав виходити перший журнал, який був присвячений боротьбі жінок за їхні права. Також тоді почали створювати жіночі революційні клуби, членкині (назва згідно рекомендацій фемінізму) яких брали участь в політичній боротьбі. Проте французька Конституція 1791 року не передбачила виборче право жінок. Однак Олімпія Де Гуж підготувала «Декларацію прав жінки та громадянки», згідно прикладу «Декларації прав людини та громадянина» 1789 року. Дана декларація вимагала визнати соціальну і політичну рівність жінок з чоловіками. І якраз саме тоді була створена перша жіноча політична організація -«Спілка жінок – революційних республіканок». Але дану організацію заборонили і авторку декларації Олімпію де Гуж, все ж таки відправили на гільйотину (один із видів страти, шляхом відсічення голови лезом від 40 до 100 кг, яке закріплювалося конструкцією над головою жертви). Сама де Гуж казала: «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна увійти у парламент». У 1795 році жінкам у Франції заборонили зявлятися у громадських місцях і на політичних зібраннях. А в 1804 році був прийнятий Кодекс Наполеона Бонапарта, згідно якого, жінка не могла без згоди чоловіка виступати у суді та розпоряджатися своєю власністю, або лише володіти нею згідно заповіту.

Взагалі у момент зародження фемінізму, а саме у кінці 18 століття, поняття «феміністка» або «фемінізм», ще не було. Створення слова «féminisme» приписують французу Шарлю Фур'є (1772-1837), яке вперше було згадане ним у 1837 році (саме в той рік він скопитився!). Ще у 1808 році Фур'є заявляв, що розширення прав жінок є умовою соціального прогресу. Згодом слова «féminisme» та «féminist» вперше з'явилися у Нідерландах в 1872 році, у Великій Британії в 1890-х роках, і в Сполучених Штатах у 1910 році. Проте тодішні послідовниці фемінізму у різних країнах, мали різні причини та цілі своєї діяльності. Тому більшість західних дослідниць феміністичної історії стверджують нині, що всі рухи, які боролися за визнання прав жінок, слід вважати феміністичними, навіть якщо вони самі, ще тоді не вживали (чи не вживають навіть нині) цей термін щодо себе.

Сама історія фемінізму налічує чотири хвилі:

Перша – рух суфражисток (борчинь за виборчі права та проти дискримінації жінок у чоловічому суспільстві), які виступали за право майнової власності для одружених жінок і право голосу в кінці 19 та на початку 20 століття у Великій Британії та США.

Друга -  припала на 60-ті роки 20 століття і пов’язана з жіночим визвольним рухом, який виступав за повну юридичну і соціальну рівність жінок з чоловіками.

Третя – стала продовженням «другої хвилі» і реакцією на ряд невдач, які зазнали феміністки у своїй боротьбі за рівність. Дана «хвиля» припала на 90-ті роки 20 століття. Характеризується «сексуальними війнами» між самими феміністками, тобто внутрішній розкол. Причиною даного «розколу» стало питання порнографії. Одні феміністки вважали, що порно – це символ пригнічення жінки та пропаганда сексуального насилля над нею, а інші вважали, що – це символ сексуальної свободи жінки, яке також отримало «розове» забарвлення, тобто пропаганди і захисту лесбійства (любовні та сексуальні стосунки жінки з жінкою). Також з їхнього боку була пропаганда звільнення жінки від шлюбу, право на розлучення, право аборту, право на одностатеві шлюби, легалізація та декриміналізація проституції. Як результат з’явилося два табори: «антипорнографічний фемінізм» та «сексуально-позитивний фемінізм».

Четверта – припала на початок 2010-х років. Характерна захистом транс-жінок (трансгендерів) та кольорових жінок. Через позицію тих же кольорових феміністок, зявилася «теорія пересічення» або «інтерсекціональність». Згідно даної теорії, кольорові жінки (здебільшого чорні жінки) вважають, що досвід чорних жінок не може бути зрозумілим білим жінкам, через розуміння різних видів досвіду пригнічення. Теорія виходить з того, що є різноманітні біологічні, соціальні, культурні, історичні, еволюційні категорії (особливо еволюційні, бо у чорних розвиток зупинився в добу Неоліту і вони залишилися у розумінні інтелектуального прогресу в первісно-общинному ладі, що й вплинуло на ці категорії), такі як гендерна ідентичність, раса, клас, стан здоров’я, сексуальна орієнтація, каста, які взаємодіють одне з одним на багатьох рівнях.

Звичайно ці чотири «хвилі», яскраво демонструють розвиток фемінізму за останні півтора століття. Проте слід згадати про переломні моменти, які пришвидшили розвиток даної ідеології. Як би дивно це б не звучало, але саме Перша Світова війна послугувала розширенню сфери зайнятості жінки у суспільстві в Європі. Коли у 1914 році чоловіків масово призивали на фронт провідні імперії континенту, вони відповідно залишали свої робочі місця, які здебільшого були у сфері промисловості. Тому політики вирішили на вільні робочі місця поставити жінок. За чотири роки війни (1914-1918) більшою половиною робочої маси як в легкій так і у великій промисловості, складали жінки. Саме масова трудова зайнятість жінок, призвела до поступової зміни ставлення політиків до них. Хоча їм без різниці хто був за станком, хоч лось, хоч карась, аби тільки робив на режим! Це у свою чергу призвело до розширення трудових прав жінок. Тоді їм був наданий більш широкий вибір переліку професій. А перемога демократії у Другій Світовій війні над Нацизмом, призвела до чергового розширення прав жінок, яке було закріплено у славнозвісній Декларації прав людини 1948 року. В Європі та США феміністичні рухи досягали ряду перемог, як в політичних, так і соціальних правах. Тому досягнувши юридичної рівності з чоловіками, уже під час «третьої хвилі» розглядалося питання сексуальної свободи жінки та її звільнення від шлюбу. Піднімалося питання дозволу абортів, одностатевих стосунків та легалізації проституції. Тобто на кінець 20 століття припала «сексуальна революція», яка до речі уже була у СРСР в 20-ті роки того ж століття (хто хоче з цією темою ознайомитися, то це посилання на мою статтю «Секс і політика» https://politiko.ua/blogpost155381). Але яка повністю провалилися! Її запустив Ленін з феміністкою Коллонтай, які виступили за абсолютне знищення інституту шлюбу, надаючи «вільні стосунки» жінці, тобто можливість не бути прив’язаною до подружнього життя. Жінки проголошувалися вільними від законних чоловіків, і могли жити, як їм заманеться. Пропагувалося безладне статеве життя жінки з багатьма партнерами, а діти народженні у таких «стосунках» попадали у народні яслі, які утримувалися за щомісячні податки з чоловіків на утримання «народних дітей». Як результат, відбулося масове венеричне захворювання населення, велика кількість абортів призводила до масового безпліддя у жінок, з’явилася величезна кількість дітей-сиріт, яких держава не могла повністю утримувати, масово поширювалися згвалтування жінок під виглядом «вільного кохання» та громадянського обов’язку. Тому Сталіну довелося покінчити з цією «революцією» феміністок, яка вийшла за межі розумного. А переможцями з цієї ситуації вийшли чоловіки, які масово задовольняли свій тваринний інстинкт, завдячуючи «націоналізації жінок». До ідентичних висновків дійшли, уже західні експерти «сексуальної революції» кінця 20 століття. Пропаганда «вільних стосунків» для жінки, призвела до масових венеричних захворювань у суспільстві, особливо у вигляді СНІДу. Хоча типу вже була «ера контрацептивів». А жінка у свою чергу стала більш легкодоступною, аніж чоловік.

Тепер після чотирьох хвиль фемінізму, нині жінка юридично рівна з чоловіком, майже у всіх сферах життя вона присутня, також має значну правову захищеність від сексуальних домагань та згвалтування. Жінкам навіюється кар’єризм, як головна їхня ціль життя, а не діти чи одруження. Поширюється рух «без дітей» та відмови від шлюбу, замінюючи його частими та тимчасовими союзами з чоловіками або жінками. Навіюються думки про те, що жінка може сама себе забезпечувати. Заохочуються на державну рівні - одностатеві шлюби та усиновлення дітей, незважаючи на їхню орієнтацію. У багатьох країнах, а саме у виборчому праві, кожна партія має мати певний відсоток жінок у своєму складі. В тих сферах життя (промисловість, державний апарат, підприємництво та інші), де традиційно були тільки чоловіки, тепер обов’язково має бути також жінка. Активно змінюється термінологія, уводяться жіночі форми закінчення назв професій (наприклад арбітр – арбітриня, адвокат – адвокатеса, поліціянт – поліціянтка). Феміністки зазіхають на ідеологічний перегляд змісту релігії, зазвичай Християнства, де Біблія чітко прописує патріархат і покірність жінки (ребра чоловіка) своєму чоловіку. І головне, що це поширюється і відбувається зазвичай у США, Канаді, Європі, Австралії, Новій Зеландії, тобто там, де проживає переважно Біле населення. Нині взагалі чоловіку небезпечно, навіть словесно відстоювати свою честь і традиційні (патріархальні) погляди. За будь-яку дискримінацію статусу жінки у будь-якій сфері життя, передбачається суспільне засудження або покарання.

Дану гендерну політику, яку сформувала демократія, я можу назвати «політикою покірного фалоса» (назва від автора, тобто від мене!). Чому я дав таку назву? Бо зазвичай історично та природньо чоловіки домінували над жінками. Через свої біологічні особливості, жінка розглядалася лише для продовження роду і задоволення чоловічих фізіологічних потреб (сексу). Також вплинула на свідомість людей, так звана тваринна паралель із дикої природи, де самці шукають і боряться за самку, яку запліднять. Звичайно багато хто нині сказав би, що ми не дикі створіння (хоча судячи з людської еволюції, ми люди ще більш небезпечні за тварин) і нині не в первісних часах (якщо не згадувати Африку та Океанію, де і досі первісний лад існує), тому не можемо керуватися законами дикої природи. Тобто ми «Homo Sapiens»! І повинні керуватися інтелектом, а не тваринним інстинктом. Проте природу людини і її двох статей, ніхто не відміняв. І як не крути, все одно чоловік запліднює жінку. І саме він на відмінну від жінки не вагітніє та нащадків не родить. Тому чоловік через своє біологічне становище, все одно буде мати перевагу над жінкою, бо він не має так званих побічних ефектів від статевого акту, як вагітність. Тому розумієш, чому античний грецький філософ Сократ, назвав одним із трьох головних факторів щастя – бути чоловіком («перше щастя – бути людиною, а не твариною, друге щастя – бути чоловіком, а не жінкою, третє щастя – бути греком, а не варваром»). Але теперішній демократичний режим, чхав на це все. Тепер чоловік не може демонструвати свою біологічну та фізіологічну перевагу над жінкою, і не може її домагатися та як кажуть – «брати силою». Чоловік повинний тримати свій член «на замку», і випускати його на волю (мається на увазі статевий акт з жінкою) лише тільки зі згоди жінки. В розумінні культури поведінки, воно так і має бути, ніякий чоловік не має права брати силою будь-яку жінку (бо це може бути чиясь сестра, дочка, дівчина, наречена, жінка).

Проте є місце і абсурду у цій ситуації. Нині часто феміністки звертають увагу на згвалтування жінки у шлюбі її чоловіком. Тобто жінки часто зазнають статевого насилля від своїх же законних чоловіків. З одного боку, по факту та й з юридичної точки, це є все ж таки згвалтування, проте є факт виконання шлюбного обовязку. Бо у більшості національних правових системах, шлюб розглядається як союз чоловіка і жінки з метою створення власної родини. Тому відповідно є поняття того ж шлюбного обов’язку (займатися коханням, тобто сексом), який не має обмежень у часі та кількості. Доволі часто у США жінки подають заяви в суд на своїх чоловіків, які не виконують свого шлюбного обовязку, зазвичай через їхню приховану імпотенцію та прихованих коханок, або як нині популярно - коханців. Через це дана тема в праві є колізією (коли певні правові акти, які регулюють одні і ті ж відносини - одне одному суперечать). Але при демократичному режимі, особливо в США та Західній Європі, спроба чоловіка насильно вступити у статевий акт зі своєю жінкою, розуміється, як спроба згвалтування. Тому таку практику нині поширюють і на Україну, навіть здається, що скоро взагалі доведеться чоловікам брати у своїх законних жінок, письмовий дозвіл на заняття сексом з ними. Бо те що жінка усно схвалює, це ще не означає, що завтра вона на тебе не накатає заяви в поліцію. А жінки це такі створіння, що можуть це зробити з образи, через поганий настрій або взагалі для шантажу. І така «політика покірного фалоса» призводить до певних побічних реакцій з боку чоловіків. Яскравим прикладом є Японія.

Японська імперія яка зазнала поразки та краху у Другій Світовій війні, а після неї з боку США (переможця) зазнала демократизації. Роль чоловіка і взагалі патріархат в суспільстві, зводилися нанівець. Жінка отримувала рівні права і їй навіювався кар’єризм. В результаті це призвело до гендерних конфліктів, особливо коли жінки отримували високі посади або були керівниками у чоловіків. Японські чоловіки почали зазнавати невдач у самоствердженні. Звичайно це сталося не за день, не за місяць, не за рік і не за десятиліття. По суті зміна гендерної політики у Японії відбувалася майже до 90-х років 20 століття. І саме на 90-ті припав «побічний ефект», хоча передісторія почалася ще в 70-ті роки, після випуску фільмів кінорежисера Норіфумі Судзукі - «Жіноча старша школа», «Звіт про старшу школу: Білі груди Юко» (1971 рік) та «Лякаюча жіноча школа» (1972-1973 роки). В цих фільмах була піднята тема сексуального вигляду дівчат-школярок, які були легкодоступними. Ці фільми зазнали сплеску популярності серед чоловіків. Сам режисер згодом зазначав, що це особисто не його ідея була, а він просто знімав те, що вимагала кінокомпанія «Nikkatsu». А кінокритик Тосіо Такасакі, у свою чергу так пояснював великий інтерес чоловіків до даної кіноіндустрії: «Взяти дещо чисте і невинне, таке як школярки, та помістити їх в безневинну ситуацію – це мрія кожного чоловіка». З думкою Такасакі погоджуєшся, бо для кожного нормального чоловіка пріоритетом є незаймана дівчина, тобто чиста та яку ще багаторазово не матросили. І по традиціям та моралі, незайману дівчину, хлопець (чоловік) має брати за дружину. Проте ця логіка не доречна була у ті часи, бо після Другої Світової війни – США, Європу та Японію охопила нова «сексуальна революція», яка руйнувала старі переконання щодо інтиму. По-друге, через активну демократизацію та фемінізацію Японії, роль чоловіка у суспільстві понижувалася, жінки почали активно займати ті сфери, які раніше їм не належали та ще й до того займали керівні посади. Чоловіків, які виступали проти цього, засуджували і карали. Відповідно накопичувалася злість до нового ладу і чоловікам потрібно було її десь виплескувати. А фільми, які вище згадані, стали тим поштовхом до реваншистсько-сексуальної концентрації уваги чоловіків на ученицях старшої школи. Бо саме дівчата такого віку, ще не є якимись там переконаними «кар’єристками» та феміністками, по-друге вони ще діти, які не здатні дати опору дорослим хлопцям та чоловікам, які здебільшого заводяться від їхньої беззахисності та наївності, і відповідно вони (хлопці-чоловіки) можуть повноцінно на фоні них (неповнолітніх дівчат) реалізувати та продемонструвати свою чоловічу природу самця та патріархальну зверхність над ними (це все психологія!). Звичайно подібна ситуація поширена по всьому світу, але в Японії вона набула промислових масштабів. Саме тому з 90-х років, щоб візуально та мрійно задовольнити бажання японських чоловіків, образ учениць старшої школи активно використовується у порноіндустрії. І в ті ж 90-ті роки, через економічну кризу, тодішнє покоління молодих учениць школи, усвідомили «ринкову вартість» своїх тіл. В результаті з’явилося таке явище, як «ендзе-косай» - оплачувані побачення, на яких чоловіки середнього та старшого віку, проводять час з юними та неповнолітніми дівчатами. Юні учениці проводили час зі старшими чоловіками за гроші та подарунки, які їм не могли дати батьки. Звичайно там ще було місце інтиму, але за цю неповнолітню проституцію, наприкінці 90-х років, японська влада намагалася карати та боротися якось з нею, але…

Звичайно те що в Японії називається «ендзе-косай», також нині дуже поширене в Америці та у Європі (в тому числі Україна), і має назву – «ескорт» (ескортниця). Нині також у дівчат набула популярність практика продажу власної незайманості. Проблема у тому, що це лише для разового інтиму з певним чоловіком, зазвичай з яким вони навіть не мають наміру будувати якісь там стосунки, чи взагалі одружуватися. Тобто це та сама проституція, яку можна вважати «одноразовою», якщо звісно дівчина після того не побіжить «латати» свою вагіну, щоб знову продати свою «невинність». Багато гінекологів-кулібінів з підприємницькою хваткою, обіцяють, що за гроші можуть повернути незайманість дівчині, звісно шляхом операції. Хоча я не розумію, для чого там видумувати якісь назви, як «ендзе-косай» чи «ескорт», коли це є та ж проституція, але у іншій формі вираження. Я ще розумію, як колись платили за незайману наречену її батькам зі сторони нареченого, бо це робилося не для «одноразового» задоволення, а для одруження та створення родини. І ця традиція має далі існувати, жінки та юні дівчата не мають бути такими доступними, бо все ж таки серед нормальних чоловіків та хлопців пріоритетом є незайманість майбутньої дружини. Для чого дівчині «конверт з грошима», коли можна взяти на довгу основу – «банкомат»! Проте феміністки цим не заморочуються і вони все одно йдуть проти всіх законів природи, фізіології людини, традицій та будь-якої моралі. Всім прихильникам «вільного кохання», які не погодяться з цією думкою, задам питання на роздуми, а саме: яку цукерку ви б взяли – розгорнуту і обмацану чиїмись невідомими пальцями, чи загорнуту і відповідно не обмацану? Якщо розгорнута зійде, то ви як кажуть русские «не брезгуете» їсти з підлоги, тому хвойда жінкою може зійти! Мораль та повага до себе, має бути хоч якась!

«Кінець фемінізму – початок маскулізму» або «демократія замовчує і приховує дискримінацію чоловіків»

Хоч фемінізм нині є дуже популярним особливо на Заході, але прихильники традиційних цінностей, активісти рухів за права чоловіків, антифемінізму, маскулізму, представники основних світових релігій, консервативні ідеологічно-культурні та праві політичні сили виступають різко проти фемінізму. На їхню думку права жінок і так давно перевищили права чоловіків, тому фемінізм як рух за рівність, давно втратив свою актуальність. І зараз несе лише шкоду суспільству. Присутні думки, що фемінізм — це часто політична та соціальна система переконань зі створення нових стереотипних переконань та упереджень без урахування потреб та переконань інших представників соціуму, яка виступає виключно за надання нових прав та привілеїв жінкам без зобов'язання їх при цьому новими обов'язками, якими безумовно наділені чоловіки. У відповідь на це феміністки звинувачують перших в маніпуляціях інформацією, психологічних маніпуляціях та пропаганді.

Критики також заявляють, що у країнах Заходу, через феміністичний рух та позитивні дискримінації, чоловіки піддаються різноманітним дискримінаціям і поступово стають найбільш дискримінованою частиною суспільства. Наприклад, опікунство над дітьми при розлученнях батьків найчастіше надається матері. Або прикладом також є обов'язкова служба в армії за призовом. Навіть, Ізраїль є країною, де обов'язкова військова повинність поширюється на всіх громадян, незалежно від статі, але при цьому жінок військовослужбовців у ЦАХАЛ не направляють служити в бойові частини, а використовують при цьому виключно добровільний вибір (не більше 2,5 % жінок призивниць вибирають бойові частини для проходження служби), тим більше не використовують у бойових операціях, а після проходження строкової служби вони отримують пожиттєве звільнення від щорічних обов'язкових зборів для підтримання боєздатності.

Деякі з критиків вважають, що вимоги «рівних» прав людини сіють ворожнечу між статями та пропагують ідею чоловічої неповноцінності. Консерватори та релігійні представники виступають проти фемінізму, вважаючи його причиною руйнування традиційного устрою життя і знищення звичних ролей, традиційно вказаних чоловікам і жінкам залежно від їхньої статі. У зв'язку з цим наводиться думка, що між чоловіками та жінками існує ціла низка природних біологічних та психологічних відмінностей, і що суспільство лише виграє від їхнього визнання, що призведе до зменшення напруженості у гендерних питаннях.

Критикують фемінізм не тільки його противники, до них також відносяться деякі прихильники (-ці) та послідовники(-ці) фемінізму (як от Кеті Янґ, Крістіна Гофф Соммерс, Кессі Джей та інші) і вони представляють до розгляду та дискусій щодо цієї теми на рівних умовах критику та дві протиборчі точки зору на гендерну рівність і розвінчують міф про те, що «бути противником чи опонентом фемінізму — це значить, бути прихильником гноблення і ненависті», як помилково вважається чи соціально нав'язується деякими феміністками. Наприклад, в 2016 році американська режисерка, акторка, феміністка Кессі Джей зафільмувала документальну стрічку «Червона пігулка», де показала раніше приховувані (через непопулярність та замовчування в ЗМІ по причині односторонності висвітлення активності фемінізму) для масового глядача інтерв'ю з активістами та розкриває ідеї та погляди представників руху за права чоловіків (англ. men's rights movement). В кінці фільму авторка каже, що більше не може називати себе феміністкою, так як її погляди на питання гендерної нерівності змінилися.

Тому на противагу фемінізму зявився – Маскулізм! Маскулізм, або маскулінізм (від лат. masculinus «чоловічий»), — ідеологія і суспільно-політичний рух, метою якого є усунення сексизму щодо чоловіків і зменшення прав на рівні з жінками. Не зважаючи на наукове підґрунтя, рух не користується підтримкою серед державних чиновників і суспільства. Будь-які спроби привернути увагу загалу до проблем чоловіків, зазвичай зустрічаються з неконструктивною критикою, приниженнями або погрозами, в тому числі зі сторони фемінізму. Особливе місце в історії розвитку маскулізму як руху, займає британський журналіст, історик і філософ Ернест Белфорт Бакс, який вважається родоначальником чоловічого правозахисного руху. Період його суспільної діяльності охоплює кінець ХІХ — початок ХХ сторіччя. Рух, розпочатий Е. Баксом, був спробою привернути увагу суспільства до аспектів безпідставної дискримінації чоловіків за ознакою статі в таких сферах, як законодавче регулювання сімейних відносин, культура, захист держави, профілактика і боротьба з сімейним насиллям, кримінальне законодавство, гендерні ролі та очікування. Публікації Е. Бакса з'являлися в мас-медіа протягом тридцяти років, що зробило його внесок в розвиток чоловічого правозахисного руху не тільки першим, але і одним з найбільш значимих.

Сучасний маскулізм представлений зареєстрованими і неформальними об'єднаннями, переважними видами діяльності яких є просвітницька, волонтерська, публіцистська і активістська. Незважаючи на вагомі аргументи і об'єктивні докази дискримінації чоловіків, рух не користується значною підтримкою серед державних чиновників країн західного світу (бо єврейській демократії це не вигідно). В середині 80-тих років ХХ сторіччя активісти виступили з пропозицією створити в Європейському парламенті підкомісію із захисту прав чоловіків, однак вона не була підтримана законодавцями (лайнократія як не як!). Також в 2016 році, вище згадана американська режисерка, акторка і колишня феміністка Кессі Джей зафільмувала документальний фільм "Червона пігулка", в якому вона показала раніше приховувані (через непопулярність та замовчування в ЗМІ) для масового глядача інтерв'ю з активістами і розкриває справжні ідеї руху за права чоловіків в сучасному світі.

Головними фактами дискримінації прав чоловіків та порушення демократією («лайнократією» - від автора, тобто від мене) принципу так званої «рівності» є:

Примусовий призов - відзначається, що на даному етапі примусовий призов громадян для проходження військової служби закріплений законодавчо в близько 80 країн світу. І лише в трьох з них призов розповсюджується також на жінок! В тих країнах, де примусовий призов фактично відсутній, часто, тим не менше, існує так звана система обов'язкового військового обліку, як правило, тільки для чоловіків (і чому ж це феміністки не боряться за право, щоб на рівні з чоловіками служити?). Порушення правил військового обліку тягне за собою обмеження в правах, в тому числі у виборчому праві, яке фактично, виявляється для чоловіків умовним. Це підводить до висновку, що у випадку зміни геополітичних амбіцій влади будь-яка, на перший погляд правова, держава, може примусово залучити чоловіче населення до участі в операціях, що загрожують їх життю і здоров'ю. Зауважується, що скасування примусового призову використовується як політична обіцянка протягом багатьох років в Росії та Україні. Тобто, політики усвідомлюють, що доволі значна частина населення не підтримує систему примусового призову і виступає за контрактну армію. Більшість маскулістів виступають проти загальнообов'язкового призову на строкову військову службу і за комплектування збройних сил виключно на контрактній основі.

Низька тривалість життя чоловіків - згідно зі звітом "Світова статистика охорони здоров'я ВОЗ", середня очікувана тривалість життя чоловіків, складе лише 62 роки (на 12 років менше, ніж аналогічний показник серед жінок). В період 1990-2000 років різниця очікуваної тривалості життя жінок і чоловіків також складала 10-12 років. Середня очікувана тривалість здорового життя для жінок складає 64 роки, а для чоловіків - 55. Імовірність смерті у віці 15-60 років для жінок складає 15%, для чоловіків - 40%.

Високий рівень смертності - в Україні та світі існує непомірно високий рівень смертності чоловіків внаслідок суїцидів, нещасних випадків на виробництві та зовнішніх причин. Так, зокрема, частка чоловіків серед всіх померлих від суїциду становить 81%, серед померлих внаслідок зовнішніх причин — 78%, серед померлих внаслідок нещасних випадків на виробництві — 79%.

Більш тривалі терміни ув'язнення - більш тривалі терміни ув'язнення в порівнянні з жінками за скоєння одного й того самого злочину. Згідно зі статистикою, жінки будь-якої раси отримують значно менші строки позбавлення волі у порівнянні з Білими чоловіками, що скоїли ті самі злочини. Так, наприклад, у період з 2000 по 2016 роки, в США темношкірі і білі жінки отримували строки покарань приблизно на 30% менші, ніж Білі чоловіки. 

Сімейне право - проблеми пов'язані із сімейним правом, що стосуються батьків-чоловіків та їх дітей, включаючи опіку та виховання дітей після розлучення батьків. Більшість членів руху за права батьків, які в першу чергу зацікавлені в цих питаннях — батьки-чоловіки, які прагнуть емансипації у рівних правах щодо своїх дітей та їх вихованні нарівні з матерями або після розлучення, або з незадоволеним батьківством над дітьми.

Право батька - при розлученні, якщо виникає судова тяжба, і виникає питання з ким залишається дитина після розлучення — то суди майже автоматично залишають це право, як привілей жінок. Для прикладу в Україні - ГО «Батько має право» досягла прийняття постанови Верховного Суду України, який зазначив: «При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.». Постанова від 17-го жовтня 2018 року.

Державні органи - в деяких країнах існують міністерства та державні органи, що опікуються правами жінок і зовсім відсутні такі органи щодо прав чоловіків. Наприклад, за державні кошти відкриваються центри допомоги жертвам домашнього насильства, абсолютна більшість з яких взагалі не допомагають чоловікам, при тому що одна третя з жертв домашнього насильства — чоловіки.

Демонізація чоловіків у медіа - у соціальних рекламних роликах, що виробляються за гроші всіх платників податків, зазвичай демонізують чоловіків. Наприклад, у соціальній рекламі проти домашнього насильства, агресором показують чоловіка, а жінку — завжди жертвою. Але третина жертв домашнього насильства — чоловіки.

Інші аспекти дискримінації (більш сказав би абсурдні) - активісти виділяють більше сотні жіночих культурних і соціальних привілеїв, деякі з яких закріплені законодавчо. Це, зокрема, різні норми покарання для жінок та чоловіків за скоєння одного і того самого злочину, закріплені Кримінальним кодексом, різні строки виходу на пенсію, різниця у величині страхового стажу для виходу на пенсію, в тому числі за вислугою, культурні і моральні упередження та ін. В умовах євроінтеграції України важливого значення набуває аналіз і недопущення зразків гендерного нерівноправ'я і подвійних стандартів, наявних у західних культурах. Одним з прикладів подвійних стандартів, служить, наприклад, те, що в аеропортах Німеччини, передбачено обладнання автомобільних стоянок "тільки для леді". Такі стоянки мають більшу ширину прольотів (потребують менше зусиль від водія при маневрі) і знаходяться ближче до терміналу у порівнянні з іншими парковками. Крім того, жіночі парковки краще освітлені ніж інші. Чоловікам користуватися цими паркувальними місцями заборонено, тоді як жінки можуть вільно користуватися стоянкою "для всіх", якщо паркувальні місця "тільки для жінок" будуть зайняті. В майбутньому створення паркувальних місць "тільки для чоловіків" не передбачається. Подібна ситуція нагадує расизм у США першої половини ХХ сторіччя, який виявлявся, наприклад, у розподілі автобусних салонів на зони "для білих" і "для чорних". Згідно з тодішніми законами, чорношкірі не повинні були займати в автобусах перші чотири ряди «тільки для білих».

Проте, крім поняття Маскулізму є ще нині поняття: «Рух за права чоловіків», «Антифемінізм» та Чоловічий визвольний рух. Рух за права чоловіків (англ. The Men's rights movement (MRM)) — соціальний рух, учасники якого дотримуються точки зору, що в сучасному суспільстві жінкам надаються значні переваги, а чоловіки піддаються дискримінації. Автором даного руху є американець Воррен Фаррелл. Рух за права чоловіків складається з різноманітних груп чи окремих осіб, які зосереджені на численних соціальних питаннях (сімейного права, права впливати на народження, опікунства та виховання дітей після розлучення, домашнє насильство, демонізація чоловіків, тощо) і державних питань (включаючи освіту, обов'язкова військова служба, соціальний захист, а також щодо політики в галузі охорони здоров'я), про що захисники прав чоловіків говорять в контексті дискримінації по відношенню до чоловіків. Феміністки та дослідники гендеру вважають, що рух виник як реакція на фемінізм. Активісти, що виступають за права чоловіків відкидають або повертають претензії з боку феміністок, щодо того, що чоловіки мають більшу владу, привілеї чи переваги, ніж жінки, і стверджують, що сучасний фемінізм зайшов занадто далеко і завдає шкоди правам чоловіків. Більшість активістів руху за права чоловіків не згодні, що вони виступають за традиційні цінності, або гендерні ролі, а навпаки — вважають, що виступають за гендерну рівність і рівні права та обов'язки між чоловіками і жінками. Також більшість активістів руху вважає, що їхні дії не мізогінні, а медіа їх демонізують та виставляють як жінконенависників. Аргументами дискримінації є ті ж, що й в загальному у маскулістів (вище перелічені).

Антифемінізм (англ. Antifeminism) — це заперечення фемінізму у деяких, чи всіх його формах. Антифеміністи кінця ХІХ ст. та початку ХХ ст. головним чином чинили опір становленню жіночому виборчому правом, декотрі антифеміністи наприкінці ХХ століття в Сполучених Штатах виступали проти поправки щодо рівних прав. Інші, особливо в ХХІ столітті, бачать антифемінізм як відповідь на ідеологію, що корениться у ворожнечі до чоловіків. Причиною антифемінізму можуть бути релігійні, політичні, соціальні або й суб'єктивні переконання, як окремих представників соціуму, так і групи людей за різними ознаками. Сучасні антифемністські практики можна пояснити зростанням релігійного права наприкінці 1970-х років. Деякі антифеміністи розглядають фемінізм, як заперечення вроджених відмінностей між статями та спробу психологічно перепрограмувати людей проти їхніх біологічних тенденцій. Антифеміністи також часто стверджують, що фемінізм, незважаючи на вимоги дотримуватися рівності, ігнорує права людини, унікальні для чоловіків. Деякі вважають, що феміністичний рух досяг своїх цілей і зараз шукає для жінок вищого соціального статусу та унікальних соціальних привілеїв, ніж для чоловіків за спеціальними правами та винятками, такими як стипендії, що надаються жінками; позитивну дискримінацію; та гендерні квоти.

Деякі антифеміністи стверджують, що фемінізм спричинив зміни до колишніх норм суспільства, що стосуються сексуальності, які вони вважають шкідливими традиційним цінностям або релігійним переконанням. Наприклад, повсякденність випадкового сексу і занепад шлюбу згадуються, як негативні наслідки фемінізму. Деякі з цих традиціоналістів виступають проти вступу жінок до лав робочої сили, політичного кабінету та процесу голосування, а також зменшення чоловічої влади у сім'ях. Антифеміністи стверджують, що зміна жіночих ролей є руйнівною силою, яка загрожує сім'ї або суперечить релігійній моралі. Наприклад, Пол Готфрід стверджує, що зміна жіночих ролей «стала соціальною катастрофою, яка продовжує поширюватися на сім'ю» та спричиняла «збільшення, все більш роз'єднаних до соціального хаосу, людей».

Чоловічий визвольний рух (англ. Men's liberation movement) — термін, який описує ідею та філософію звільнення чоловіків від обмежень соціальними ролями та нав'язаних соціальних стереотипів, що стосуються їх позицій та критикують обмеження, які суспільство нав'язує чоловікам. Активісти цього руху, як правило, співчувають феміністичним позиціям і стурбовані деконструктивністю опису негативних аспектів чоловічої ідентичності та частин маскулінності, які не сприяють розповсюдженню описів прикладів та життя всіх чоловіків. «Чоловічий визвольний рух» не варто плутати з іншими чоловічими рухами, такими як «Рух за права чоловіків», в якому стверджується, що сучасний фемінізм зайшов занадто далеко у своєму суб'єктивному гіноцентризмі, і додаткову увагу слід приділити також правам чоловіків. Незважаючи на те, що ці два підходи можуть обговорювати ступінь, якою люди користуються інституційною силою, вони обидва підкреслюють реакції на деякі негативні частини традиційної маскулінності. Натомість, соціальний аспект «чоловічого визвольного руху» варто відносити як частину рухів у контексті загального соціально-політичних процесів, що виступають за цілісне бачення прав всіх людей.

P.S.

Зрозумівши позицію фемінізму, маскулізму та чоловічого визвольного руху, який небезпечніший за разом взяті перші дві ідеології, розумієш, що єврейська демократія веде нас у прірву. Бо фемінізм справді перейшов всі свої можливі межі, і це уже не рух за рівні права, як він первинно був наприкінці 18 століття. Бо теперішня демократія надає рівні права жінкам та чоловікам на законодавчому рівні, а це означає, що фемінізм виконав свою місію. Нині жінки задіяні практично у всіх сферах життях, а за дискримінацію їх прав та статусу, передбачається засудження та покарання. Проте тепер фемінізм бореться за встановлення абсолютного матріархату та домінування жінок над чоловіками. Тепер чоловіки стали дискримінованими, а про ту «рівність», про яку кричить «лайнократія», тобто демократія – навіть і не пахне! Бо чоловіки у більшості країнах традиційно надалі мусять працювати у важкій промисловості, брати участь в бойових діях, нести більш жорстокіше кримінальне покарання, аніж жінки. То де ж та «рівність» шановні демократи та феміністки? Якщо феміністки хочуть абсолютної рівності, то тоді жінки мають отримати рівноцінні кримінальні покарання (у тому числі смертна кара), обов’язково мають бути залученні у всі види промисловості та будівництво, обов’язкову службу в армії та участі в бойових операціях і має бути правило «50 на 50». Тобто 50 відсотків жінок, як мінімум має служити в армії та бути задіяними в бойових операціях на ряду з чоловіками (їх також 50 відсотків), і відповідно працювати у важкій промисловості і будівництві. А то феміністки хочуть тільки в державному апараті та в такій звичайній «паперовій» діяльності працювати! А ні шановні феміністки! Хочемо рівності, то як кажуть «прапор в руки» і на стройку та передову! Ну не всім же сидіти у теплих кабінетах. А що? Гарна ідея! Щоб жінки вмирали на рівні з чоловіками на фронті та несли на своїх плечах важку «чорну» роботу. Якщо за рівність то тільки за абсолютну!

Я вважаю, що якщо феміністки хочуть рівності, то жінки мають бути залучені у всіх сферах життя, навіть «чорноробочих» та фізично важких і смертельно небезпечних (починаючи від будівництва, важкої промисловості та армії). І має діяти правило «50 на 50», тобто на кожному заводі, підприємстві, фірмі в не залежності від роду діяльності, кількість чоловіків та жінок має бути рівна! Звичайно багатьом феміністкам ця ідея не сподобається, бо доведеться з чоловіками розділити всі радощі і головне нещастя, так званого карєризму. Звичайно це абсурд, особливо, ще коли переможе «чоловічий визвольний рух», який виступає за повне знищення вимог та традиційних переконань і стереотипів щодо чоловіків. Тобто встановлення абсолютної рівності жінок і чоловіків. І коли зникне переконання, що тільки чоловіки мають фінансово утримувати родину, виконувати всю фізичну роботу, працювати на фізично важких роботах, служити в армії ітд. Це буде «нове суспільство», де ніхто не буде жаліти жінок і до них буде ставлення як до чоловіків. Наприклад ніхто не буде поступатися місцем у громадському транспорті жінкам, культурно пропускати їх вперед у черзі чи перед дверима, допомагати нести важкі валізи, платити за них у ресторанах та кафе (хоча уже більшість італійців, іспанців та греків не платять за дівчину), дарувати подарунки та квіти на побаченнях, всю важку роботу по дому також матиме робити жінка (дівчина), і вона вже не зможе сказати комусь: «що ти чоловік і ти це маєш робити», бо тоді буде як не як, а все ж таки рівність, яку прагнуть феміністки. Звичайно я навів мало прикладів, але я думаю, що мої читачі і так зрозуміють, що знищення традиційних переконань і стереотипів до чоловіка, це буде, як суспільство після усвідомлення, що бога не існує. Тобто це вже буде зовсім інша історія. Тому я думаю, що більшість прихильніше поставиться до маскулістів, аніж до феміністок і «чоловічого визвольного руху». Тому, або тільки абсолютна рівність чоловіків та жінок, або фемінізм має бути подоланий як ракова пухлина!

 Я не є прихильником фемінізму, маскулізму чи «чоловічого визвольного руху», я є прихильником теорії природи, що саме жінка (самка) має народжувати дітей (нащадків), а чоловік (самець) має надавати їй та їхнім дітям, всі умови для подальшого існування. Звичайно будучи особою німецької національності, я від діда-німця знаю правило «Трьох Ка» : Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква), яке стосується жінки. Авторство даної фрази, як правило, приписується останньому німецькому Кайзеру Вільгельму II або ж його дружині Августі-Вікторії. Саме завдячуючи цьому правилу (до якого ще приписували четверте Ка – Kaiser – імператор) Німецька імперія була однією із могутніх імперій до Першої Світової війни. Це правило враховує природню та біологічну особливість чоловіка та жінки, і сприяє народжуваності дітей та цінності ідеалів сім’ї, яку традиційно всім необхідним забезпечує чоловік. Я є більш прихильником націонал-соціалістичної позиції щодо жінки, де вона традиційно мріє вийти заміж та народити дітей, а кар’єризм, лише у тих сферах, які відповідають її фізіологічним, психологічним та природнім можливостям. Жінки мають право на освіту, роботу та захист себе і своїх прав, але без всяких понять фемінізму. Я згадую слова свого діда-німця, який казав, якщо ти любиш свою дружину, ти ніколи не битимеш її і не нагадуватимеш про правило «Трьох Ка», та завжди вдома у будь-яких питаннях шукатимеш компромісу з нею і дослухатись до її думок. Саме цього компромісу чоловіки і жінки мають шукати між собою. Якими б не були ми – чоловіки, ми все одно любимо своїх красунь - жінок, тобто богинь, яким даруємо подарунки та даємо увагу і хочемо, щоб вони завжди нас радували своїми посмішками та красивим настроєм. Але для цього потрібно чоловіку і жінці завжди шукати компроміс між собою, а не ворожнечу між собою розпалювати!

Коментарі

і США і СРСР були демократичними державами ... це Третій Рейх не був демократичним, за що і постраждав в результаті 😎 для багатьох причина другої світової досі незрозуміла
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі